Почалася з купки металобрухту і трьох гусей: історія «Еко-Ранчо Сабадаш» учасника АТО
На свій персональний шлях доля виводить людину часом у дуже своєрідний спосіб. >>
«Нас хотіли помножити на нуль»: екс-боєць ССО розповів подробиці свого конфлікту з Міноборони
20.04.2018
Ульянов Сергій (колишній військовослужбовець ССО). (Софії РОЗУМЕНКО.)
Мій співрозмовник пройшов пекло Дебальцівської операції, воював на Савур-могилі, безкомпромісний патріот-правдолюб, котрий, маючи дві освіти (юридичну й екологічну) і безліч можливостей для безбідного життя, переїхав із Криму на материкову Україну й восени 2014 року добровольцем пішов на війну.
Невдовзі, з 2015-го, потрапив до новоствореної еліти української армії — ССО (сил спецоперацій) і... зіштовхнувся з глухою стіною: армійським покриванням беззаконня в офіцерському середовищі.
І якщо це відбувається навіть у елітних військах, то що можна говорити про інші підрозділи?
Тому проблеми, які виникли із Сергієм Ульяновим (позивний «Карат») та його побратимами, «чіпляють» проблематику й інших військовослужбовців (знайомі бійці з інших підрозділів жалілися на невиплати після закінчення трирічної контрактної служби) — і це вже комплекс проблем ЗСУ! Виникає питання, як таке може бути?
Дехто із ССОшників займався контрабандою золота...
— А що конкретно у вашому, Сергію, з побратимами випадку «не так»?
— Усе «смішно» аж до сліз: нам не платять 20 місяців зарплату (ніякого грошового забезпечення), потім швидко переводять з однієї частини в іншу й... моментально виганяють з армії.
Запитую: «А як же законність цих дій? Адже повинні прийти переведення з документами. Я повинен стати на облік, оформитися, отримати всі виплати, звільнитися. Це ж все — певна процедура!» Ну не може людина в один і той самий день бути прийнятою в іншу частину й зразу ж викинутою «на вулицю». Мені навіть не дали припис, що є грубим порушенням.
Проблеми, які існують у командуванні ССО, зашкалюють. Зокрема, йде установка: максимально «тупо» не платити гроші. І якщо нинішнє командування ССО систематично допускає такі порушення, то може бути лише два варіанти, які це пояснюють: або вони самі «пиляють» (розкрадають гроші. — Авт.), або ж це злочинна халатність і бездіяльний, твердолобий бюрократизм у кращих совкових традиціях.
Наприклад, я і мої побратими добровольцями воювали з 2014-го до березня 2016 року. І ось, уже перебуваючи в ССО, ми «знайшли» людей, яких цілком усвідомлено почали підозрювати у... причетності до контрабанди золота з окупованої Горлівки на підконтрольну Україні територию. Про це ми доповіли своєму, тоді вже сформованому, командуванню. І ось після цього почалася наша епопея...
Проблеми почалися, коли нас вивели у березні 2016 року з зони АТО в пункт постійної дислокації (у 73-й морський центр спецоперацій у місті Очакові, що на Миколаївщині) й там штучно створювали нестерпні умови несення служби. Коли ми прибули у ППД, то навздогін, як згодом дізналися, надійшла вказівка «зверху» нашу «групу правдолюбів» знищити, деморалізувавши. І хоч нам тоді створили нестерпні побутові умови, але не це було головним. Розуміючи, що з таким упередженим до нас ставленням командування не можемо продовжувати службу, ми домовились між собою: переводимося в інший підрозділ іншого роду військ. Поінформували про це начальство.
Але й після цього морально-психологічний тиск лише наростав... Нас провокували на конфлікти, причому щоб це призвело до рукоприкладства, а в армії це грубе порушення (тим паче при свідках). Ми стримувалися, як могли, декілька місяців.
У результаті під час переведення з однієї частини до іншої (в Очакові ми були до початку липня 2016 року) в процесі оформлення у нас були претензії до фінансової служби щодо грошового утримання, яке нам не доплатили (так звану винагороду за участь у бойових діях). Також була інша проблема: з Очакова нас уже відправляли «по-поганому» — групі не повністю видали документи. Але це поширена в армії практика: швидше їдь на нове місце, а потім дошлемо навздогін нестачу «папірців». Ми саме в такому режимі й поїхали, попередньо здавши зброю й боєприпаси.
