Володимир Моргун: Проблема продовольчої безпеки скоро стане проблемою номер один

— Пане Володимире, ви генетик-селекціонер, відомий далеко за кордоном. Щойно ваш Інститут і зарубіжні колеги відзначили 130-річчя з дня наро­дження Миколи Вавілова. Чому генетики XXI століття так шанують ім’я вченого, наукова діяльність якого розпочалася в Україні ще на зорі століття XX?

 

  — Я вважаю себе не тільки послідовником Вавілова, а й його учнем. Хоч і не мав честі з ним зустрічатись — між нами пролягла часова дистанція в десятки років. Я пишаюся, що мені поталанило мати такого земляка.

 

Наукові твори великого генетика завжди на моєму письмовому столі. Відразу навіть важко перелічити основні досягнення Миколи Вавілова: блискучий генетик, ботанік, географ, мандрівник, який об’їздив десятки країн на різних континентах і привіз звідти унікальну колекцію насіння і бульб. Навіть якби раптово всі харчові рослини на планеті загинули, рослинництво можна було б відновити завдяки зібраній ним колекції...

 

Основні відкриття вченого — закон гомологічних рядів, закон паралельної мутаційної мінливості. Він стверджує, що мутаційна мінливість властива всім рослинам світу і вона стосується не лише злаків, а й бобових та інших культур. Тільки, скажімо, у цих рослинах ми бачимо мутацію, в інших поки ще ні. Шукайте — і знайдете!  Це як у таблиці Менделєєва: вона складена таким чином, що можливо передбачити появу нового елемента в природі — поки ще не відомого.

 

Друге визначне відкриття вченого — генетичні центри походження рослин. Рослини треба шукати, немов по нотах. Знати, де вони можуть бути. Вавілов перший вказав, що рослини живуть у світі не хаотично, а мають свої центри походження. Злаки, скажімо, маїс, кукурудзу, варто шукати в Південній Америці, бобові — в інших регіонах планети. Геній ще подарував світу ідею збереження біологічної різноманітності сільськогосподарських культур у своєрідному природному банку, дбаючи про майбутні покоління землян.

 

Наукова діяльність Миколи Вавілова була перервана в серпні 1940-го, коли його незаконно арештували. На цей час генетик уже був почесним членом багатьох зарубіжних академій. У 1942 році його обрали членом Лондонського королівського товариства. Та один із найвидатніших учених світу про це так і не дізнався. У січні 1943-го він помер у сталінській катівні від цинги, голоду і жорстоких тортур.

 

І все ж зірка Вавілова і нині, у XXI столітті, надихає нас, генетиків, на нові відкриття й успішну боротьбу з наслідками катастрофічних викликів, які часом, кидає сучасній цивілізації Природа. 

Минуть десятиліття, століття, а велична наука — генетика — завжди буде попереду! Вона мінлива і вічна, як матінка Природа, бо й сама є Природа.

— Ваша робота зосереджена в лабораторіях, на дослідних польових ділянках, а я чув, що й у наукових пошуках за десятки тисяч кілометрів звідси... 

 

  — Так. Мені пощастило пройти маршрутами Вавілова як генетику-селекціонеру. На дослідницькому судні «Академік Вернадський» я переплив три океани і побував на різних континентах. Наша експедиція тривала кілька місяців. Ми зупинялися в далеких портах, брали сумки та рюкзаки і їхали або йшли вглиб малознайомих країн шукати геноплазму.

 

— Що таке геноплазма?

 

  — Зразки різних сільськогосподарських культур. Упродовж трьох місяців я назбирав тисячі пакетиків насіння кукурудзи, пшениці, інших культур. Півтори тонни — величезний генофонд — я привіз в Інститут. Пізніше з колегами вели пошуки в інших регіонах планети і привозили нові зразки місцевих сільськогосподарських культур. Тепер весь унікальний генофонд перебуває у генетичній колекції Інституту і за рішенням уряду визнаний Національним надбанням України.

 

— Яка подальша доля генофонду?

 

  — Ми постійно працюємо з ним і шукаємо цінні гени в привезених культурах. Це дуже копіткий і складний процес. Знайшовши їх, включаємо у схрещення з кращими українськими сортами. 

Нові перспективні гібридні сорти вчені Інституту фізіології і генетики створюють не лише на родючому українському ґрунті, а й у лабораторіях — вони оснащені сучасними електронними приладами і хімічними реактивами світового рівня.

