Україну і Францію ще від княжих часів Київської Русі і доби Козаччини пов’язують тісні стосунки.
У фокусі нинішніх контактів двох держав сьогодні — і вища освіта: провідні французькі виші все тісніше контактують з національними університетами України.
І в цьому плані дуже цікавим є їхній досвід, зокрема Вищої школи сільського господарства в місті Лілль, де розроблено стратегію інтернаціоналізації освітнього та наукового напрямів діяльності. Результати вражають!
Як залучити більше іноземців
Хто бував у Франції, підтвердить: французи славляться тим, що зрідка послуговуються у спілкуванні іноземною мовою. На вулиці, коли запитаєш напрямок руху англійською, то відповідь отримаєш французькою.
Відповідно ще кілька років тому підготовка іноземних студентів у цій країні здійснювалася лише французькою мовою, як і у нас зараз українською (за рідкісним винятком).
«Форми старого міста змінюються швидше, ніж форми серця смертного», — писав Шарль Бодлер. Це цілком можна екстраполювати і на нинішню вищу освіту Франції, яка змінюється і дедалі більше освітніх програм пропонує англійською мовою.
А в Україні планується запровадити іспит на знання української мови для тих студентів, які закінчать перший рік навчання в українському університеті.
Для чого ж французькі університети пішли на такий крок? Відповідь однозначна: щоб залучити на навчання якомога більшу кількість іноземців, бо ж англійська є загальновизнаною мовою освіти і науки.
Національний університет біоресурсів і природокористування України співпрацює з Вищою школою сільського господарства в Ліллі майже десятиліття. Розпочиналося все у межах наукових проектів, які фінансує НАТО, і стосувалися вони біотехнологій та екології.
А з часом переросла в межах проекту Ерасмус+ (мобільність студентів та викладачів) у тісні зв’язки, про що свідчить незаперечний факт: цього року з 10 місць мобільностей для вишів України шість отримали студенти НУБіП, тобто інші виші мають всього по одному місцю.
Частину грошей на підготовку студентів університет шукає сам
Нещодавно делегація українського університету побувала в Вищій школі сільського господарства, аби ближче познайомитися з досвідом впровадження та розвитку нових магістерських програм. Наші партнери — відносно невеликий навчальний заклад з бюджетом 13 мільйонів євро, що здійснює підготовку бакалаврів, магістрів та інженерів (окремий освітній ступінь у системі вищої освіти Франції).
Вона входить до мережі навчальних закладів з 13 одиниць, які вважаються інженерними (представники та випускники таких інженерних шкіл мають неабияку популярність на ринку праці).
Відмінності у підготовці інженерів та магістрів науки можна представити так: професійний досвід, здобутий у результаті великого обсягу практичної підготовки, професіоналізм vs науково орієнтованих програм, вміння vs знання, особистий розвиток та акцент на мультикультурність.
У Вищій школі сільського господарства міста Лілль навчаються 1200 студентів, з яких 15% — іноземні громадяни, кількість викладачів на постійній основі — 130, але, відповідно до стратегії інтернаціоналізації, ще 30 — залучаються як іноземні (запрошені) лектори.
Окремо варто відзначити систему фінансування вищої освіти у Франції, яка вирізняється стимулюючою функцією. Вартість підготовки одного студента — 10 тисяч євро на рік, уряд же фінансує університети з розрахунку 6 тисяч на особу.
Для того, щоб покрити різницю у вартості підготовки, університет мусить шукати шляхи залучення решти необхідних коштів (а це, на хвилинку, близько 4 тисяч євро) через наукові проекти та співпрацю з роботодавцями, аби залишатися конкурентоспроможним на ринку освітніх послуг.
Зокрема, основна сума надходжень від освітніх і наукових проектів здійснюється через участь університету та його науково-педагогічних працівників у проектах ERASMUS + та HORIZON 2020 тощо.
Кошти від роботодавців надходять як компенсація частки вартості навчання студента (який згодом відпрацьовуватиме її на підприємстві) або як вартість продукту, що створюється групою студентів в коворкінгових центрах.
Компанії замовляють для себе розробку певних продуктів — товарів чи послуг — у закладів освіти, що формують такі групи та працюють під наглядом керівника (викладача) на базі коворкінгових центрів.
Акцент на мультикультурність
Цікавим напрямом розвитку вишів не лише Франції, а й усієї Європи є заснування центрів коворкінгу і дизайну. Коворкінговий простір ADICODE у Ліллі дає можливість розмістити 50 груп по 6-7 студентів одночасно.
Участь у подібній групі стимулюється тим, що за результатами такої участі студент практично гарантовано отримує робоче місце в компанії, для якої розроблявся той чи інший продукт. До речі, коворкінги набувають популярності і в Україні.
Ще одним обов’язковим елементом є орієнтованість на практичну підготовку. Бакалаври після другого та магістри після першого року навчання мають пройти практичну підготовку на підприємствах, розташованих за кордоном або ж не менше, ніж за 200-250 км від закладу вищої освіти. Так, окрім здобутих практичних навичок, реалізується акцент на мультикультурність.
Результатом такої схеми фінансування вищої освіти у Франції та стратегії інтернаціоналізації є той факт, що понад 90 % випускників інженерної школи отримують роботу за спеціальністю протягом трьох місяців з моменту завершення навчання, а більшість із них — ще під час навчання.
Думаю, це дуже правильно, коли критерієм успішності вишу є затребуваність його випускників бізнесом. І у НУБіП України теж започатковано таку практику, адже сьогодні на всіх його факультетах і ННІ працюють ради роботодавців, котрі активно впливають на зміст підготовки молодих людей, які вже завтра прийдуть до них на роботу.
