Ви, «тьотю», мабуть, з–під морозу

28.09.2007
Ви, «тьотю», мабуть, з–під морозу

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Лідери Федерації профспілок України, заступники голови ФПУ Сергій Костін та Сергій Українець заявили на прес–конференції про спробу рейдерського захоплення профспілкового майна, і, на жаль, за їхніми словами, виконавцем замовлення є голова ФДМ Валентина Семенюк, котра неодноразово виступала у пресі, в прямих ефірах телебачення, на сайті фонду зi звинуваченнями, нібито ФПУ незаконно володіє державною власністю і розпродує її.

Зокрема, в ефірі радіо «Свобода» соціалістична пані Семенюк пообіцяла, що наступного року від приватизації майна профспілок до бюджету надійдуть «сотні мільярдів гривень із кількома нулями!!!», які профспілки отримали після розпаду СРСР. Під час трансляції шановна Валентина Семенюк сказала, що володіє інформацією про перелік об’єктів, які були передані профспілкам у 1990 році. За її словами, вітчизняні профспілки нині не хочуть проводити інвентаризацію і «світити», куди поділося це майно. «Вони (керівники ФПУ) не з’являються на засіданні робочої групи з цього питання, котра працює у ФДМ. Незважаючи на те, що це треба виконати відповідно до Закону України «Про мораторій на відлучення, яке перебуває у володінні ФПУ» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів. І я вимушена їхати до Москви, аби отримати акт передачі майна. Після цього ми оприлюднимо імена і державні об’єкти, які були виведені з–під державного контролю. Федерація користується майном, яке протягом багатьох років утворювалося за рахунок коштів держави, підприємств і трудящих. Проте вона допустила відчуження багатьох об’єктів, і необхідно визначити, чи мала вона право на ці дії. Тим більше, у багатьох випадках це призвело до того, що нові власники оздоровчих та профілактичних закладів позбавили наших громадян можливості отримати путівки за реальними цінами, які б вони могли собі дозволити», – констатувала голова фонду.

 

Конституція їм – не указ

У свою чергу, лідери профспілок заявляють, що їхні майнові права захищені Конституцією і законодавством України, сотнями судових рішень на їхню користь.

Проте це не всіх влаштовує, деяким керівникам політичних партій дуже кортить «погріти руки» на власності суспільних організацій. Лiдери запитують, чому нині, а не десять років тому?

На їхнє переконання, на це є кілька причин. Насамперед, це спроба послабити ФПУ, котра останнім часом активізувала захисні та протестні дії за право на відпочинок звичайних українських громадян. Сьогодні у власності держави залишилося не так багато ліквідних об’єктів, котрі б зацікавили великий бізнес. Та й вільної землі в Криму, Одесі, Карпатах майже не залишилося, окрім тієї, яка належить ФПУ. Це мальновничі курорти, як «Парус», «Лівадія», «Ай–Петрі». Мабуть, комусь дуже кортить перетворити їх на власну фазенду. Тому бізнес–структури готові платити шалені кошти за профспілкові об’єкти, але ФПУ на розпродаж не іде, тому вони включають будь–які механізми, включно державні, аби досягти бажаного результату.

Як приклад: 1996 рік — санаторій ім. Куйбишева в Ялті було передано в комунальну власність. Наслідок — два корпуси продано комерційним структурам, а в парковій зоні побудовано багатоповерхові будинки.

1998 рік — санаторій «Жовтень» в Євпаторії було передано в комунальну власність. Наслідок — продано комерційним структурам — як оздоровниця не використовується.

2000 рік — санаторій «Горняк» в Ялті було передано в комунальну власність. Наслідок — як оздоровниця не використовується.

Вбачається, що спроба «наїзду» на ФПУ є відволіканням уваги суспільства від провалу ФДМ з виконання цьогорічної програми наповнення Держбюджету від приватизації. Фонд мав направити до бюджету після роздержавлення 10,5 млрд. гривень, а спромігся лише на 1,6 млрд. гривень. Як закрити прогалину? Нічого ліпшого Фонд не придумав, як конфіскувати майно профспілок. Хоча є інші об’єкти, наприклад, промислові, які ФДМ передані в корпоративне користування, неліквідні заводи, цілі галузі, але на їхній реалізації відразу великих коштів не отримаєш, а тут земля, санаторії, бази відпочинку. Словом ласий шматок, за який уже готові платити великі гроші.

