Не варто сподіватися на те, що наш народ такий мудрий

Я часто запитую: от які шанси в країни, яка перебуває у стані війни, зберегти державність, якщо більшість телеканалів належать московським політичним емігрантам або проросійським олігархам, які розганяють кремлівську риторику на мільйонну аудиторію щодня?

Про мовну психотравму і українське ґетто

Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний» – не працює.

До чого тут Яремчук, Зінкевич і моя мама?

Ця дискусія не нова, і мені якось незручно ув’язуватися у цей тупий спір (коменти під постами – такий треш, що просто рука не піднімається відповідати). Я вже не кажу про згадки щодо моєї мами, «позорить свою матір, патріотку, Героя України…».

Якщо ми не порвемо з рускім міром, рускій мір порве нас

Усім шляхетним друзям «це не наш шлях, ми демократи і європейці» відразу скажу: як би ми з вами інтелігентно не поправляли очочкі над шахівницею і не старались дєлать ліцо, гопніку, який перевертає шахівницю, плювати і на нас, і на гру, і на наші очочкі.

Два слова про щастя

У Люби було дві улюблені фрази: «прорвьомся» і «пусть весь мір підожде». В цьому була якась така впертість чи щось таке, снага і життєдайність в умовах відвойованого у міра простору ларька.