 

Ми працюємо на рівні хромосом. Це дуже тонка робота. Процес створення нового перспективного гібрида відбувається немов на вістрі голки... Минуть довгі десять-одинадцять і більше років, перш ніж селекціонер побачить на полі омріяний урожай. Навіть авіаконструктори створюють новий літак швидше: від задуму до першого польоту проходить, як правило, від восьми до десяти років.

Улітку ви мали змогу відвідати нашу щорічну науково-практичну конференцію «День поля». Тоді в Інституті збираються відомі українські та зарубіжні генетики, селекціонери, керівники великих сільськогосподарських об’єднань та фірм. Літо 2017 року стало най­спекотнішим за останні кілька десятків років. Ви бачили, яка була порепана земля на інститутських дослідних ділянках. І це — в центральній частині України. А якщо переміститися значно південніше, на інші континенти?

 

Новим чинником, який все більше впливає нині на рівень продуктивності рослин, є виснажливі засухи. Основна причина — глобальне потепління клімату планети. Цифри свідчать: підвищення середньорічної температури на один градус призводить до зниження урожайності на 21 відсоток. Експерти прогнозують: якщо до 2050 року не стримати глобальне потепління, врожаї впадуть на 25 відсотків. Потім впадуть ще нижче. До того ж динамічно зростає населення Землі... То що ж далі?

 

Уже цілком очевидно, що проблема продовольчої безпеки в найближчі роки стане проблемою номер один. У різних регіонах Землі вже точаться війни за землю і воду. На сьогодні лише 25 країн світу спроможні забезпечити себе продуктами харчування. Україна тут — серед лідерів... За кордоном над вирішенням проблеми продовольчої безпеки працювали і працюють відомі генетики світу. Серед них — лауреат Нобелівської премії, учений зі США Норман Борлауг — батько так званої зеленої революції. 

 

— Зелена революція? Не доводилось чути раніше... 

 

— Він схрестив карликові мутації пшениці — вона була в світових колекціях — iз високорослою пшеницею й отримав принципово нові, напівкарликові, сорти. Нові сорти дали змогу збільшити продуктивність пшениці на всій планеті на 20-25 відсотків, що врятувало від голодної смерті десятки мільйонів людей в Азії, Африці та Південній Америці. Нещодавно відзначали сторіччя з дня народження Нормана Борлауга і на урочисте засідання — в Бразилію — запросили й мене. Так от, варто було робити «зелену» революцію і в Україні. Хоча голод нам не загрожував — ми ще в історичні часи славилися своїми хліборобами. Крім жахливих років злочинного сталінського Голодомору.

 

Різні сорти української пшениці висівали майже по всій території колишнього СРСР. І не тільки. Але з часом різко зросло виробництво мінеральних добрив, і високоросла пшениця, наприклад, Миронівська 808 академіка Ремесла, стала полягати... Дощі, град, посуха... Втрачалося 30—40 відсотків урожаю. Лише вдумайтеся в ці цифри! Підняття продуктивності пшениці за рахунок інтенсивного використання мінеральних добрив стало неможливим: необхідно було створити принципово нові сорти. Вчені Харкова, Дніпра, інших міст України, генетики нашого Інституту працювали 21 рік, щоб створити напівкарликові сорти пшениці. Високопродуктивні. Це була справжня зелена революція — наша, вітчизняна!

 

Хочеш мати хорошу жінку — сій пшеницю Українку! 

 

І тепер в Україні сорти озимої пшениці нашої селекції висівають на площі два мільйони гектарів, що становить більше 30% посівів. Якщо популярно пояснити, нашу державу можна розбити на три ґрунтово-кліматичні зони: Полісся, лісостеп і степ. Тому Інститут створив для кожної iз зон свій сорт: усі дані свідчать, що наші сорти мають високий генетичний потенціал продуктивності, високу холодо- та посухостійкість, і в цілому вони екологічно пластичні. Вони краще пристосовані для наших доволі суворих умов, ніж сорти зарубіжного походження. Хоча сорти їхньої селекції теж високопродуктивні.

