П'ять хвилин до слави

11.08.2006
П'ять хвилин до слави

Марина Петренко в ролі Даші Матвієнко. Серйозна роль, не те, що в «Молитві за гетьмана Мазепу».

      Як запалюються зірки? Та легко! Молода актриса Марина Петренко вже починає розуміти це на власному досвіді. Більше трьох тижнів вона не сходить із екрана «ящиків», щовечора з'являючись в ролі Даші Матвієнко — дочки героїні Марини Могилевської в телеромані «П'ять хвилин до метро». А це вам не якісь мильні бульбашки бразильського виробництва, а наша сувора правда життя, та ще й за участі знаменитостей телеекрана! Завважмо, що наші молоді зірки обіцяють у майбутньому стати не менш помітними особистостями. Ще в чотирнадцять років Марина Петренко знялася в скандальній стрічці Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Жага серйозної освіти на якийсь час стала перешкодою для кінокар'єри. Та зараз студентка факультету міжнародних відносин паралельно знімається в двох картинах — «П'ять хвилин до метро» і «Серце світу», освоює навики верхової їзди і переживає за свій дебют в українському телеефірі. Марина родом із Криму. А в Києві зараз разом із братом-студентом винаймає квартиру. Мама готувала дочку до серйозної кар'єри бізнес-леді, і те, що дівчинка з дитячого садка мріяла стати актрисою, сприймала як дитячу хворобу і не надто звертала на це увагу. Але... трапився «Мазепа», а потім Марина зібралася їхати до Москви, вступати до театрального інституту.

      Далі все відбувалося, як з героїнею Людмили Гурченко у фільмі «Дівчина з гітарою». Щоб переконати дочку вибрати в житті серйознішу професію, мама запросила в гості відому актрису Наталю Вдовіну, і та дев'ять годин пояснювала дівчині, чому їй не варто вчитися акторському ремеслу. За словами Марини, їй просто розповіли, що театральний актор, скажімо, не в змозі утримувати сім'ю, для цього треба йти на екранні компроміси. Дівчину зупинила перспектива бути від когось залежною, і вона почала готуватися до перспективнішої справи — вступу до Інституту міжнародних відносин. Та рік потому вона ледь не потрапила в авіакатастрофу, і в критичний момент їй майнула думка, що вона навіть не встигла знятися в жодному нормальному фільмі. Через декілька місяців Петренко одержала роль у телесерiалi «П'ять хвилин до метро».

      — Твоя героїня Даша дуже молода і вірить, що принциповість і чистота змінять світ. Ти теж у це віриш?

      — Звісно, не так безмежно, як Даша, але вірю. Хоча я реаліст і знаю, що не завжди вдається всі питання вирішувати позитивно. Чесно, я обожнюю, коли людям таланить. Обожнюю бачити щасливі обличчя, і коли в когось щось виходить, я щиро радію, навіть якщо це мій суперник.

      — Є роль, яку мрієш зіграти?

      — Я обожнюю образ Міледі.

      — Для тебе є еталон у театрі або кіно?

      — Ні. Я не створюю кумирів і не розділяю людей на акторів і неакторів. Ціную людей насамперед за їхні людські якості. У науці, в медицині є люди, яких повинні знати, а їх не знають.

      — Бачиш майбутнє за українським кіно?

      — Думаю, так. Дуже багато талановитих людей, які хочуть щось робити, і, нарешті, з'являються люди, які розуміють, що в це можна вкладати гроші.

      — Мрієш переїхати до Москви?

      — Назавжди не хочу. Я розумію, що для кар'єри важливо якийсь час пожити в Москві. Та з жахом уявляю, що можна на місяць залишити Київ. Я закохана в це місто. Вперше приїхала сюди у двадцять років. Тоді був страшенний мороз. Я вийшла на вокзал і сказала: «Я житиму в Києві». Я була в Європі, була в Москві, та мене однак завжди тягне до Києва. Я люблю, коли тут іде дощ, падає листя, коли на вулицях сльота. Навіть зараз, коли всі відпочивають на морі, мені добре тут. Це — моє місто.

Зоя ЛУГАНСЬКА.
  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>