Антична столиця над «містом користі»

01.08.2007

      Від мого будинку до царської фортеці Малої Скіфії — рукою подати. Достатньо перетнути дві вулиці поблизу готелю «Москва», пробратись захаращеними задвірками приватного сектору до Петрівських скель, легко перестрибнути через потік, що б'є з вузької вапнякової розщелини, а далі на скелястому виступі знайти стежину, яка й виведе на плато — охоронну заповідну територію. Якихось двадцять хвилин неспішної ходи — і нинішня кримська столиця, мов на долоні, постане перед очима в усьому архітектурному і ландшафтному розмаїтті. І ти залишаєшся наодинці з її прадавньою попередницею — Неаполем Скіфським.

 

Корені Сімферополя

      Як не дивно, цей доконаний історичний факт нинішні батьки кримської столиці бодай задля її туристичної привабливості особливо не рекламують. Навпаки, періодичним роздмухуванням пристрастей навколо минувшини, за великим рахунком, провокуванням громадян до протистояння лише відлякують потенційних гостей міста. Принаймні коли прагнуть вибірково возвеличити інший факт вітчизняної історії. Тобто вперто з подачі тутешніх проросійських громадських організацій час від часу, зазвичай перед черговою виборчою кампанію, намагаються поставити у центрі міста пам'ятник імператриці Катерині ІІ як його засновниці. Однак кожен раз навіть при спробі закласти камінь на запланованому місці наштовхуються, власне кажучи, на прогнозовану непримиренну реакцію з пікетами і штовханиною кримськотатарської громади, КУНу, НРУ та інших українських організацій. І це теж зрозуміло чому: той же меджліс навряд чи коли-небудь допустить, щоб на видноті постала у граніті чи бронзі «вража баба». Адже в історичній пам'яті кримських татар вона закарбувалася винятково як підступний ліквідатор Кримського ханства. Тоді навіщо зациклюватись на фігурі, яка дратує? До того ж Сімферополь, мовляв, зовсім не оригінал у демонстрації своєї прихильності до скандально відомої російської цариці.

      А от проти увіковічення, скажімо, скіфського царя Скілура, який був похований у Неаполі, навряд чи хтось би протестував, певен місцевий археолог, кандидат історичних наук Юрій Зайцев.

      Юрій Павлович — автор єдиної та найвичерпнішої монографії про Неаполь Скіфський. Наша розмова з ученим відбулася наступного дня після його повернення з Берліна, де він як стипендіат Міжнародного фонду Олександра фон Гумбольда досліджує весь спектр зв'язків Європи з Північним Причорномор'ям якраз у період існування Неаполя Скіфського. І заодно, до слова, збирає грунтовний матеріал для майбутньої докторської дисертації на цю ж тему. «Величнішої пам'ятки ніж Неаполь Скіфський у Сімферополя немає, — аргументує свою думку науковець. — До того ж ми знаємо імена перших жителів, які мешкали на території нинішнього міста ще у другому столітті до н.е. Йдеться передовсім про царя Скілура, його доньку Сенамотис і сина Палака. А завдяки сенсаційній знахідці 1999 року (розкопки проводив Юрій Зайцев. — Авт.) встановлено, що до них у Неаполі правив і там же похований ще один скіфський цар — Аргот. Можливо, це батько Скілура — допоки невідомо. Додам, що мавзолей Аргота виявили ще під час археологічних досліджень у 1827 році. Але тільки нам вдалося знайти надпис і кілька історичних деталей, котрі свідчать, кому саме належав мавзолей. Щоправда, поховання було розграбоване і вщент зруйноване задовго до цього. До наших днів зберігся лише котлован у скелі. А взагалі культурне значення Неаполя Скіфського у тому, що він «прив'язує» Крим і Україну загалом до всесвітньої історії. Адже античне місто-фортеця згадується грецьким істориком Страбоном у I ст. до н. е. Подібних пам'яток того періоду в усій Україні, певно, більше немає. А для самого Сімферополя — це його витоки, корені».

