Як не перетворити День захисника вітчизни в чоловічий день з трусами в подарунок?

В армії служить 55 тисяч жінок, але труси - чоловікам. Днями загинула на Донбасі на бойовій позиції 19-річний солдат Олеся, але в школах і навіть садочках турботливі мами скинулися на подарунки хлопчикам.

Колишній командир «Азова» Андрій Білецький: Аваков — людина системи, а цю систему я вважаю вкрай негативною

Колишній командир «Азова» Андрій Білецький: Аваков — людина системи, а цю систему я вважаю вкрай негативною

«Україна молода» вже повідомляла, що 14 жовтня, у День захисника України, відбулося народження нової націоналістичної політсили, яку її голова Андрій Білецький, колишній командир полку «Азов» та нинішній народний депутат, охарактеризував як «партію прямої дії».

Тарас Стецьків: Якщо троє не домовляться — коло буде розширюватися

Тарас Стецьків: Якщо троє не домовляться — коло буде розширюватися

Вихід Юрія Луценка на волю обіцяє вивести з тіні низку відомих опозиційних політиків. Зокрема тих, що опинилися за бортом активної парламентської діяльності через невключення їх у прохідну частину списку опозиційних партій та непідтримку партійними босами на мажоритарних округах.

Чотири «польові командири» Майдану — Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Володимир Філенко та Роман Безсмертний — знову разом. Політики з минулого несподівано оголосили, що планують запропонувати Україні політику майбутнього. Новий громадський рух із робочою назвою «За третю Українську республіку» має амбітні плани — організувати роботу «в полі» та стати надпартійним двигуном, який, за словами Луценка, «буде підштовхувати опозицію до правильних рішень».

Одним із таких рішень є вимога «четвірки» до опозиції визначитися з єдиним кандидатом у президенти вже ближчим часом. А якщо ті не послухають, то, як розповів в інтерв’ю «УМ» Тарас Стецьків, «польові командири» самостійно ініціюють процес обрання єдиного кандидата за допомогою інтелектуальної еліти.

Великі гастролі

Великі гастролі

Почалася ця кампанія 9 березня, на день народження Кобзаря, коли біля підніжжя пам’ятника Шевченку в Києві українська опозиція традиційно провела свій мітинг. Посварила владу, згадала завжди актуальне «Борітеся — поборете», а наостанок несподівано оголосила про якесь «повстання за графіком». «Ми оголошуємо народні віча та народне повстання проти цього режиму», — погрозив лідер фракції ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк.

Революція? Та невже? Згодом стало зрозуміло, що «повстання» Яценюк згадав для красного слівця, а йдеться просто про серію мітингів по всій Україні. Тільки от не до кінця зрозуміла мета. Бо хіба є метою» «підтримати градус боротьби», як кажуть самі лідери опозиції?

Також одразу просилися аналогії з акцією «Повстань, Україно» 2002 року, коли проти так само «злочинного режиму», але тоді — Кучми, протестували Юля Тимошенко, Олександр Мороз та Петро Симоненко разом із Віктором Ющенком.

Народні віча «Вставай, Україно!» запланували провести в кожному обласному центрі України. Фінал акції має відбутися 18 травня, на День Європи в Києві.

Щоб залучити на акції максимум люду, було обіцяно, що в кожній із них візьмуть участь особисто три лідери опозиції — Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок та Віталій Кличко. Але тільки минулого четверга в Івано–Франківську до лідерів «Батьківщини» та «Свободи» вперше приєднався провідник «УДАРу».

Богдан Бенюк: Вас тут 450, а там тисяча глядачів чекає!

Богдан Бенюк: Вас тут 450, а там тисяча глядачів чекає!

Богданові Бенюку як політику скептики відводять у парламенті роль «весільного генерала». Мовляв, його основна заслуга — відоме й улюблене народом обличчя, яким він має поліпшувати імідж своєї партії.

Однак від більшості «зірок» у виборчих списках народний артист України Бенюк усе–таки відрізняється. У політику він прийшов не випадково і не перед самими виборами. До лав ВО «Свобода» Богдан Михайлович вступив ще 2004 року, коли політична сила Олега Тягнибока була непопулярною, а сам лідер партії мав чи не від’ємний рейтинг через свої різкі висловлювання на Яворині. Після того рейтинг націоналістів зростав, і в 2010–му Бенюк став одним із п’яти депутатів Київської облради від «Свободи», а тепер — пройшов до парламенту як другий номер списку ВОС.

