Правозахисник після бомби

      16    липня 1945 року на полігоні Аламогордо (Нью-Мексико, США) пролунав перший в історії людства ядерний вибух. А вже на початку серпня атомні бомби забрали життя тисяч мешканців японських міст — Хіросіми та Нагасакі. Мало хто з українців здогадувався, що детонатори, використані у перших таких бомбах, розробив їхній земляк — Георгій Кістяківський. Із початком війни уряд США залучив цього талановитого хіміка до досліджень, пов’язаних з Манхеттенським проектом» — американською дослідною програмою з розроблення атомної бомби. Згодом Кістяківський стверджував, що взятися до цієї роботи його змусив страх перед пануванням у світі нацизму. Більшість вчених після завершення Манхеттенського проекту присвятили своє життя боротьбі з його наслідками. Альберт Ейнштейн наприкінці 1940-х закликав світову спільноту заборонити зброю масового знищення. Георгій Кістяківський, полишивши велику політику та велику науку, останні роки свого життя присвятив громадській діяльності й благодійності.

      Він народився 1900 року в родині київських інтелігентів. Ледь встигнувши скінчити гімназію, юний Георгій потрапляє в революційний вир, світ довкола щодня змінюється, немов у калейдоскопі. Його батько, один з основоположників української академічної науки, стає дійсним членом новоутвореної Української академії наук. Один з його дядьків — Ігор Олександрович Кістяківський — ще вчора викладач цивільного права у московських ВНЗ, очолює міністерство в уряді Гетьманської держави Скоропадського. Та вже 1920 року Георгій опиняється в еміграції. Тяжко переживши смерть батька та втрату надій на Українську державу, він категорично не приймає владу більшовиків. Утім спадкова наукова жилка бере гору — юнак вступає до вищого навчального закладу. Вже за кілька років він отримує ступінь доктора та пропозицію про співпрацю з Прінстонським університетом. Тут він напише свою монографію, присвячену фотохімічним процесам. Опублікована у 1928 році, вона принесе молодому дослідникові визнання. Кістяківський стає відомим та шанованим у науковому світі. Наступні кілька років Георгій проведе у лабораторіях Гарвардського університету, продовжуючи свої наукові розшуки. А в 1933 році прийме американське громадянство.

      Після завершення ІІ Світової війни Георгій повертається до Гарварду і очолює університетську кафедру хімії. Та через кілька років американський уряд знову «згадає» про талановитого вченого. Наприкінці 1950-х Кістяківський стає спеціальним радником президента США Дуайта Ейзенхауера з питань науки. Скрупульозний науковець у цей час веде діловий щоденник. «Я почав усвідомлювати, що в дійсності політика формується досить сумнівним чином», —такого висновку дiйшов учений-ядерник, тривалий час пропрацювавши радником президента Сполучених Штатів Америки. Згодом, остаточно розчарований у грі під назвою «велика політика», у 1976 році він опублікував ті записи під назвою «Вчений у Білому домі». Книга тривалий час вважалася одним із перших «політичних бестселерів» із життя Білого дому.

      На початку 1968 року Кістяківський на знак протесту проти війни у В'єтнамі зрікається всіх державних посад. Він очолює Раду за створення у світі гідних умов для життя людини. Ця організації заснована у 1962 році його колегою — вченим-ядерником Лео Сциллардом, ініціатором листа до президента США Теодора Рузвельта, в якому обгрунтовувалась необхідність початку робіт задля створення атомної бомби. Під цим листом стоїть підпис автора теорії відносності, лауреата Нобелевської премії (1921) Альберта Ейнштейна. Він, як і Кістяківський та багато інших вчених, в Америці був емігрантом. Страшні події в Європі змусили багатьох видатних людей того часу, з доброї волі або й примусово, полишити свої домівки. Тож не дивно, що вчені вважали розробку атомної зброї в Америці необхідним запобіжним заходом на випадок використання подібної зброї Німеччиною у ІІ Світовій війні.

      Кістяківський пішов із життя у грудні 1982 року, але наукова династія його роду не обірвалась. Його донька продовжила природознавчі дослідження батька, ставши професором фізики Масачусетського інституту. Та й Георгія Кістяківського світ пам’ятає як науковця — автора понад 150 наукових публікацій, члена наукових товариств та академій різних країн світу з-понад десятком почесних наукових звань.

Світлана МОРМЕЛЬ.