Сумний Святий вечір в 45-м...

10.01.2018

Наприкінці 1944 року мене покликали на постій проводу ОУН карпатського краю.
 
Зустрів мене провідник ОУН карпатського краю Роберт і розповів про події в Галичині, а ще, між іншим, сказав, що вирішив провести Святвечір разом із членами ОУН і УПА в селі Космач.
 
Мені ж доручив піти в Космач й організувати все до проведення цієї вечері.
 
Прийшовши в село, я зустрілася з курінним Скубою.
 
Разом із ним пішли поглянути на приміщення, де мала відбутися зустріч Різдва. Це був великий будинок у центрі села, який господарі будували з наміром приймати курортників, але війна завадила.
 
Станичний попросив дозволу в господині провести Святвечір у її господі, а сам розпорядився покликати тих, хто буде готувати вечерю, ставити ялинки. Через якийсь час прийшла молодь, доставили посуд, продукти, ялинки.
 
Я залишилась ночувати в цьому домі, і ми провели вечір у розмовах із господинею. Її чоловік і син працювали за кордоном, але також мали приїхати на свята додому.
 
На другий день закипіла робота: жіноцтво готувало страви, хлопці прикрашали оселю. Почали з’їжджатися гості.
 
Одним із перших приїхав командир УПА «Захід» Грім, за якийсь час приїхав провідник служби безпеки Митар, а до вечора з’їхалися провідники різних районів відділів УПА.
 
Із першою зіркою сіли за стіл. Роберт попросив Митара сісти поруч із ним. Тільки почали вечерю, як загавкали надворі собаки.
 
Роберт з охороною вийшов у двір, а згодом до хати зайшли провідник із Буковини Сталь та господар дому. Місцевий священик попросив усіх встати і прочитав молитву.
 
Після священика піднявся з-за столу Роберт і привітав зі святом, побажав усім довгого життя і сказав, що обставини в Галичині стають дуже складні, що окупант-москаль віддасть усі сили для того, щоб знищити УПА та підпілля.
 
За столом колядували, а десь за північ Сталь звернувся до провідника, щоб піти, бо йому стало зле з серцем.
 
Перед досвітком Роберт попрохав усіх зібратися, щоб піти до церкви помолитися.
 
Після святкового Богослужіння всі зібралися перед церквою і наших гостей почали запрошувати на гостину в різні частини села.
 
Мене покликав Роберт і сказав, що моя робота на цьому не закінчилася — потрібно піти провідати Сталя, що зупинився на присілку Космача — Рушорі, можливо, йому потрібна медична допомога, а згодом сходити в Березів, де лежать хворі командири Лісовий та Степовий.
 
Це були східняки, які з Червоної армії перейшли в УПА.
 
Прийшовши на Рушір, побачила, що Сталю стало краще і він збирається в дорогу. Та недовго ми розмовляли — прибігли два охоронці й сказали, що дорогою на Рушір прибула сотня УПА і маскується в кущах.
 
А потім прийшла ще одна звістка: з Яблунева чути гул машин. Через кілька хвилин почулися кулеметні постріли, і Сталь сказав, що треба йти — йде бій.
 
Я ж пішла в сусідній будинок до знайомої, в якої часто ночувала. Під ранок бій затих, і я пішла в напрямку Нижнього Березова.
 
У Нижній Березів прийшла пізно вночі, зайшла в хату станичного і попросилась на нічліг. Уранці станичний розповів, що в Яблунів донесли про Святвечір, і зібрався великий відділ червонопогонників*, близько 600 чоловік.
 
Очолив цей відділ відомий генерал Червоної армії Дергачов. Попереду їхала розвідувальна машина, яку не чіпали, а слідом — генеральська, яку підірвали, і генерал загинув.
 
За машиною йшли солдати-червонопогонники, які не сподівалися на засідку. Загинуло їх близько трьох сотень.
 
Про підготовку в Яблуневі до походу на Космач доповіла розвідка УПА курінному Скубі. Він дав завдання сотенному Кривоносу (Мирослав Симчич) для організації засідки. У цій засідці й загинули генерал та сотні солдатів.
 
Також станичний Нижнього Березова розповів, що Лісовий перебуває в бункері і біля нього є лікар, а Степовий одужав, по нього прийшли стрільці, і він пішов у гори, до своєї сотні.
 
А ще сказав, що в Березів наїхало багато війська, поселились у приміщенні сільради та школи, не контактують із місцевими. Подякувала я і пішла у Середній Березів, до місцевої станичної.
 
