«Те, що треба» меломани мають уже півтора року від тернопільської групи С.К.А.Й. Очевидно, гарні речі не стають зайвими, тому хлопці не відтягували роботу над другим альбомом. Протягом семи місяців вони записували нові пісні, вдосконалювали музичну майстерність, створювали свій формат і ставали більш професійними. Результат не забарився. Новий альбом «Планета С.К.А.Й.» абсолютно відрізняється від попереднього. За словами соліста гурту Олега Собчука, він доросліший, якісніший, віддзеркалює глибину стосунків, космічний зв’язок між людьми, притому він жорсткіший, і в ньому більше звучать гітари. Окрім 13 композицій, до альбому також входять два відео на пісні «Як мене звати» і «Best друг».
Попри те, що альбом більш драйвовий, у текстах все одно відчутно нотку суму від довгих розлук із ріднею. Олег звертається то до дружини, щоб вона була з ним і не вмикала телефон, коли вечір пахне ваніллю, то до доці, від якої божеволіють педагоги, політики і навіть артисти. Одну з пісень він написав спеціально для своєї маленької Тетяночки, а на презентації спільно з донькою її і виконав.
«Скаї» в більшості композицій не «з’їхали» з романтичної тематики, однак перейнялися і досить серйозними проблемами. «Best друг» розповідає про хлопця, якого всі люблять і приймають за свого, але як тільки виявляється, що в нього СНІД, з ним залишається старий і вірний друг. Деякі з пісень були написані ще 2003 року, а деякі — зовсім свіжі. Коли музиканти працювали над піснею з робочою назвою «Війна», де мрії хлопця зруйнувала війна, гітарист Папа читав Ремарка і його ніяк не відпускали думки про повернення вояків, яких ніхто не чекає. Тому пісню перейменували на «Повернення», щоб на солдатів завше хтось чекав.
Генеральний директор компанії «Лавіна М’юзік» Едуард Клім каже, що гурт за час їхньої співпраці значно виріс, тому з упевненістю може назвати «Планету С.К.А.Й.» кращим роковим альбомом України в 2007 році.
Юрко Журавель («Ot vinta»):
«Це звичайна попса, за яку не соромно»
Фронтмен луцького гурту «Ot vinta» Юрко Журавель одним із перших почув новий альбом своїх друзів–«скаїв». «УМ» розпитала рокабіліста про його враження від нової платівки і чим зараз займаються непосидючі парубки.
— Відчуваєте, що С.К.А.Й. подорослішали?
— Постаріли, то точно. Але чи подорослішали, не знаю. Чую тепер менше ліричності, отих шмарклів, стали більш ритмічними. Дуже багато незвичних ідей в аранжуванні, на дві сходинки вище в інструментальному плані. «Скаї» і раніше для мене були загадковими, а зараз їхніх текстів узагалі не розумію.
— Тобто, як каже Клім, наблизилися до панку?
— Панк і С.К.А.Й. — речі трохи не сумісні. Як на мене — звичайна попсня, форматна музика, яку легко крутити по радіо і на телебаченні. Останнім часом багато гуртів ідуть цим шляхом. Але в будь–якому випадку за цю попсу не буде соромно.
— Є багато української попси, через яку перемикаєте радіо?
— Майже тим і займаюся, що перемикаю. На жаль, україномовної попси взагалі на радіо майже не чути. Чомусь наші відомі українські зірки, які до того співали українською — Ірина Білик та інші — зараз принципово перейшли на російську. Тому «скаї» тим і цікаві, що не купуються на формат російськості, а співають українською.
— Може, тому що вони в дошку тернопільські?
— О! Прийде час, що Тернопіль, Рівне і Львів будуть рулити, бо українська мова справді співуча. Ми це довели цього літа на фестивалях у Голландії, Словаччині, Німеччині. Український рок–н–рол цікавий на Заході і навіть у Москві. На Новий рік нас запросили на московський фестиваль «Норд–Вест». І це ще раз доводить, що «нє стоіт прогібатса под ізмєнчівій мір». Українці споживають усе, що їм «вливають» із радіо і телебачення. За кордоном є можливість ходити на фестивалі й вибирати якісне. Думаю, що в нас також незабаром культура середнього слухача підніметься.
— А що від «от вінтів» слухачеві чекати найближчим часом?
— Готуємо рок–н–рольний вечір–презентацію збірки реміксів від ді–джеїв із різних куточків України на наші пісні — «Дупотряска». 6 грудня на день народження Тома Гейтса у київський клуб «ХLIB» запрошуємо наших друзів Сашка Положинського, Олега Собчука, Олега Скрипку, Сергія Фоменка, Сергія Присяжного. Для них буде спецзавдання — у галереї намалювати, як вони бачать попсу. Авторські роботи продамо на аукціоні, а всі виручені гроші чесно разом проп’ємо.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
