Шрами від Вранча
Очікуваний землетрус у Румунії таки стався, але невеликої сили. Відтак сейсмонебезпека для України «розвантажилася». А взагалі нашу Землю, кажуть учені, «трусить» щосекунди... Лариса САЛІМОНОВИЧ   

Новий рік почався масштабною «трясицею». Усього за якихось два місяці земля розкололася навпіл під ногами мешканців кількох країн, забравши сотні тисяч життів. До України відлуння великих землетрусів донеслося у вигляді тривожного сигналу від учених Румунського інституту фізики Землі, які спрогнозували сильні поштовхи в районі гірського хребта Вранча, що у Східних Карпатах. Поки що прогнозоване дев’ятибальне лихо не справдилося. Але що нам чекати в майбутньому? Це запитання «УМ» адресує завідувачу кафедри геології Геолого–географічного факультету Харківського національного університету імені В. Каразіна, доценту Едуарду Тхоржевському.

Тече вода, тече бистра...
Під час повені на Дніпрі в 1931–му кияни пересувалися Подолом на човнах, а триста років тому перетинали річку вбрід

Цьогорічна весна вже встигла налякати очікуваною повінню — справді, вода має бути більшою, ніж звичайно. І хоча катастрофи не очікується, жартувати зі стихією не варто. Адже траплялися випадки, що вулицями Подолу доводилося пересуватися на човнах. Бувало й так, що в умовах посухи відбувалося сильне обміління рік. Траплялося, що навіть могутній Дніпро можна було перейти вбрід.

Про це «УМ» вирішила згадати напередодні Всесвітнього дня води, який світ відзначатиме у понеділок, 22 березня.

Венесуела + Одеса + Білорусь = дуже дорого
Мінськ купуватиме нафту в Чавеса через нафтопровід «Одеса—Броди» Олексій МІНЧОНОК   

Кожен візит «бацьки» Лукашенка до Венесуели — це чергова порція сенсаційних економічних домовленостей. То партію тракторів «Бєларус» у боліваріанську республіку домовляться продати, то організувати будівництво агромістечок за білоруськими проектами. Цього тижня добрі друзі–президенти Олександр Лукашенко й Уго Чавес знову зустрілися в Каракасі. Цього разу вирішили: Білорусь купуватиме у Венесуели сиру нафту для переробки на своїх НПЗ.

«Сонячні» зайчики
На Заході люди із синдромом Дауна можуть одружуватися та працювати, а в Україні змушені доводити, що вони — не хворі, а лише особливі Вікторія ДОЛГОВА   

«Новина про те, що у сина — синдром Дауна, стала для мене несподіванкою. Я народжувала вдома, тож дізналася про це не від лікарів, а від свого чоловіка, — пригадує киянка Наталя Жданова. — Ми з ним у розпачі сіли й стали думали, що робити далі. Вирішили, що найматимемо доглядальницю, яка дивитиметься за дитиною. Ми не мали жодного уявлення про синдром — думали, що син, мов рослина, лежатиме в одному місці все життя й не розумітиме, що відбувається навколо. Все змінилося, коли одного разу він мені посміхнувся: тоді я зрозуміла, що рада цій дитині».

Історій, схожих на цю, в Україні багато. Власне, як і в усьому світі: статистика щодо синдрому Дауна скрізь однакова — кожен 700–й­ малюк на землі народжується з цим діагнозом. Батьки, які не відмовилися від таких дітей, стверджують, що їхні чада нічим не відрізняються від інших. Хіба що добріші та ніжніші за інших, тому їх і називають «сонячними». Напередодні 21 березня — Всесвітнього дня людини з синдромом Дауна — ми також у цьому переконалися.