 

Є ще в нас група сортів, які висівають у всіх кліматичних зонах України та за її межами, — високоінтенсивні сорти: вони мають комплексний імунітет до основних хвороб озимої пшениці і стійкі проти захворювання рослин. Наші генетики створили ці сорти методом хромосомної інженерії. Найбільші посівні площі займають сорти Подолянка, Богдана, Смуглянка, Золотоколоса і Фаворитка. Ми стрімко наближаємся до рівня продуктивності Нової Зеландії, країн Європи та США. А щодо площі посівів — на такий рівень не піднявся жодний сорт зарубіжної колекції. 

 

Уже зараз сорти нашої селекції внесені до Державних реєстрів Молдови та Росії. Їх там висівають на великих площах. До наших сортів придивляються й інші країни... Надзвичайно важливий напрям наших досліджень — селекція та отримання штамів бульбачкових бактерій. Це — основа унікальних бактеріальних добрив для бобових культур: маленька пляшечка таких добрив може замінити сотні кілограмів мінерального азоту. Зменшується екологічне навантаження на довкілля і різко зростає ефективність добрив. Створені нашими вченими колекції штамів рішенням уряду зараховані до Національного надбання... 

 

— Який iз наших сортів був найвдалішим для селекції?

 

  — Знаменитий сорт Українка. Має дуже гарне зерно, достатню кількість білка, збалансований за амінокислотами. Йдеться про високу якість. Серед наших селекціонерів навіть народилася така приказка: «Хочеш мати хорошу жінку — сій пшеницю Українку!».

— Володимире Васильовичу, в одній з розмов ви торкнулися теми генетики і здоров’я людини.

 

  — Дуже важлива тема! Ще древні казали: ліки повинні бути їжею, а їжа — ліками. Цей постулат постійно пам’ятають селекціонери. Наприклад, методом генної інженерії дослідники створюють такі сорти моркви, інших овочів, які б мали цілющий ефект. У них ціле­спрямовано вводять певні речовини, що підсилюють можливості хворої людини.

 

— Наприклад?

 

  — Нам відомі канцерогени, які сприяють виникненню онкозахворювань. І є продукти, вживання яких цей ризик може зменшити. Скажімо, дуже корисна крупа з ячменю. Спартанці називали зерна ячменю гордеїнами за їхню своєрідну горду форму. Своїх бійців, особливо перед битвами, вони годували ячмінною крупою. Пшениця і ячмінь дуже різняться між собою: з пшениці й жита випікають хліб, а ячмінь традиційно йшов на годівлю худоби. Тому що його зерна часто бувають у таких плівках... Зараз селекціонери навчилися вирощувати голозерний ячмінь, крупа з нього надзвичайно цінна.

 

Академік Рибалко писав у своїй брошурі: на сніданок дуже корисно вживати таку крупу: можна з цитрусовими або бананами. У людей різко зменшується кількість вугрів і захворювань кишківника: а в ньому найчастіше виникають онкозахворювання. Ячмінь — хороший помічник у боротьбі з серцево-судинними хворобами. Хочу розповісти цікаву історію про ще одну культуру... Сталін не був готовий до війни з Гітлером і дуже боявся його нападу. Є відомості, що одного разу він запросив близько двадцяти науковців і поставив єдине запитання: «Як прогодувати армію?»

 

Науковці почали називати різні сільськогосподарські культури. А відповідь присутнього на нараді Лисенка Сталіну сподобалася найбільше, вiдтодi Лисенко (керівник Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в Одесі, а згодом директор Інституту генетики АН СРСР. — Ред.) отримав безмежну владу в сільськогосподарській науці. Це завдало величезної шкоди науковцям і вітчизняній генетиці, яку Лисенко категорично не визнавав, називаючи її шкідливою. По суті він був винуватцем трагічної долі Вавілова. Тоді ми дуже відстали від Європи і США.

 

— Яка ж відповідь Лисенка так сподобалась Сталіну?

 

  — Він сказав: «Просом, Йосифе Віссаріоновичу, просом!». Той запитав: «А чому просом?». «Одна зернина проса дає 5 тисяч зернин. Одна жменя — повний казанок пшоняної каші. А на теренах України можна знімати три врожаї проса на рік. Ось і армія нагодована», — відповів Лисенко.  До речі, як науковець зі стажем, раджу моїм дорогим українцям поповнювати свій харчовий раціон пшоном. Дуже корисний продукт: у ньому є природне золото.  Ми, генетики, наполегливо працюємо над тим, щоб їжа дійсно ставала ліками...

— Пане Володимире, скільки сортів пшениці створили ви за час наукової діяльності?