Такі привілеї Бенюк має пропри те, що не є найбільшим активістом «Свободи». Артист хоч і проводить зустрічі з виборцями та їздить з агітаційними турами, але його рідко зустрінеш на масових акціях протесту за участю однопартійців. І причина тут не лише у зайнятості в театрі. Попри спільні з Тягнибоком ідеологічні погляди, Бенюк не є радикалом у діях. Його не побачиш у сутичці біля парламентської трибуни, із пилкою біля огорожі ВР чи в натовпі штурмувальників Київської міськадміністрації. Зате знаменитого націоналіста–лицедія можна зустріти на різних подіях з ідеологічно неблизькими політиками. Свого часу набув розголосу відеоролик, у якому опозиційний Бенюк залюбки співає караоке разом з «регіоналом» Добкіним та міністром культури Кулиняком.

Добряк, гуморист, усюди свій — ці риси відрізняють його від більшості «свободівців». Чи не заважають вони в депутатській роботі, Богдан Бенюк розповів в інтерв’ю «УМ».

Повернення в дитинство із ключкою в руках

Повернення в дитинство із ключкою в руках

Одразу після новорічних свят кілька українських медіа повідомили, що місто Тернопіль визнано «зимовою столицею Європи». Ця новина одразу викликала підозру, зважаючи на критерії, за якими розпізнавали таку столицю, — щільність снігових опадів та їх кількість. Як вимірюється та «щільність», навряд чи хтось знає. А якщо брати кількість снігу на вулицях, то з таким самим успіхом лідером міг стати зовсім не Тернопіль, а, скажімо, Київ. Ще одним доказом того, що інформацію запустив в інтернет якийсь невідомий тернопільський патріот, стала назва укладача рейтингу. Це неіснуючий Інститут дослідження зими з Данії.

Хоча в «зимовий прорив» Тернополя хочеться вірити. Адже тутешнє штучне озеро, створене на місці боліт на річці Серет, другий рік поспіль стало епіцентром зимових святкувань, розваг та спортивних ігор.

Невідомий і забутий воїн

Невідомий і забутий воїн

«Не підкажете когось із старожилів села чи будь­кого, хто пам’ятає перекази свідків про ті події?» — з таким запитанням звертаємося до жінки­продавця продуктової крамниці села Пам’ятне. Саме на території цього села знаходиться залізнична станція Крути (а не в однойменному селі, як багато хто думає). «Ой, у нас тут усі молоді. Вам треба їхати в Печі — то наступне село, там є такий Микола Бойко, він грамотний, і йому бабця там щось розказувала», — радить жінка.

Дві України в одній сім’ї

Дві України в одній сім’ї

Головним символом Дня Соборності більшість вважає «живий ланцюг». Розтягнувшись на сотні кілометрів, він об’єднав представників чи не всіх регіонів України та різних політичних поглядів, щоб довести: ми, українці, — єдині. Знову на День Злуки з мітингових сцен політики продовжують кричати «Схід і Захід — разом» з таким запалом, ніби самі себе намагаються переконати. Але чи потрібно ще когось переконувати? Для мільйонів українців соборність є очевидною, а нація — єдиною, попри окремі спекулятивні заяви політиканів. Нічого не треба доводити сотням тисяч сімей, які складені з представників «двох Україн». І якби не Злука 1919 року, де українці підтвердили, що хочуть жити разом, тих родин, можливо, і не існувало б сьогодні. Саме такі сім’ї і є найкращим символом цього свята. Один з яскравих прикладів — подружжя відомого барда Ігоря Жука та популярної письменниці Ірен Роздобудько. Він — з Галичини, вона — з Донбасу, двоє віддавна живуть у Києві, а познайомилися лише п’ять років тому.

Ірен і раніше чула про Ігоря, слухала його пісні по радіо, стала прихильницею. Звели спільні знайомі, і вони швидко зрозуміли, що створені одне для одного. Вони — ті, кого називають ідеальною парою. Хоч і за професією фізик, Ігор не може без сцени. Зараз з дружиною разом гастролюють: вона читає зі сцени свої твори, співає разом з чоловіком, який навчив гри на гітарі. Обоє люблять малювати. Ірен також виготовляє картини з бісеру.

Продавці настрою, або Де схований різдвяний дух

Продавці настрою, або Де схований різдвяний дух

«Столиця українського Різдва» — такий неофіційний статус уже кілька років поспіль має місто Львів. Тут усі, від мера до простого колядника, переконують: лише у Львові можна відчути справжній дух свята.