А що ж втрачає звичайний українець?

90 відсотків людей, які проходять лікування за профспілковими путівками чи відправляють дітей до літніх баз відпочинку, належать до малозабезпечених верств населення. Хто подбає про них? Пані Семенюк разом із Соціалістичною партією чи олігархи, які викуплять майно профспілок?

Сергій Українець розповів, що вони чітко прослідкували сценарій розвитку майбутніх подій. Так, насамперед, у ЗМІ запущено механізм дискримінації профспілок України щодо незаконного володіння майном. Прийняття Верховною Радою закону про мораторій на відчуження майна, котрим значно обмежуються майнові права всіх учасників профспілок, ініціювання багаторазових перевірок профспілкових об’єктів правоохоронними органами, інші заходи можуть спричинити соціальний конфлікт з багатомільйонним загалом членів профспілок.

Щодо засідання робочої групи з цього питання, то за весь час її існування було проведено лише 5 засідань, і тільки на першому був повний кворум (18 членів), на всіх інших збиралося від 9 до 13 учасників засідання. Постає питання, наскільки правомірні рішення колегіального органу, де відсутні 50 відсотків учасників? Відповідь проста: робоча група використовувалася для прикриття реальних інтересів керівництва ФДМ, та й протоколи комісії затверджувала пані Семенюк, котра ніякого стосунку до її роботи не мала, такий висновок зробили керівники ФПУ.

Зрештою до роботи комісії є дуже багато питань, але ФПУ вже після першого засідання передала їй всі матеріали щодо свого майна. І дивною виглядає заява пані Семенюк про поїздку до Москви, аби отримати повну інформацію про передане союзне майно. Можливо, головний продавець держвласності України давно не була у столиці північного сусіда, але вся інформація про профспілкове майно уже 10 років зберігається у ФДМ. Зроблена вона після спільної інвентаризації усіх активів федерації разом з ФДМ ще у 1997 році.

Є питання — немає відповіді

Керівники профспілок ставлять самі собі риторичне питання: що поганого в тому, що держава забере власність профспілок, продасть її комерційним структурам, поповнить бюджет. Невже від цього постраждають інтереси простих громадян?

І самі дають відповідь. Якщо Фонду дозволять з молотка продати профспілкові санаторії, то наші громадяни втратять більше, ніж 100 реабілітаційних відділень, десятки тисяч місць для санаторного лікування. Профспілкові санаторії щорічно реалізують 200 тисяч путівок за соціально низькими цінами, практично за собівартістю. Як приклад — ціни на путівки від ФПУ у три–чотири рази нижчі, ніж путівки МОЗ та Міноборони. Можливо, нові власники будуть управляти краще, знизять ціни, будуть вкладати кошти в медобладнання. Навряд. Тому що здебільшого протилежні приклади. Свого часу ФПУ передала низку санаторіїв у комунальну власність, жоден із них не використовується за призначенням.

Міжнародний досвід

Нещодавно Азербайджан переконався в негативних наслідках розпродажу оздоровниць. Парламентська комісія цієї країни констатувала, що база курортів і санаторіїв, яка існувала раніше, повністю знищена. Єдиним місцем для лікування залишились санаторії Азербайджанських профспілок, які Азербайджан вирішив зберегти для оздоровлення трудящих.

Саме це турбує керівництво профспілок країни. Жоден бізнес на збиток собі не буде думати про реабілітацію своїх підлеглих.

Дивною виглядає ініціатива представника Соціалістичної партії відібрати у трудящих останню можливість відпочити і полікуватися. Чи, може, соцінтерн змінив свої вектори? Продавай недопродане?

 

КОМЕНТАР

Віктор Жуков,

юрист, доцент, професор Міжнародного Соломонового університету

— По суті, метою нинішньої влади є закон про націоналізацію. Проте вона Конституцією і Цивільним кодексом України не передбачена. Передбачена лише конфіскація майна (позбавлення права власності), проте вона можлива лише як санкція за здійснення правопорушень і за рішенням суду. До суду зацікавлені особи (бажаючі забрати і поділити) не ідуть. Оскільки довести правопорушення в суді складно, а в сесійному залі ВР — без проблем. Достатньо перед цим у пресі розгорнути відповідну PR–компанію з дискримінації конкретної особи, після чого на хвилі суспільного обурення можна «протягнути» потрібний законопроект.

