Хто визначатиме, як нам жити в рідній країні?

10.01.2018
Діяльність Верховної Ради України чітко показує, що увага так званих народних депутатів до своїх виборців — це лише самозахист свого існування на вершині влади.
 
Парламент існує не для надання милостей у вигляді субсидій, а для вироблення законів на основі розвитку суспільства, яке можливе тільки при розвинутій економіці.
 
Для цього потрібно вивчити і знати соціальні проблеми виборців, а не забезпечувати насамперед себе і своє сімейство захмарними матеріальними статками, різного роду пільгами та недоторканністю.
 
З високих трибун парламентарії сповіщають, що вони день і ніч піклуються про свого виборця, що є цинічною, нахабною брехнею.
 
Ми ще не навчилися розрізняти тих, хто розповідає, як дбає про наші блага, і тих, хто знає суспільство і його життя зсередини.
 
Обов’язок народних обранців — забезпечити суверенітет України, повсякчас працювати задля єдності народів країни.
 
Для цього насамперед треба дбати про державну українську мову, що закріплено в Конституції України, ст. 10.
 
У номері 106 «України молодої» від 5 вересня 2017 р. йшлося, що народні депутати будуть трудитися над 9,7 тисячі поправок до законів.
 
Хто з депутатів вивчав Римське право?
 
Нехай хоч один депутат внесе бодай одну поправку до Римського права! А це Право було вироблене при рабовласництві й захищало права рабів!
 
Сьогодні напрацьовані парламентом закони не захищають пересічного виборця.
 
Це свідчить про те, що в законодавчому органі України працюють не державні діячі, а особи, які піклуються про особисте «Я».
 
А тепер запитання до виборця: «Кого ми обираємо?». У Верховну Раду України переважно потрапляють ті коники-стрибунці, які навчилися проскакувати туди, де є можливість бути обраним і присвоїти собі звання борця за народне щастя.
 
Ті, хто відмовляється від дій своїх попередників, — просто балакуни або й свідомі брехуни.
 
У час, коли наша країна зазнала зовнішньої агресії від войовничого і нахабного сусіда, наша нація повинна згуртуватися довкола національної ідеї.
 
Досить вести порожні балачки довкола мовного питання. Так можна дійти до того, що Венеціанська комісія буде визначати, яким туалетним папером нам користуватися.
 
Сьогодні не лише румуни, що живуть на території України, претендують на отримання освіти румунською мовою, а й інші нацменшини.
 
Це не погано, але хто ж їм забороняє вивчати рідну мову? При цьому будь-хто, хто проживає на території України, зобов’язаний знати державну, тобто українську, мову. І це має стати непорушним законом для всіх громадян нашої дер­жави. 
 
В. Мироненко
Миколаїв