Спогади Марії Савчин, які 15 червня презентували в Історичному музеї, називають «українською Анжелікою». Повстанка емоційно та захопливо описала, як їй жилося в бункері з чоловіками, чи вдавалося знайти баланс між підпільною боротьбою за незалежність України тощо.
Донедавна шанувальники музики ділилися на дві групи. Одні знали рок-гурт «Друга ріка» з його кучерявим фронтменом Валерієм Харчишиним. Інші — Національний академічний оркестр народних інструментів України (НАОНІ), яким керує лауреат Шевченківської премії Віктор Гуцал.
Під час Майдану я могла тільки писати про побачене. При тому відразу, як поверталася додому. Якщо ж у колі друзів чи колег заходила мова про революцію, у мене в горлі спалахувала пожежа, голос пропадав. Я німіла, аж доки не переходили на іншу тему. Минуло більше року, а мій голос про Майдан не повертався.
«Головне, що залишиться від «Книжкового арсеналу», це, безперечно, книги, їх нові сторінки, які з друкарні потрапили сюди, й запах свіжої фарби. Від читання такої літератури отримую найбільше задоволення», — ділиться відвідувачка фестивалю Ірина.
«Вчіться від нього не старіти», — звертається до вщерть наповненого залу в столичному Будинку кіно голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач на ювілейному вечорі Олександра Муратова. 21 квітня відомому режисеру, поету, письменнику, сценаристу, композитору, публіцисту і художнику виповнилося 80.
Під час одного польсько-українського проекту студенти з Кракова зізналися, що в них у барах співають винятково жартівливих українських пісень, бо польські такі сумні, що сльози очі заливають. Якщо поляки не вміють складати веселих пісень, то звідки у них беруться комедії? З такою думкою я йшла на відкриття фестивалю «Дні польського кіно в Україні», який минулого тижня стартував у столичному кінотеатрі «Київ».
Йдучи на прес-показ розрекламованого українсько-російського історико-драматичного бойовика «Незламна» Сергія Мокрицького, у трейлері до якого звучить «Обійми» «Океану Ельзи», мала пригорщу упереджень. Сюжет мене інтригував.
