Український фільм «Штангіст» отримав гран-прі на 34-му Варшавському кінофестивалі.

23.10.2018
Український фільм «Штангіст» отримав гран-прі на 34-му Варшавському кінофестивалі.

Дмитро Сухолиткий-Собчук (праворуч) на презентації «Штангіста» у Варшаві. (Фото Станіслава ГОЦУЛЯКА.)

Фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Штангіст» отримав гран-прі короткометражного конкурсу на 34-му Варшавському кінофестивалі. До своєї міжнародної прем’єри у польській столиці стрічка брала участь у фестивалях в Україні. Після перемоги в національному конкурсі київського МКФ «Молодість» робота молодого українського режисера отримала спеціальну відзнаку за головну жіночу роль на Viz-Art у Львові. Між цими кіноподіями була учасником і Одеського міжнародного феставалю. 
 
Особистий досвід занять пауерліфтингом допоміг режисерові впевнено розставити необхідні акценти у фільмі. Дмитро Сухолиткий-Собчук для реалізації свого задуму залучив непрофесійних акторів (зокрема, виконавцем головної ролі є дворазовий чемпіон України з важкої атлетики). Дія відбувається на спортивних локаціях, які дотепер зберігають атмосферу невіджитої радянщини, вицвілої й облупленої. І це — знайома до болю картина для будь-якого вітчизняного спортсмена.
 
Заклик тренера («Думай, Пєтя, думай»), на відміну від залізяччя, виявляється непідйомною вагою для головного героя. Життя штангіста Петра проходить у нехитрій парадигмі «тренування — укол — змагання». Емоційно насичені події, що відбуваються навколо, не викликають у нього жодного відгуку. Він байдужий та відсторонений, і все, що не стосується кінцевої мети — перемоги, змивається Петром як піт після тренування.
 
Перед нами — морально незріла, соціально відчужена особа з гранично примітивними потребами, що кожною своєю дією відштовхує від себе глядача. Але попри все це, коли для героя настає момент істини — третя, остання, спроба взяти вагу й отримати перемогу, відбувається парадоксальна річ. Глядач усвідомлює, що співпереживає цьому антигерою і так само, як і він сам, прагне його перемоги. Втім до останнього кадру, завдяки блискучому режисерському ходу, глядач залишиться в напрузі щодо того, чи була та спроба успішною.
 
Обсценна лексика не є надмірною, а оголена натура виглядає гармонійно. Окремої згадки заслуговує іронія — її рівно стільки, щоб персонажі не почали виглядати карикатурно. Все це українському режисерові, що напередодні став членом Європейської кіноакадемії, вдалось увібрати в півгодинний хронометраж. А ще — дати зрозуміти, що в короткому метрі йому вже затісно. 
 
Варшавський тріумф — ідеальний момент для переходу молодого українського митця у велике кіно. А от історія «Штангіста» на цьому не закінчується: як переможець фестивалю класу «А», фільм отримав право поборотися за інші найрейтинговіші кінопремії.