Тобто нас «перевели» з грубими порушеннями і щодо недоплати грошового забезпечення, і щодо видачі неповного пакета документів. Адже є закони, устави, положення, статути про несення внутрішньої служби, де чітко прописано порядок переведення. Цей порядок був порушений командуванням частини — командиром центру (про це вже є офіційний висновок ВСП).
У пік конфлікту останній місяць-півтора ми, будучи мобілізованими, перебуваючи в спецназі ВМФ, жили за межами(!) території частини 73-го центру (це кричуще порушення з боку керівництва частини) й винаймали за свої гроші помешкання. Один із побратимів вимушений був навіть продати ноутбук, щоб було де переночувати. А вдень ми несли службу на території частини. А 2 липня 2016 року нас просто не пустили до частини (ми запросили ЗМІ, є фото-, відео фіксація «непускання»). Ми були виключені зі списків частини й залишилися на вулиці без документів. І коли приїхали в 72-бригаду, нас там не змогли прийняти, бо ж немає документів...
— Якась патова ситуація — глухий кут...
— Безумовно. Довелося одразу їхати в Київ і ставати на облік у ВСП (військова служба правопорядку. — Авт.). Крім того, зразу ж подали рапорти командуючому ССО генерал-лейтенанту Ігорю Луньову в частину, розташовану поблизу столиці (в Броварах), й просили розібратися з ситуацією. Час іде, а реакції «нуль». Тому нам довелося офіційно звернутися у військову прокуратуру, а згодом — до уповноваженого з прав людини, до начальника Генштабу Муженка, до міністра оборони Полторака, в СБУ тощо. Але всі ці заяви-скарги переправлялися... в «нашу» частину або у ВСП. Оскільки ми були виключені зі списків частини й відповідних документів нам не дали, то «зависли» в повітрі — відбувся юридичний казус через безтолкову армійську бюрократію.
«В армії існує юридична неграмотність»
В армії ще одна величезна проблема: немає вивчення законодавства військовослужбовцями, які перебувають на території своїх частин. Із бійцями ніхто навіть статути не вивчає, бо якби люди їх знали, то було б менше проблем в армії (злочинів або правопорушень). Я був вражений, коли ми почали своїм «батькам-командирам» говорити: «Нам потрібен статут — дайте, бо трапилася конфліктна ситуація!» Але виявилося, що на території частини в Очакові був єдиний екземпляр статуту десь схований у сейфі! За чотири місяці нашого перебування в 73-му центрі не було проведено жодного офіційного заняття.
Згодом ми почали подавати в суди, бо ж ніякої реакції з боку командування не було. Влаштували дві прес-конференції, було знято декілька сюжетів. Єдине, що ми постійно просили у начальства, — давайте розберемося щодо нашої ситуації в юридичному, законодавчому полі і якщо хтось винен — карайте або ж виплатіть гроші й дайте нам змогу далі служити!
— Чи не пов’язуєте всі ваші митарства з тим, що доповіли про контрабанду на передовій начальству?
— Мабуть... Коли ми приїхали в Очаків і невдовзі був призначений новий командир частини, то під час однієї із розмов він сказав: «Піка (начальник управління ССО полковник Пікулін. — Авт.) сказав помножити вас на «нуль...».
— А що це означає?
— На передовій — фізичне знищення, а в тилу — максимальна деморалізація групи, розхитування нервового стану, постійний психологічний пресинг, а кінцева мета — подрібнення групи й переведення в різні місця подальшої служби...
—Ви невдовзі наважилися на радикальніші кроки?
— Так, адже продовжували перебувати в якомусь юридичному колапсі: на роботу ніде влаштуватися не можемо, бо ми не звільнені з армії. Тому після безконечних у 2016-2017 роках судів (які досі тривають), звернень до високих чинів та ЗМІ ми, зрозумівши, що реакції начальства немає і нас далі ігнорують, зважились на крайній крок. У кінці липня 2017 року прикувалися до паркану поблизу Міністерства оборони України й упродовж п’яти днів там голодували.
— А скільки вас з усієї «бунтівної групи» лишилося?
— На момент цієї акції — із 15 лише 4. Чотирьох грузинів-добровольців вигнали фактично одразу, ще в квітні 2016 року (і про це неподобство — скрізь замовчується, хоча є повний пакет документів, що вони були офіційно оформлені й воювали в зоні АТО); Павло з Дніпра списався влітку 2016 року за станом здоров’я (мав важкі поранення й контузію після Іловайська); західняки поїхали в Тернопіль, стали на облік у ВСП, подали в суди й... повигравали їх.