  • Життєва необхідність як право на сміттєвий протест

    Катастрофічна нестача сміттєзвалищ на Київщині — питання давно відоме і болюче. Більшість із них у плачевному стані, відтак куди вивозити сміття, доводиться вирішувати фірмам, інколи шляхом порушення екологічного законодавства, на власний розсуд. А що коли власники сміттєзвалища відмовляються давати дозвіл на вивантаження сміття у яму навіть за гроші, посилаючись на те, що вона вже не придатна для використання? Куди в такий момент діваються відходи? В подібних випадках вони, зазвичай, осідають десь у найближчій лісовій зоні. >>

  • Битва за «Січ» на... Чорному морі

    Слово «Січ» здавна є візитною карткою Нікопольського краю. Навіть після того, як рукотворне Каховське море-водосховище безжалісно затопило останні матеріальні ознаки колишньої козацької вольниці, пам'ять про славну минувшину тут зберігали завжди.
    І коли в 1993—1995 роках спільними зусиллями колективних агропідприємств району та інших організацій у селищі Затока, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, збудували міжколгоспну базу відпочинку, щодо її назви не сперечалися. Звісно ж, «Січ». А розташування цієї «Січі» на березі Чорного моря і взагалі наштовхувало на паралелі поетичні — у тому розумінні, що слава козацька сягнула навіть туди. Про те, що через деякий час доведеться зіштовхнутися iз суворою прозою життя, тоді, звісно, ніхто не думав. Навпаки, сам факт будівництва такої бази в Затоці сприймався патетично — як не як селяни Нікопольщини отримали гарантоване місце відпочинку на Чорноморському узбережжі.
    Усього тоді було зведено вісім двоповерхових житлових будинків, що могли вмістити водночас 150 відпочивальникiв. Цi будинки облаштованi центральним водозабезпеченням, електропостачанням, каналізацією. Загальна вартість об'єкта становила близько три мільйони гривень. >>

  • Аульський плацдарм

    Із території селища Аули панорама постає мальовнича - потопає в зелені узбережжя обширної водойми, на протилежному боці якої видніються обриси промислового Дніпродзержинська. Так і проситься пейзаж на пензель художника. Сама ж назва населеного пункту сягає ще ХVІІ століття. Очевидно, першими мешканцями Аулів стали татари. >>

  • Бульдозерна приватизація

    Території доведених до банкрутств оздоровниць Одеси стали «золотим дном» для директорів оздоровниць, місцевих можновладців та наближених до них бізнес-структур. Саме у такий спосіб — не робити планових ремонтів, довести старі будівлі до саморуйнування — почали сім років тому «освоювати» санаторій «Дружба» в Аркадії тодішні керівники відділення «Укрпрофоздоровниці», адміністрація санаторіїв та майбутні власники 9-гектарної приморської території. Так само сталося і з пансіонатом «Мирний», санаторієм «Здоров'я», іншими. Така ж сумна доля може спіткати і протитуберкульозну оздоровницю «Зелена гірка». >>

  • Невже комусь Чорнобиля мало?

    Чорнобильська трагедія сталася через вибух i пожежу на четвертому енергоблоці атомної станції. Здавалося б, події квітня 1986 року мали навчити уважному ставленню до питань пожежної безпеки на атомних станціях. Та, схоже, в декого бажання погратися з вогнем вони не відбили. >>

  • Управлiнський бульдозер

    Торговельна група «Таргет» звернулася до Верховної Ради з проханням відправити у відставку міського голову Харкова Михайла Добкіна. А заодно погрожує розпочати збір підписів за проведення референдуму про перевибори мера і подати позов до суду одразу на п'ятьох чиновників міськвиконкому. На думку підприємців, нова харківська влада, встановлюючи свої порядки у торговому та будівельному бізнесі, переступила межу дозволеного. А відтак мусить відповісти за влаштоване у місті безчинство. >>