Сергій Шахов: Позиція сильної держави — навести лад у себе вдома

— Сергію Володимировичу, призначення тепер уже екс-очільника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського аудитором НАБУ призвело до появи потужної хвилі критики таких дій Президента України. На Петра Порошенка навіть подали до суду. Так само «темною конячкою» вважають і призначеного на місце «губернатора» Олександра Куця. А як ви як людина, що представляє регіон, зокрема Луганську область, оцінюєте ці події?

 

 

— Спочатку я був здивований, що досвідченого Павла Жебрівського змінив молодий амбітний політик. Саме до Олександра Куця в мене не було жодних питань. Насамперед тому, що він фахівець, як відомо, очолював обласні управління Служби безпеки України двох областей — Луганської та Донецької. Коли Павло Жебрівський керував областю, на Донеччині, як кажуть, кипіла робота: робили дороги, будували школи, дитячі садки. 

 

Тому, звичайно, як і для більшості українців, для мене було не до кінця зрозуміло, чому Павло Жебрівський пішов із займаної посади. Втім  його перехід на нове місце праці розставив всі крапки над «і»...

 

Я б не став стверджувати, що у Луганській області станом на сьогодні ситуація є надто блискучою: дороги, як могили, нічого не будують — ні в житловому секторі, ні деінде, натомість відбувається повна профанація. 

 

Якби пана Жебрівського призначили очолити Луганську область, я як народний депутат від цього регіону був би задоволений. У будь-якому селі або районі Луганської області сьогодні маємо профіцит бюджету. І не лише там, а й в усій країні. Такого, до речі, не було ще за 26 років незалежності нашої держави. У бюджеті військово-цивільної адміністрації Луганщини — 1,5 млрд. гривень, але розпорядитися цими грішми місцева влада, на жаль, не може. Очільник області постійно відсутній на робочому місці. За два роки Юрій Гарбуз відпрацював лише 70 днів, тобто 10% свого робочого часу, визначеного чинним законодавством. 

 

З іншого боку, спостерігаємо цілковиту непрофесійність під час використання цих грошових коштів, особливо на тлі ситуації, коли керівник обласної адміністрації де-факто не працює на займаній посаді. А роботи в регіоні вистачає. Зокрема, необхідно терміново зробити дороги між селами, районами Сiверськодонецька і центром. Сiверськодонецьк, як відомо, на сьогодні є центром області, тому його потрібно зробити максимально привабливим містом: не тільки, щоби показати роботу, а й довести всім, що Луганщина жива! Що вона росте, розвивається, з оптимізмом дивиться у майбутнє. Але, на жаль, усе сказане залишається тільки у мріях луганчан. Сьогодні, як це не сумно, Луганщина вмирає...

 

— Кілька днів тому спікер Верховної Ради України Андрій Парубій підписав проголосований у сесійному залі «Закон про національну безпеку» і передав його Президенту. Як ви оцінюєте якість ухваленого документа, значення якого у воюючій державі переоцінити, мабуть, неможливо?

 

— Важливо, щоб цей закон, який ухвалили напередодні президентських і парламентських виборів у нашій державі, не вплинув на політичну ситуацію. Я маю на увазі, щоб деякі політики через силові структури не отримали змоги впливати на вибори, які відбудуться вже через рік. Я готовий підтримувати будь-яку ініціативу щодо поліпшення безпеки України, але що стосується вступу до НАТО, то необхідно йти і запитувати в людей — варто чи не варто вступати нам у цю структуру. Вважаю, що в державі має відбутися національний референдум, на якому всі громадяни зможуть дати чітку і зрозумілу відповідь, чи хочуть вони бути в НАТО. Ми як парламентарії не повинні користуватися своїми можливостями на шкоду і порушувати закон.

 

У Конституції України немає чітко прописаної норми, що ми, як держава, мусимо з кимось об’єднуватися. Йдеться про позаблоковий статус. Ми сильна країна, у нас 300-тисячна армія, і ми можемо цим пишатися.

 

Головне завдання сьогоднішнього дня — і воно також перебуває у сфері національної безпеки — почати будувати підприємства і підняти нашу економіку. Рватися до Європи чи Америки, з кимось об’єднуватися — це не наша позиція. Позиція сильної держави — навести лад у себе вдома. Саме тоді нас кликатимуть вступати в різноманітні союзи, як, наприклад, сьогодні закликають Великобританію залишитися в Євросоюзі, хоча королівство вже розпочало процес виходу з цієї структури. 

 

Хотів би ще раз наголосити: ми, Україна, — досить сильна і потужна держава. Сьогодні нам необхідно провести процес внутрішнього очищення, позбутися п’явок, які присмокталися і грабують нас на мільярди гривень. Це олігархи, чиновники, політики, деякі з яких уже 26 років викачують гроші з держави. Не дозволяючи їй нормально розвиватися і стати самодостатньою, сильною і такою, щоб ми не просилися в різноманітні об’єднання на невигідних для нас умовах.

 

— Не вщухають обурення українців щодо величезних зарплат і премій, якими обдаровують себе деякі чиновники. У минулій нашій розмові ви доволі гостро висловилися про аморальність призначення мільйонних премій очільникам «Нафтогазу» за перемогу у Стокгольмському арбітражі над «Газпромом», хоча, як показали наступні події, судова тяганина ще не завершена. Яка ситуація з виплатою цих премій сьогодні й чи не змінили ви свою думку? 

