Операція «Ліквідація Блаженнійшого–1025» Предстоятеля УПЦ МП шантажують, вимагаючи піти, — такою може бути суть скандалу зі зниклими черницями й «Лексусами» Юрій ДОРОШЕНКО Церква і кримінал — здавалося б, речі протилежні. Але тільки на перший погляд. Бо днями в Києві, у самому його духовному центрі — Свято–Успенській Києво–Печерській лаврі — трапилася подія, яка ще раз засвідчила: грішне з праведними ходить поруч, і часом їхні шляхи навіть перетинаються. «Шукає міліція, шукають пожежники». Зовсім не дитячий трилер розігрався після зникнення двох черниць Свято–Покровського жіночого монастиря УПЦ Московського патріархату. Цілий день по Лаврі гасали машини рятувальників, між монахами заклопотано сновигали міліціонери з собаками–шукачами, лякаючи богомольців і просто відвідувачів. Навіть святі печери не обминула генеральна ревізія. Жовта преса й ТБ не приховували захвату: «Так близько до високих церковних служителів правоохоронці підійшли вперше», — сповіщала журналістка з телеекрану. Шукали монахинь, та марно. Тим часом ігуменя Калісфенія (в миру Тетяна Шамайло) з келійницею з’явилися під вечір третього дня самі. Так само несподівано, як і зникли. Прийшли, як стверджують очевидці, побиті, перелякані. Дехто переповідає, що їх викрали і тримали в якомусь льоху, через махінацію однієї аферистки — послушниці монастиря, яка видурювала у впливових людей чималі суми грошей. Припускають, що ця жінка «мутила» кошти на потреби обителі. Водночас, як позавчора ввечері повідомила ТСН, ця лаврська справа пов’язана з елітними авто — «Лексусами», братом колишнього народного депутата та помічником самого предстоятеля УПЦ МП. Логічний аналіз дозволяє вбачати в цьому трилері спецоперацію, покликану дискредитувати не лише УПЦ МП і її єпископат... «Послугами «хлопчиків за викликом» користуються на найвищому державному рівні» Колишній депутат і кандидат у президенти Леопольд Табурянський презентував резонансну книгу, яка стала результатом його власного 19–річного розслідування таємничої загибелі сина Сергій ДОВГАЛЬ Леопольд Табурянський на Дніпропетровщині є людиною, яка протягом багатьох років була на слуху завдяки своїй активній життєвій позиції. Один із піонерів кооперативного руху, депутат Верховної Ради України першого скликання, кандидат у президенти України, голова Народної партії України, діяльний фермер і, нарешті, чи не перший за незалежної нашої держави політв’язень на теренах своєї області. Останнє слід пов’язувати з тим, що Табурянський став поперек горла тоді всесильному на Дніпропетровщині Павлу Лазаренку, якого Леопольд Іванович допік своїми акціями протесту обдурених вкладників тодішніх трастів, виводячи на вулиці тисячі людей. У підсумку Табурянський опинився на тривалий час у дніпропетровському СІЗО. Судові засідання тривали три роки. Зрештою, та кримінальна справа розвалилася. Але непоправним ударом долі для Табурянського стала таємнича загибель його 17–річного сина Руслана. Юнака знайшли мертвим у службовій київській квартирі Леопольда Івановича, що йому була виділена як голові Народної партії України. Прокурорські тоді висунули офіційну версію, за яку вхопилися намертво, — самогубство. Але категорично не погодився з цим Леопольд Табурянський, що повів рішучу боротьбу за чесне ім’я свого сина, 19 років якої вилилися у щойно презентовану книгу майже на 500 сторінок з промовистою назвою — «ГПУ» (тобто «Генеральна прокуратура України»).
НБУ