 

  — Разом iз колегами — понад 140. Селекціонери кажуть: якщо ти створив хоч один сорт, який пішов у великий світ, — життя прожите недаремно. 

 

— Під час літньої науково-практичної конференції я випадково почув слова «100 тисяч колосків Володимира Моргуна». Що це означає?

 

  — Напружена розумова праця кожного дня. І так протягом довгих десяти, а може, й більше років. Людина важкої фізичної праці прийшла додому і відпочиває. А науковець завжди в творчому процесі — думки не покидають його: як там і що? Коли я починаю роботу над новим сортом, відбираю 100 тисяч колосків пшениці — найдобірніші, найсильніші. І так роками. Вавілов казав, що селекціонер повинен враховувати при відборі 46 ознак, а ми, сучасні генетики, відбираємо вже за 50 ознаками. Це і гарний флаг-лист, і кількість зерен у колосі, і відсутність хвороб... І так — до 50 ознак.

 

— І ви пам’ятаєте всі?

 

  — Звичайно, інакше бути не може! Потрібен новий сорт, який би колосився на мільйонах гектарів. Потрібна перемога — переможених не люблять! І сьогодні нові сорти пшениці нашого Інституту засівають на мільйонах гектарів в Україні та за її межами. Ми могли б створювати нові високоефективні сорти в інших країнах, пристосовані для їхніх кліматичних умов, наприклад, на Кубі, і заробляти на цьому солідні гроші для Батьківщини. Але...

 

— Що заважає?

 

— Спочатку нам треба створити свої наукові бази у тій країні, як це роблять інші держави. На власні гроші. Але їх, як завжди, немає. Не вміємо ми віддати менше, щоб заробити потім значно більше!

— Я бачу на вашому столі книгу про вирощування сільськогосподарських культур у Чорнобильській зоні. Це теж сфера досліджень генетиків?

 

  — Чорнобиль — то світова драма! Де на сто, а де й на тисячі років... Уся Європа постраждала. Куди радіоактивна хмара летіла, туди за нею і біда бігла... Але я буду говорити про сторону біологічну: всі чули про радіаційний фон, жовтий ліс. Уже далі зона радіації меншала, але опромінення одержали рослини, тварини, люди. У нас є вислів «фізіологічний вплив»: пішли всілякі хвороби — мутанти у рослинному і тваринному світі, народжуються діти з генетичними вадами.

 

Нас, дослідників, хвилює: як довго це буде? Мільйони гектарів випало з обробітку, багато людей відселили із зони. Затрати величезні! Від початку аварії, більше тридцяти років, Інститут проводить у зоні дослідження. Повинен сказати, що навіть зараз фон тримається на високому рівні, вище у десять разів від контрольного... Отже, генетична загроза триватиме дуже довго. А це — загроза рослинному і тваринному світу: навіть низькі дози радіації здатні викликати мутації генів. А шкодочинні мутації визивають каліцтва...

 

— Низькі дози можуть бути корисними?

 

  — Можуть, ми отримали деякі позитивні результати на пшениці. Але у сфері мутацій більше шкодочинних.  Та давайте про людей. Коли в організмі людини виникають мутації, вони спадково передаються далі й далі. Це називається генетичний вантаж. Важка хвороба крокує крізь покоління... Це, по-перше, а по-друге, генетики повинні сказати: коли вражену радіацією територію можна буде викори­стовувати для господарських потреб? Ось і створили в Чорнобильській зоні зону заповідну. Тут дозволена лише незначна господарська діяльність — заготівля диким тваринам запасів на зиму.

 

— Коли ж сюди повернуться люди без шкоди для своєї спадковості? 

 

  — Генетикам — роботи і роботи. На багато десятків, а може, й сотні років... І хай сучасні і прийдешні покоління землян учаться на нашому страшному досвіді, який небезпечний атом. Я хочу процитувати вислів Бісмарка: «Тільки дурень навчається на власному досвіді».

— Пане Володимире, під час Другої світової війни у країнах гітлерівської коаліції проводили злочинні експерименти з використанням тогочасних знань про генетику. Сьогодні ця наука пішла далеко вперед... А якщо з’являться нові маніяки?