Там мені розповіли, що й сюди наїхало чимало війська, а у Вижній Березів приїхали якісь невідомі люди й привезли багато важко хворих воїнів УПА і залишили їх в одній хаті. Господарі хати втекли, залишивши хворих без опіки.
 
Схвильована й обурена, я порадилась зі станичною і вирішила зібрати гурт дівчат, назбирати білизни та харчів і піти туди. Наступного дня зібрали, що могли, і пішли у Вижній Березів.
 
Там застали жахливу картину: хворих було 12 чоловіків. Хлопці не були поранені, але лежали непритомні, губи спечені. Хтось із дівчат зауважив, що по них повзають воші.
 
У цьому я запідозрила щось нехороше й сказала, що треба щось негайно робити. Ми натопили в печі, загріли води, викупали хлопців, перевдягли, а брудний одяг спалили.
 
Я покликала станичну, і ми вирішили, що поранених треба розвести по хатах.
 
А мене станична відвела на ночівлю до однієї господині. Спала я неспокійно, та й вранці почувалася дуже зле.
 
Було вирішено, що мене відведуть на постій до батька голови сільради, який живе самотньо і до нього ніхто не заходить.
 
Я попросила повідомити про мій стан Рузі Перцович у село Баня Березів, яку я добре знала й довіряла їй.
 
Мій стан щодня ставав усе гіршим, піднялася висока температура, я марила. У такому стані пролежала я 10 днів. Рузя приходила щодня, перевдягала мене, приносила поїсти.
 
А одного дня прийшла з якоюсь жінкою і забрала мене до себе, щоб доглядати, бо в неї були кози, а мені потрібне було молоко.
 
За тим молоком до неї став приходити капітан-червоноармієць. Пив молоко, клав гроші та й ішов собі.
 
А одного разу Рузя набралася хоробрості й спитала: «Вибачте, що це за хвороба з’явилася в наших селах, люди дуже налякані».
 
Він випив молоко, поклав гроші й дужим голосом сказав: «Нічєво, нічєво, прі помощі сипняка побєдім ми УПА», — розсміявся й пішов з хати.
 
Рузя кинулася по селу розповідати про почуте. Люди були обурені й налякані, а потім один із хлопців сказав: «Нам накинули цю хворобу, треба провести боротьбу проти неї».
 
Розділив усіх на групи, двох терміново послав в обласний провід ОУН доповісти про обставини. Кільком чоловікам наказав піти по селах і розповідати про небезпеку.
 
Решту направив ходити по хатах і шукати коробочки, де можуть бути воші, а ще — надавати допомогу, де потрібно опікуватися хворими.
 
Того вечора ми засиділися з Рузею допізна. Я розповідала про пророблену роботу і сказала , що ще потрібно зробити. Опівночі хтось постукав у вікно.
 
«Це хлопці з лісу», — заспокоїла Рузя і пішла відчинити.
 
На порозі стояли два воїни УПА. «Ми прийшли за подругою Мартою (це було моє псевдо. — Авт.). Розвідка донесла, що завтра червонопогонники будуть дуже ретельно проводити перевірку чотирьох сіл Березова (Нижній, Середній, Вижній та Баня Березів. — Ред.). Розшукують хворих воїнів УПА і підпільників».
 
Рузя дала мені теплий одяг, ми попрощалися, і я пішла з хлопцями.
 
У таборі я зустріла одного з тих дванадцяти хворих, яким надавала допомогу в Березові. Він і розповів мені, як із ними трапилася та біда.
 
Сотенний відправив їх по селах збирати приготовлені харчі. Гуртом вони вийшли з табору, і тут назустріч їм під’їхала підвода, фірманом був чоловік, який часто бував у таборі і крикнув хлопцям, щоб сідали, він їх підвезе.
 
Від’їхали зо два кілометри, і тут фіра різко звернула в кущі. Хлопці стривожилися. Із кущів вистрибнули невідомі люди, наскочили на стрільців та почали стягувати їх із воза і тягти в кущі.
 
Пов’язали їх і почали робити їм якісь уколи. Хлопці знепритомніли і більше нічого не пам’ятали. Вислухала я це оповідання, поговорила на цю тему із сотенним і попрощалася — більше справ у таборі в мене не було.
 
А сотенний ще розповів, що перевірки червонопогонників сіл Березова не дали бажаних для них результатів — у жодному селі не знайшли вони хворих хлопців з УПА або підпільників. Хворі були завчасно перевезені в інші райони.
 
Таким було для нас Різдво 1945-го. 
 
Стефанія КОСТЮК, учасниця національно-визвольних змагань
Івано-Франківськ