Дєди воєвалі або Чого ж у 1945-тому парада не було?

12:12, 07.05.2017

Такі ми з появою купи інфи стали прошарені, так ми багато знаємо як воювати, як не правильно хтось воює, як не забезпечені досі амуніцією бійці.

 

От цікаво, як би то все у 1941-1945 виглядало, будь тоді соцмережі. Чи було б нині оце «деды воевали»і «вєлікає гасударство».

 

Як би в 1932-1933 виглядало, коли усім навколо про неурожай втирали?


Чого ж у 1945-тому парада не було, у 1946-тому, а ж до 1960-того?

 

Переможців не судять, але війна не має переможців. Війна – це бруд, біль, страх і купа несправедливості. Війна – це не подвиг Давида над Голіафом. Війна – це жертви, і нічого святкувати.

 

Мій дід воював. Лиш почути від нього про війну було нереально. Моя бабушка була на війні медсестрою, і єдина її про це історія, як її сібірячку від розстрілу врятувала українська мова, на яку зреагував молодий німецький солдат. І отих фронтових тихих сто грамів, то і була вся побєда.

 

– Дєди воєвалі, – лицемірно заявить якийсь черговий латентний скучатєль за рускім міром і піде в ресторан на місці тюрьми НКВС, де і рускіє і німці розстрілювали за інакомисліє, святкувати побєду.

 

Джерело

  • Боротьба виснажує,

    Живемо в країні міфів, ілюзій та брехні. Вже перестали й помічати. Наче оновилася політична система, державно-територіальний устрій. Епоха інша. Тільки зловісний анахронізм не відступає. >>

  • Громада — як одна сім’я:

    Шановна редакціє. Мене, пенсіонера, який живе у селі, спонукало звернутися до вас із листом те, що для нас, тих громадян, які живуть в Україні, а не виїхали в різні країни через обставини, що склалися в державі від господарювання олігархів, кнопкодавів, створюють нестерпні умови навіть не життя, а >>