У Харкові — чергова війна. На вістрі атаки як завжди секретар міськради, «регіонал» Геннадій Кернес. По інший бік барикад цього разу «Концерн АВЕК і К», почесним президентом якого є народний депутат — БЮТівець Олександр Фельдман. Донедавна ринкова імперія одного з найбагатших харків'ян (незважаючи на його партійну опозиційність) знаходила з командою нового мера спільну мову без особливих проблем. І ось на тобі! Мирне співіснування порушено разом із договором про ненапад. Формально яблуком розбрату стала бізнесова діяльність концерну. Але «АВЕКiвцi» переконані — справжню причину останніх проблем варто шукати в політичній площині. Це по-перше. А по-друге, розпочата війна ніколи б не набрала таких обертів, якби нею не керував особисто Геннадій Кернес.

Сходження з рейок поїзда № 168 «Столичний експрес» біля станції Росава Кагарлицького району Київської області другого травня таки не було терористичним актом. Учора на зв’язок із редакцією «УМ» вийшла людина з правоохоронних органів, яка однією з перших побувала на місці пригоди. Її розповідь красномовно свідчить на користь версії про службову недбалість. І ще більш очевидним є той факт, що очільник Мінтрансу Микола Рудьковський після аварії справді неабияк злякався втратити крісло міністра, а тому за підтримки однопартійця-спікера Олександра Мороза всіляко намагається переконати громадськість, ніби працівники його відомства до інциденту не причетні, натомість причиною аварії є свідомий теракт.

Майже 100 гектарів площі було передбачено Генеральним планом столиці для розвитку Київського національного університету в Голосіївському районі Києва. Там, у районі Виставки досягнень народного господарства, уже років 20 тому побудували першу чергу нових корпусів ВНЗ. Сьогодні ідея оновлення і розбудови сучасного студмістечка для Шевченківського університету, на жаль, уже є нереальною. Землі, призначені для розвитку «кращого ВНЗ України», адміністрація закладу віддала під комерційне житлове будівництво.

Зараз важко судити, яка доля чекає колектив одеських фармацевтів, котрі відстоюють законне право на самостійну економічну діяльність. Оскільки проблема рейдерства з приходом до влади уряду Януковича, на жаль, загострилася. Причому жертвами «недружнього захоплення» стають не лише вітчизняні, а все частіше й фірми з іноземним капіталом, що викликає відверте обурення й чільників Євросоюзу. Протягом останніх двох років офіційно зареєстровано близько двох тисяч (!) випадків «піратського» захоплення активів західних фірм при потуранні з боку українських властей.

Делегація козаків Полтавської області демонстративно залишила залу, де проходила щорічна велика покровська рада Війська запорозького низового, заявивши при цьому про вихід із СКУ. («Двічі зганьбив вас Панченко — зганьбить і втретє!» — заявили протестувальники. Але цю репліку решта делегатів пропустила повз вуха i майже одностайно обрала верховним отаманом СКУ Олександра Панченка. Попередній ватажок цієї козацької організації, Віталій Попов, теж закликав голосувати за Панченка.

Дедалі ширше входять в ужиток українців слова «рейдери», «рейдерство». Ці лексеми поширюються нині так само, як у 1990 роках — «рекет» і «рекетири». Власне, це одного поля ягоди. Різниця в тому, що рекет передбачав бандитське загарбання чужого майна та грошей через залякування й катування, а рейдерство означає привласнення цілих підприємств шляхом маніпуляцій із правовими нормами та підкупу окремих суддів. Якщо рекетом займалися гевали з прасками й монтировками в руках, то нинішніми рейдерами можуть бути навіть офіційні мільярдери й мільйонери, урядовці та народні депутати. Іноді вони навіть не криються, хоча діють незаконно й брутально. Головне — щоб був «дах».
Нижче йтиметься про спроби захоплення низки фірм на Одещині. Головний приклад — місцева фармацевтична компанія «Біостимулятор». Її працівники просять Раду нацбезпеки та оборони України захистити підприємство від рейдерських зазіхань депутата-«регіонала».