 

— На сьогодні у зв’язку зі швидким розвитком молекулярних технологій загроза бактеріальної війни збільшилась у сотні разів. Зараз ми отримуємо генетично-модифіковані культури­ вже засобами генетичної інженерії. Інститут та аналогічні вітчизняні установи працюють у мирному напрямі. Наші науковці створюють модифіковані культури, які несуть певні корисні ознаки: збільшення кількості білка, стійкість проти гербіцидів та інші корисні речовини, які вводяться методом генетичної інженерії.

 

Але, на превеликий жаль, деякі закриті зарубіжні лабораторії створюють бактеріальну зброю майбутнього, хоч міжнародною конвенцією така робота заборонена. І все ж дані, які просочуються у пресу, свідчать: багато країн працює у цьому напрямку. Компетентні люди кажуть: ядерна війна — це вже минулий етап. Бо ця зброя знищить інфраструктуру й усе живе, а Земля стане непридатною для життя. Та на горизонті вже з’являється можливість вбивати людей із конкретним кольором шкіри — білої, чорної чи жовтої. І все довкола ціле — лише ліквідували тих, хто виявився комусь непотрібний. 

 

— А щодо рослин?

 

  — Генетична війна діє однаково як проти людей, так і проти рослин. Є така іржа, що може знищити весь врожай пшениці. Тому лабораторії і нашого Інституту, й зарубіжні працюють над створенням сортів пшениці, стійких проти жовтої іржі та інших небезпечних хвороб сільгоспкультур. 

 

— Це не закрита тематика?

 

  — Ні. Цілком відкрита. Ми обмінюємося результатами досліджень із зарубіжними колегами: наші науковці їдуть за кордон, а їхні делегації при­їжджають до нашого Інституту. Ми виконуємо дослідження на замовлення зарубіжних наукових організацій. 

 

— Вони фінансують?

 

  — Безумовно.

— У вас намітилася династія генетиків Моргунів?

 

  — І це мене дуже втішає! Наш рід давній, з уславленої Черкащини. Тут століттями мешкали і вмілі хлібороби, і май­ст­ри-садівники. Я змалку бігав за дідом і дивився, як він щеплює дерева всьому селу: так, мабуть, починався мій шлях у генетику. У Знам’янському сільськогосподарському технікумі захищав диплом по селекції садових. А вже в аспірантурі столичної сільгоспакадемії я став першим дипломованим генетиком.

 

— В Україні?

 

  — У Радянському Союзі... Тоді ще важко було в генетиці — процвітала лисенківщина. Генетика лише при Хрущові стала офіційною наукою. Під час візиту до США він зрозумів, яка це велична і перспективна наука. Коли ріс мій син Богдан, то постійно бігав за мною і дивився, як я вів селекційну роботу. В селекцію його не тягнув — Богдан сам обрав свій шлях у професію. Став генетиком-селекціонером. Та зараз уже новий рівень генетики: прийшли часи біотехнологій, молекулярної генетики. Син закінчив Міжнародний інститут в Угорщині і захистив диплом iз молекулярної генетики. Англійською мовою. У сина вже є свої сорти і гібриди, має монографії, активно працює науковим співробітником в іншому інституті. Зараз готує докторську дисертацію.

 

— Упродовж нашої розмови вам приносили на підпис документи. Ви не лише вчений, дослідник, а й господарник? 

 

  — Мушу. Для вітчизняної науки нині дуже важкі часи — йдеться про виживання. Фінансування надзвичайно мале: інституту вистачає лише на опалення, частину наукових приладів, ремонт не виконується. Але ми видаємо регулярно зар­платню: боргів у нас немає. 

 

— Як же ви тримаєтеся? 

 

  — Завдяки інноваціям, які я розробив. Це нові високоефективні сорти сільгоспкультур та унікальні добрива, яких ще немає у світі, це надсучасні технології. І ми маємо позабюджетні інновації. В Інституті працювали і працюють талановиті дослідники — лауреати державних премій, академіки, доктори і кандидати наук, у нас здібна молодь — нове покоління генетиків світового рівня. 

 

Президент НАН України Борис Євгенович Патон, незважаючи на величезне завантаження, знаходить час для кожної установи, для кожної науки. Я ще не був академіком і навіть кандидатом, а скільки пам’ятаю — бачу його в нашому iнституті, на наших конференціях, на наших дослідних полях. Сьогодні, мабуть, найважче фундаментальним наукам. В усьому світі фундаментальні дослідження фінансує держава. На жаль, фінансовий стан держави вам добре відомий. Тому вдячні президенту НАН України, який бачить і розуміє наші проблеми.