«Солдатський склад, то взагалі «духи без плоті»
— Був якийсь позитивний результат після вашого публічного приковування?
— Так. Принаймі ми отримали посвідчення УБДшників. Було скасовано наказ про наше переведення з однієї частини в іншу й нас направили на ВЛК. У серпні 2017-го пройшли цю військово-лікарняну комісію у військовому госпіталі і нас визнали непридатними для подальшої служби. Після цього нас звільнили зі ЗСУ й виключили зі списків частини. На той момент командувач ССО Луньов особистим розпорядженням мене переводить у 99-й батальйон, що у складі ССО, в Бровари. Із військового госпіталя їду туди, але буквально за один день мене у 99-го батальйону... звільняють і знову ніяких виплат. Ніяких печаток не поставили, що я свого часу вибув із 73-го очаківського центру.
Тому, як і раніше, вимагаємо з хлопцями (і це вже йдеться не лише конкретно про нас) законного проходження військової служби. У нас же не середньовіччя, не панщина! Але в армії більшість офіцерів, котрі вище майора, чинять усе, що хочуть! Просто якась каста недоторканних військовослужбовців, для яких закони — не указ!
Причому офіцери — від майора до молодшого лейтенанта — це своєрідна каста, яка «лише іноді буває винною», а всі, хто нижче, — солдатський склад, то взагалі «духи без плоті» і вони нікого не цікавлять. І оцей потворний феномен, ця градація в нашій армії у багатьох частинах і підрозділах є нормою! Це страшні уламки радянської армії!
«Зустрічі з високими чинами виявилися безрезультатними»
— Розкажіть про епопею спілкування з високими військовими чинами?
— У грудні 2017 року ми знову подали заявку на проведення масової акції для привернення уваги до існуючої проблеми й небажання її вирішувати. У керівництві ССО нам говорили: «Так, ми винні, що 20 місяців не платили вам гроші. Подавайте на суд!..» На першій зустрічі з нашою групою у грудні 2017 року був навіть міністр оборони Степан Полторак і тоді було напрацьовано чіткий алгоритм, як наше питання вирішуватиметься. Згодом нас довгенько «мурижили», мотивуючи це тим, що має військова прокуратура розібратися з нашими кримінальними справами.
— Так ви ще й «кримінальники»?
— (Сміється) Справи було відкрито після того, як ми поїхали з 73-го очаківського центру. Командир центру подав на нас рапорт і було відкрито першу справу «по непокорі», а в грудні 2016 року командуючий ССО Луньов подав у прокуратуру скаргу про «неприбуття» в 99-ту частину. Та нас жодного разу в прокуратуру не викликали: підозр не вручали, слідчі дії не проводили. Після зустрічі з міністром Полтораком військова прокуратура провела перевірку й 1 лютого 2018 року закрила всі кримінальні провадження у зв’язку... «з відсутністю складу злочину» в наших діях. Після місяця роботи юридичний департамент дав висновок, що нам можна й потрібно робити виплати (у тому числі і за форму).
Але нічого не мінялося, тому ми добилися в лютому цього року другої зустрічі, на якій були державний секретар Міноборони генерал-полковник Дублян і чимало інших високопоставлених офіцерів. Нам тоді сказали: «Ви ж знаєте, хто перегнув — командир центру. Є директива, що все має вирішуватися в суді...» Я запитав: «Шановні, якщо ви нічого не можете вдіяти, то навіщо ви «тут» потрібні? Ви можете не платити військовослужбовцю, вигнати його, а потім визнати свою вину й відправити бідолаху до суду...».
Я одразу зателефонував Полтораку й сказав, що проблема так і не вирішена... У середині березня Степан Тимофійович прийняв нас і щиро сказав: «Хлопці, як міністр оборони я зробив багато для вирішення цієї ситуації. Але юридично не можу дати наказ щодо тих же виплат...». Як ми зрозуміли, остаточно на це все може вплинути або ж Президент (як Головнокомандувач), або ж начальник Генштабу Муженко...
Вважаю за обов’зок для себе щось змінити в цій ситуації, бо інакше виходить, що всі пацани, які загинули на війні, поклали свої життя задарма, якщо ми тут продовжуватимемо жити як раби... Систему потрібно ламати, аби вона почала «правильно» працювати, й маємо бодай маленькими кроками робити це!
P.S. Із повідомлень у ЗМІ: «Відбулася зустріч командуючого ССО США з начальником Генштабу ЗСУ. Оцінка розвитку українських ССО західними фахівцями — незадовільна»...