 

 

— Я абсолютно переконаний, що справа про премію керівникам «Нафтогазу» має бути розслідувана правоохоронними органами. Це ж абсолютно нечуваний факт: 41 людина отримала 1,5 млрд. гривень премій! Можна сказати, що насправді вони вкрали ці гроші в держави. По­глянемо, чи наші доблесні правоохоронці відкриють кримінальне провадження за цим злочинним фактом, адже, згiдно з чинним законодавством, вони повинні це зробити. Необхідно заблокувати рахунки керівників «Нафтогазу», Прем’єр-міністр разом із Президентом держави мають усунути їх від займаних посад, призначити нових керівників, не схильних забирати мільйони у пересічних українців, поставити на посади менеджерів, які не грабуватимуть. Паралельно кримінальне прова­дження у цій справі має завершитися передачею справи до суду, а гроші мають бути повернені у бюджет держави.

 

Що ж стосується самої національної акціонерної компанії, то варто зазначити, що в 2016 році вони заробили 26 млрд. гривень, у 2017 році — вже 40 млрд. гривень. У нинішньому році цей прибуток, треба думати, буде ще більшим: за те, що вони, топ-менеджери НАКу, хочуть підвищити вартість газу на 60%, до 11 гривень за 1000 кубометрів — таким чином планують викрутити руки людям. 

 

«Нафтогаз» — це найпотужніша компанія, яка заробляє на сльозах українців, набиваючи кишені олігархам. Наша позиція — необхідно, щоб вони негайно припинили дивитися у бік МВФ, а повернули по­гляд у бік українського народу, не робили дурниць, не ставили пропозицію про підвищення цін на газ на голосування до парламенту. Сьогодні українська влада стоїть із простягнутою рукою до МВФ, благаючи про кредит у розмірі 1 млрд. 250 млн. доларів. Тим часом необхідні ресурси є всередині країни!

 

— Вина, що ми дійшли до цієї ситуації, лежить не лише на державних менеджерах, а й на керівництвi уряду загалом. 

 

— Безумовно! Потрібно поміняти уряд у цілому, позбавлятися іноземних міністрів, які в останню мить хапають валізи і біжать із тонучого корабля то до Америки, то до Європи. Нам потрібний дієвий антикорупційний уряд.

 

«Наш край» і український народ хотіли б почути звіт, яким чином діючий уряд Володимира Гройсмана вплине на НКРЕКУ, чи зуміє скасувати нинішні драконівські тарифи в країні на освітлення в містах і на дорогах. Я сам нещодавно потрапив в автомобільну аварію лише тому, що ділянка дороги була без освітлення. Місцеві органи самоврядування не змогли оплачувати освітлення цієї ділянки через триразове зростання тарифів на електроенергію.

 

— На початку нашої розмови ви доволі критично оцінили ситуацію у вашій рідній Луганщині. Втім ви не лише критикуєте, а й намагаєтеся допомогти поліпшити ситуацію, зокрема, активно лобіюєте вирішення транспортної проблеми тимчасового обласного центру. 

 

 

— Зараз на маршрутах Сiверськодонецька істотно не вистачає тролейбусів — сьогодні тут працює близько 20 одиниць рухомого складу. Рівно стільки ще нині потрібно для місцевого автопарку, щоб маршрути обслуговувалися з дотриманням необхідного графіку. Я хотів би передати до «столиці» Луганщини частину транспорту Києва, який тут не використовують. Днями ми з профільним заступником київського міського голови Дмитром Давтяном обговорили це питання і дiйшли висновку, що цілком реально розв’язати проблему таким чином.

 

Проте остаточне рішення про відправку тролейбусів столичного автопарку, ймовірно, ухвалять наприкінці року — коли Київ підрахує кількість машин, які вони можуть списати. Цілком можливо, що у майбутньому таким чином можуть бути оновлені й автопарки інших міст Луганської та Донецької областей, близьких до зони АТО.

 

Недавно до мене звернувся директор КП «Північнодонецьке тролейбусне управління» з проблемою нестачі транспортних одиниць — як робочого, так і зап­частин для автопарку, що діє. Я зайнявся вирішенням цього питання. У випадку, якщо надiйдуть подібні прохання з інших міст Луганщини або Донбасу, постараємося допомогти і їм.

 

— Нещодавно ви різко розкритикували Міністерство освіти, яке не надрукувало 350 тисяч підручників...

 

— ...і тепер батьки будуть вимушені купувати ці книги своїм дітям із тих жебрацьких зарплат, які вони отримують на своїх підприємствах. Або взагалі не отримують, як, наприклад, шахтарі зі сходу держави чи Львівського басейну, які недавно приходили до стін парламенту.

 

Сьогодні треба не бігати по тендерах і розкидатися там грішми, як це робить Міністерство освіти. Думають, кому б віддати тендер на друк книжок, які сьогодні не вийшли із друкарні, — і на це треба негайно звернути увагу! Необхідно розслідувати, хто не дав можливості, аби українські книги для наших дітей вийшли друком.

 

Також сьогодні ми маємо звернути увагу на гуртожитки, які розвалюються у нас на очах, практично до фундаменту. Діти, які навчаються у вузах і технікумах, сьогодні живуть у жахливих умовах. Причому, як показує аналіз ситуації, обійтися звичайним косметичним ремонтом уже не вийде, натомість треба втілювати новітні технології енергозбереження.

 

Усе це має робити професійний уряд, українців, а не іноземних заробітчан, а також місцева влада — не корупціонери, а патріоти своєї землі, які готові працювати, засукавши рукави.