Цей канал, прокладений через самісіньке серце Дунайського заповідника, попив чимало крові українським науковцям. Не один рік Національна академія наук України, екологи, іноземні експерти боролися проти його будівництва, пояснювали та аргументували: не буде від каналу «Дунай—Чорне море» жодної користі — лише шкода заповідній зоні та міжнародному іміджу України. Як у воду дивилися! Канал таки вирили, незважаючи на десятки тисяч (!) листів-звернень, протести 90 міжнародних організацій. Його дуже хотіли бачити екс-міністр транспорту Георгій Кірпа і екс-Президент Леонід Кучма. Удвох вони три роки тому хід «Дунай—Чорне море» урочисто відкрили. Однак нині канал не функціонує — програла-таки людина боротьбу з природою. Натомість є інші наслідки: на будівництво каналу витрачено майже 100 мільйонів державних гривень, Дунайському заповіднику завдано непоправних екологічних збитків, Україна різко погіршила свій міжнародний імідж. До того ж досі не заплачено грошей німецькій фірмі «Мебіус», яка вела днопоглиблювальні роботи у каналі, а тепер на Україну готується подати судовий позов. На доважок — ЮНЕСКО хоче позбавити Дунайський заповідник свого сертифікату — мовляв, Україна не виконала міжнародні зобов'язання з його збереження. Екологи кажуть: це означає, що більше українські заповідники не отримуватимуть сертифікати ЮНЕСКО, а фінансування екологічних програм міжнародними донорами суттєво скоротиться. Сорому не оберемося —такого ще не було з жодною державою! Як результат: немає ані грошей, ані каналу, ані відповідальних за його провал.

Нагадаємо, факти, викладені в публікації «Служба безпеки Уркаїни?» в газеті «Україна молода» 1 червня та в серії інших наших виступів, вивчають у РНБО. Тим часом голова СБУ Ігор Дріжчаний у високих кабінетах заявляє, що написане в газеті - неправда. Він підключив до перевірки «дружню» йому Генпрокуратуру, де пропрацював не один рік.

Земельні скандали стали вже звичними для Київщини. Особливо в мальовничих місцях неподалік від столиці. Козин, Осокорки, Вишеньки, Буча — цей список можна продовжити. Посадовцi з колишньої влади та крутії з розщепленими пальцями давно зрозуміли, що будувати «хатинку» не обов'язково у надпрестижній Кончі-Заспі, побудувати можна й у інших селах, що розкинулися на південь від столиці по обидва береги Дніпра. Паралельно «грошові мішки» пішли в ліс — на захід i схід від Києва, адже Дніпро хоча й великий, але місця на всіх не вистачало й тут. До того ж мальовничі краєвиди, наприклад, у тому ж Києво-Святошинському районі нічим не гірші за дніпровські. Лише лісові масиви Бучі, Ірпеня, Ворзеля чого варті! Зі своїми озерцями та затишними річками. Та мало хто знає, що землі лісового фонду в цій чудовій місцині за кілька років перейшли в категорію громадської i житлової забудови. Ліс потроху заповнили дiлки, які вирубували «зайве» i будували «потрібне». Зрозуміло, що земля громади не могла стати приватною без сприяння місцевої влади. Та й одного сприяння для такого «фокусу» було б недостатньо, матеріали розслідування, яке провела незалежна робоча група місцевих активістів, засвідчують — не обійшлося без перевищення службових повноважень i службової підробки. I, звісно ж, без чималого зиску.

Цього тижня в Україні відбулося таке «кидалово», яких не було з часів пірамід і трастів на кшталт сумнозвісного «МММ». Чи й крутіше, ніж «МММ». Обвал, або ж дефолт, спіткав групу київських будівельних компаній, об'єднаних під назвою «Еліта-Центр». Постраждали тисячі інвесторів — кредиторів житла, яке будується або перебуває на «нульовому» рівні будівництва. Причому є всі підстави вважати, що «Еліта» йшла на банкрутство свідомо — за схемою контори «Роги й копита» Остапа Бендера. Керівники фірми кинулися навтьоки, на банківських рахунках не зосталося практично нічого, зате біля розбитих корит ридає ціла армія людей, котрі купували віртуальне житло в різних районах Києва.