Сліди розграбованих мавзолеїв

      Що нині представляє собою Неаполь Скіфський з прилеглим городищем? На жаль, майже нічого. Фактично це голий горбистий вигін на південній околиці столиці автономії, обрамлений згаданими Петровськими скелями iз залишками кам'яних фундаментів на площі приблизно 14 гектарів, що де-юре охороняється законом. Звичайно ж, важко повірити, що в II ст. до н. е. тут, над бурхливим Салгіром і майбутнім «містом користі», як з грецької тлумачиться назва Сімферополя, височіло білокам'яне місто-фортеця, з царськими палацами, оздобленими багатими фресками. Щоправда, недовго — приблизно сорок-п'ятдесят років. Саме за правління Скілура, коли його держава, як відомо,  досягла найбільшого розквіту і займала весь півострів разом з Північним Причорномор'ям від Дунаю до Дону. Допоки Неаполь не був завойований і зруйнований військом понтійського царя Митридата VІ під орудою його полководця Діофанта. Решту часу, тобто до III-го тисячоліття н. е., місто над Салгіром «доживало» вже в статусі васального центру території Боспопорського царства та інших завойовників...

      Єдине, що ще якось приваблює сьогодні поодиноких туристів і поціновувачів старожитностей (а ще більше рокерів, сатаністів, організаторів собачих боїв і всіляких екстремалів), — невисока кам'яна вежа «під старовину», на яку може піднятись навіть без спеціального спорядження будь-який відчайдух. Хоча, власне, сама споруда не має жодної історичної цінності, бо звели її тут лише 25 років тому. Інтерес викликає все те, що під нею. Адже саме в цьому місці відразу після Другої світової війни археологи розкопали розкішний саркофаг скіфської знаті і знайшли в ньому 1327 золотих прикрас, різноманітну зброю античних часів. Левова частка тих скарбів нині зберігається у двох музеях Москви — історичному та образотворчого мистецтва. Дещо можна побачити і в Сімферопольському краєзнавчому музеї. Фахівці припускають, що у тому саркофазі було поховано царя Скілура і його сина Палака. Цікаво, що череп Скілура кудись щез після того, як за ним відомий радянський антрополог Михайло Герасимов реконструював царський «фейс».

   «На пошуки черепа Скілура, — посвячує мене в деталі пан Зайцев, — у мене пішло, певно, років зо два. Я їздив до Москви, аби спеціально потрапити у сім'ю Герасимових. Мав надію, може, дещо зі своїх робіт професор тримав удома, тож, можливо, його рідні володіють якоюсь інформацією. Мав цікаву розмову з вдовою і донькою Герасимова. Остання, до речі, теж антрополог. Проте квартиру вони давно розміняли, тому якихось матеріалів по закутках не залишилось. Я лише попрохав жінок мені обов'язково повідомити, якщо щось таки знайдеться. Теоретично це можливо. Хоча, як розповіла мені донька Герасимова, лабораторія зі всім начинням і дослідним матеріалом неодноразово переїжджала, її періодично підтоплювало, чимось завалювало. Що ж стосується  кісток царя, то вони наразі експонуються у музеї антропології Московського держуніверситету імені Ломоносова. Щоправда, не всі, а лише ті, що добре збереглись. Решту, виявляється, при так званому ущільненні колекції знищили в крематорії у 70-ті роки минулого століття! Варварська практика! Але добре, що зосталось бодай щось. За тими кістками знайомий криміналіст-антрополог підтвердив попередній аналіз Герасимова. Тобто те, що цар Скілур пішов з життя приблизно у 40—50 років. Вдалось встановити також, що він був справжнім воїном, про що свідчили сліди від поранень на кістках гомілки й ознаки добре розвинутої мускулатури. Мали б ще череп, тоді можна було  сказати більше про Скілура».

