Один iз найвідоміших європейських лейблів «Андромеда» (Краків, Польща) видав доволі незвичний для цієї компанії диск під рубрикою «Легенди українського року». Це — збірка найкращих творів справжнього ветерана вітчизняної рок–сцени, гурту «Вій», «Колискова для лялькових немовлят». До виходу цього альбому долучився давній приятель «Вія», директор Театру української традиції «Дзеркало» Віталій Петранюк. Основу компіляції становлять композиції з двох останніх номерних альбомів групи «Хата скраю села», (2004) та «Йшов я небом» (2010).

Якщо фаза між січнем та березнем поточного року дивувала недостачею яскравих релізів, то три наступні місяці загалом продовжили «характер» попередників: неспинне жерло шоу–бізнесу продукує десятки платівок щодень, одначе з–поміж них одиниці зможуть вписатися в історію поп–музики (іншими словами — внести щось свіже). Найвиразніша наразі тенденція — колосальна кількість професійно зроблених (записаних) дисків за такого ж колосального дефіциту новизни й оригінальності.

Першим аудіоносієм можна назвати звичайний валик, вкритий фольгою. Йдеться про винахід молодого американського науковця Томаса Едісона під назвою «фоно­граф». У 1877 році Едісон створив пристрій, який хотів використовувати всього лише для записів телефонних розмов, адже не встигав занотовувати інформацію так швидко. Фонограф являв собою невеличкий барабан циліндричної форми, вкритий олов’яною фольгою. Звук фіксувався за допомогою голки, що була скріплена з мембраною. Під час прокрутки валика голка залишала на його поверхні гвинтові канавки різної глибини. Пристрій довго не прожив, оскільки був швидко­зношуваним. Натомість фонограф став прототипом всесвітньо відомого грамофона.

Нинішній рік — ювілейний для такої вже звичної сьогодні штуки, як компакт–диск. 30 років тому, у травні 1982 року, компанія «Соні» заявила про початок серійного випуску CD — аудіоносіїв нового покоління. Продаж перших музичних альбомів, записаних на CD, розпочався восени того року в Японії. Радянський Союз, зашторений від світу «залізною завісою», тоді ще слухав Льва Лещенка на гнучких прозорих платівках блакитного кольору, а «просунута» молодь підпільно переписувала хеві–метал та гостромодну італійську естраду на перші касетники з приємною і недоречною назвою «Весна». Компакт–диски масово ввійдуть у наше життя лише через двадцять iз гаком років. Хоча в Києві працює чоловік, який іще наприкінці 1960–х винайшов прообраз компакт–диска, вчений В’ячеслав Петров.

Слідом за кількома новими рубриками, що їх «УМ» презентувала читачам цього року, стартує ще одна. Відтепер раз на три місяці ви матимете змогу ознайомитись із півтора десятками коротких рецензій на зарубіжні музичні новинки. Наш вибір, звісно, дещо суб’єктивний. Утім сподіваємося, що він стане одним з ваших порадників у морі музики.

Гайтана на конкурсі у Баку виступатиме у другому півфіналі під номером 7.

Подробиці підготовки до виступу співачка не розголошує. Відомо лише, що свій хіт Be my guest на сцені Baku Crystall Hall Гайтана виконуватиме у вінку. «Для мене український віночок — це найпрекрасніший жіночний аксесуар, який несе в собі енергію та красу, — коментує співачка. — На Євробачення я повезу з собою цілу колекцію вінків та квітів, які я щиро даруватиму своїм новим європейським друзям».

Літературно заангажований рок на сучасній українській рок–сцені — це, переважно, явище львівське. Останні 15 років цей напрямок активно розвивали нині вже ветерани львівської рок–музики «Мертвий півень», «Плач Єремії», Віктор Морозов і гурт «Четвертий кут». Їхні яскраві спадкоємці — Леся Герасимчук і група «Королівські зайці», які після довгої мовчанки протягом майже десяти років відважилися видати свій третій альбом «Серце–місяць».

Ще за життя Висоцького його пісні, всупереч зусиллям комунiстичної влади, сприйняли «своїми» не лише мiльйони громадян імперії від Чопа до Владивостока, а й мешканцi iнших країн «соцтабору», насамперед Польщі. Висоцький бував у країні над Віслою — там було легше, ніж у СРСР, організовувати концерти. Висоцький став для поляків настільки «своїм», що про нього не забули і після визволення з пут комунізму. Варто лише навести приклад унікального, якого немає навіть у Росії, видання 2009 року на трьох компакт–дисках 55 пісень Висоцького у польському перекладі, які виконують провідні співаки та актори.

«Фронтовики» української альтернативи, гурт «Тартак» презентували свіженький, сьомий за рахунком, альбом «Сімка» — столична публіка вибухнула танцями 8 березня у клубі «44». Розпочали «тартаківці» з нової програми. І хоч початок був дещо нечіткий через проблеми зі звуком, згодом музикантам вдалося вийти на «рівне». Новий альбом наживо прозвучав достойно, хоч і за характером дещо неоднозначно. Так, драйвові танцювальні пісні чергуються з ліричними треками в дусі альбому «Сльози та соплі». Платівка вийшла ритмічно–романтичною з характерними речитативами від Сашка Положинського. Конкретного настрою альбому впіймати не вдалося, можливо, таким і був задум...

Шок, приємний і життє­ствердний. «Євробачення» вже не виглядатиме як конкурс молодих–завзятих, але вже тертих у жорнах шоу–бізу. Учасниці від Росії — гурт з відповідною статусу назвою «Бурановскіє бабушкі» — що сумарно, що в «індивідуальному заліку» вже б’ють усі рекорди європейського пісенного конкурсу. Найстарша учасниця, аксакал народного удмуртського співу Наталія Пугачова, має 76 років. Решта її колег iз хору накрутили по життю півсотні літ, за винятком однієї, яка «випала» з обойми бабусь, відзначивши цьогоріч лише 43 роки.