Удень по всіх церквах били у дзвони за загиблими, оголосили загальну мобілізацію, а ввечері тисячі розгніваних людей пішли громити силовиків. Спочатку кілька сотень молодих людей прийшли під ОДА, яку буквально кілька днів тому звільнили. Виламали двері, кинули всередину світло–шумову гранату. Хтось почав кидати каміння у вікна, але зрештою молодики прислухались до закликів нічого не нищити.

Коли допитливі шанувальники таланту пані Наталі запитують, звідки в неї таке обдарування, то у відповідь зазвичай чують: мабуть, із дитинства. «Найяскравіші спогади тих часів — наша сільська хата, вся гарно вбрана, як вишиванка, витворами маминих рук. А ще — незмінні на видноті портрети Тараса Шевченка й Івана Франка, — пригадує майстриня.

Після фатального пострілу й десятиденки безпам’ятства, проведеної в реанімації, як тільки–но Ярослав почав вимовляти слова, котрі неслухняно поєднувалися в прості речення, то розповів про ситуації, пережиті ним за цей час, які ледь не призвели батьків до повторного шоку.

Навряд чи ще десь у світах, як–то в середмісті Івано–Франківська, так близько «сходяться» два добротні пам’ятники одного автора. Від площі Міцкевича, де у квітні 2012–го встановили першу в Україні бронзову фігуру пластуна з мандрівним наплічником й орлом на захищеній рукавицею правиці, до першої в світі скульптурної композиції «Руська трійця», відкритої в останній день минулого року, не більше ста метрів.

Коли торік у вересні на лісовій околиці села Уторопи Косівського району ведмедиця напала на 55–річного місцевого жителя, зламавши йому щелепу, вибивши око й відкусивши носа, дехто із запальних горян вибухнув гнівом на адресу Національного природного парку «Гуцульщина».

Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла.

Стараннями передусім наділених владою авантюристів сталося так, що за право представляти інтереси Святого Миколая в Україні впродовж останнього десятиліття неодноразово спалахували непримиренні конфлікти.

Революційне піднесення на Прикарпатті не згасає. Щоденно на площі перед місцевим «білим будинком» і на Вічевому майдані обласного центру збираються тисячі іванофранківців, аби висловити підтримку столичному Євромайдану та протидіяти васалам Януковича, котрі намагаються гнути лінію Президента всупереч волі краян.

Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження.

Перше жорстоке випробування на долю Анатолія Кифішина випало в ранньому дитинстві, коли він ще не мав і дев’яти років. 14 березня 1944–го у випадково знайденої бойової гранати спрацював детонатор. Вибухом хлопчаку відірвало правицю, вибило праве око та спричинило інші, менш значні, поранення.