      Оборонні стіни й залишки скіфських склепів пішли... на будматеріали. Домігшись зведення над усипальницею скіфських правителів вежі, точніше охоронного намету, тутешні фахівці планували піти далі — облаштувати, приміром, експозиційний павільйон древнього міста, з голографічною виставкою «Поховання скіфського царя III ст. до н. е.», кінозалом. Однак чи коштів на втілення того проекту у 1984 році забракло, чи, либонь, просто клепки у головах деяких чиновників. Словом, хотіли як краще, а вийшло — як завжди.

      Утім, стверджують фахівці, до інтенсивного руйнування Неаполя Скіфського долучались усі потроху. Це вам не Греція, Італія чи Туреччина, де споконвіку якось повелось не трощити повально нехай не такі вже значущі й привабливі, але все ж надбання попоредніх поколінь. У нас же спочатку, у XVI сторіччі, поруч з Неаполем почали забудовувати татарське місто Ак-Мечеть. На будматеріали пішли оборонні стіни і залишки скіфських склепів. А за російської царської влади, виявляється, навіть заохочували добувати каміння на Неаполі, встановивши для «старателів» певну плату. У такий дикунський спосіб поповнювалась міська скарбниця. «Естафету» продовжили вже радянські можновладці, розпорядившись у 1926 році розмістити на території античної фортеці і одного з могильників водоочисні споруди. З культурним шаром ніхто тоді особливо не церемонився.

      Далі територію античного городища поступово для себе займали ветеранський гаражний кооператив, будівельники. Добряче «підчистили» (і далі продовжують це робити) заповідну територію упродовж останніх десятиріч і тутешні жителі. Тому й сушать голову місцеві археологи та історики над тим, як все ж таки завадити остаточному забуттю Неаполя Скіфського. У них є оригінальні ідеї, проте, як завжди, немає грошей. Фахівці розраховують, що бодай у меценатів проріжеться «любов до отеческих гробов», як писав російський класик. Хоча на думку спадає дещо інше, пам'ятаєте: що маємо — не зберігаємо, а втративши — плачемо.

І каміння заговорить

      Утім не все так безнадійно, вважає кримчанин і тимчасовий (на час дії стипендії) співробітник Німецького філологічного інституту Юрій Зайцев. На його переконання, найбільш оптимальний варіант щодо прийнятної перспективи заповідника «Неаполь Скіфський» — археологічний парк. Мовляв, це сучасна європейська практика. Наприклад, сьогодні на місці військових таборів древніх римлян роблять історичні реконструкції з відтворенням дерев'яних парканів, наметів, майстерень з виготовлення обладунків, зброї тощо. І всім цим заправляють «легіонери». Туристи від такої стилізованої під старовину «живої картинки» просто в захваті. «Так, — продовжує Юрій Зайцев, — у нас у Криму краще збереглись Херсонес, середньовічні фортеці. Там є на що подивитись відразу після розкопок, на ті ж колони, стели. В Неаполі ж залишилось тільки каміння. Але якщо підійти до всього грамотно, воно заговорить. Не варто замахуватись на відновлення всієї території. Достатньо зробити видовищним і виграшним лише фрагмент, зімітувавши, приміром, частину фортечного муру, житла скіфів. Непогано було б організувати керамічне виробництво тощо. Ефект, безумовно, буде. Адже історична цінність самого місця, його знахідок безперечна. Я це не раз повторював в управлінні туризму міськвиконкому. Звичайно ж, на ці реконструкції потрібні чималі кошти. Тому потрібно підготувати хороший проект. І долучити приватний капітал, меценатів. Цим потрібно займатись, а не сподіватись: ось свиснемо — і грошовитий народ моментально збіжиться. Я теж готовий допомогти місту».

      А поки що мій співрозмовник працює над іншим. Експедиція під його керівництвом третій рік поспіль веде розкопки сильно понищеного за радянських часів древнього городища біля скелі Кая у Білогірському районі. Як стверджує пан Юрій, городище подібне до того ж Неаполя Скіфського. Але це, мовляв, уже інша історія.