Кладовище в Лієнці: жінки та діти обманутих Гітлером казаків трагічно загинули в травні 1945

11:37, 16.07.2018
Кладовище в Лієнці: жінки та діти обманутих Гітлером казаків трагічно загинули в травні 1945

Лише кілька дітей спаслися того страшного дня 1945-го року. Фото facebook.com/o.scherba

У місті Лієнц в Австрії є кладовище з трагічною історією. На ньому поховано загиблих людей з табору донських казаків, що воювавали під час Другої світової на стороні Гітлера, а в травні 1945 увійшли в Лієнц чекати своєї долі.
 
Про страшні події тих днів розповів посол України в Австрії Олександр Щерба на своїй сторінці у Фейсбуці.
 
"Казацьке кладовище" в маленькому тірольському містечку Лієнц. Кладовище з історією, яку знають багато австрійців, але мало хто знайомий з нею у нас. Все почалося 4 травня 1945 року. Того дня, коли війна вже де-факто закінчилася, у Лієнц раптом увійшли від 25 до 30 тисяч людей на конях та підводах. Кавалерія та обоз. По-воєнному вдягнуті чоловіки, а з ними – жінки та діти. Вони мали німецьку форму, але німецькою не говорили.
 
Чоловіки виглядали загрозливо - із хвацькими вусами та папахами. Це були російські казаки - частково переселенці з Дону, Терека та Кубані, частково нащадки "білого казацтва", яке воювало проти червоних у першу світову, а потім осіло у еміграції, здебільшого в тодішній Югославії. В 1941 році вони виступили на боці фашистської Німеччини. А в 1943 Гітлер пообіцяв їм власну державу - "Казакію", яка мала розташовуватися на півночі Італії. Сюди ж прибули 50 ешелонів із донськими казаками із території СРСР.
 
Оскільки Гітлер не вірив, що казаки зможуть воювати зі "своїми", їхні підрозділи (а до кінця 1944 року вони досягли розміру окремого армійського корпусу та мали бути реформовані у Waffen-SS) були задіяні в Югославії проти місцевих партизан. Там частина казаків "прославилася" своєю жорстокістю, ґвалтуваннями та плюндруванням. На їх чолі стояв німецький генерал Гельмут фон Паннвітц, у першу світову війну - наймолодший офіцер німецької армії, вже у 1918 році кавалер двох залізних хрестів. Казаки боготворили його і навіть зробили його "Верховним польовим отаманом" - цієї честі раніше удостоювався тільки цар. Перед тим, як вирушити в Лієнц, 25-тисячні сили казацької кавалерії востаннє, під військовий марш, пройшли галопом перед своїм «верховним». Останній не став тікати та ховатися в джунглях Амазонки, а пішов добровільно у полон зі своїми казаками. Був страчений рішенням радянського суду в 1947 році – разом з "білими" отаманами, які воювали на боці Гітлера - Домановим, Красновим, Шкуро та іншими.
 
Але вернімося у травень 1945 року. Казаки зі всім своїм скарбом та домочадцями розбили табір на березі мальовничої річки Драу, на тлі неймовірно красивих Альп. Потроху почали налагоджувати контакт із місцевим населенням. Чекали вирішення своєї долі. Думали чомусь, що англійці в якості покарання вишлють їх поселенцями на якісь "острови". Але трапилося інакше. Сталін переконав Черчілля віддати йому всіх казаків - і тих, хто був радянськими громадянами, і "білих емігрантів", які радянськими громадянами ніколи не були.
 
31 травня англійці запросили офіцерів у сусіднє село нібито на переговори щодо їх подальшої долі, але раптово арештували і "евакуювали" вагонами в радянську зону, де їх уже чекали слідчі НКВД та розстрільні загони.
 
Коли до ночі офіцери не повернулися до табору, решта обозу зрозуміла, що це кінець. Вранці наступного дня, коли англійці прийшли "евакуювати" решту табору (а це було понад 20 тисяч людей), вони побачили, як жінки і діти стоять на колінах, а православні батюшки моляться за спасіння. Коли англійці рушили вперед, почалася паніка - хтось кидався на гвинтівки та гинув від пострілів, хтось просто кричав та плакав. Когось затоптав натовп. Частина жінок стрибнула з дітьми на руках у стрімкий потік Драу і потонула. Вниз по течії багато безіменних могил.
 
Точна кількість і тим більше прізвища загиблих невідомі. Всі могили на кладовищі у Лієнці – теж безіменні. Дехто тоді сховався у лісах. Більшість були завантажені у вагони і передані Радянському Союзу, після чого відправлені в ГУЛАГ або страчені. При Хрущові ті кілька білих казаків, які вижили, змогли повернутися на Захід.
 
Лише кілька дітей спаслися того страшного дня 1945-го року - ті, кого мами підкинули на поріг австрійських домівок. Кажуть, були і такі, кого потім знаходили здичавілими у лісах. Врятованих дітей були одиниці. Донські казаки за кров’ю, вони виросли австрійцями.
 
Ось така історія цього кладовища. В Австрії її називають "казацька трагедія" або ж "трагедія на річці Драу". Містечко Лієнц і досі згадує ці події. В місті функціонує "казацький музей". Щорічно на початку червня російська закордонна православна церква править на місці загибелі людей Службу Божу. В пам`ять верховного отамана фон Паннвітца встановлений меморіальний знак.