Віктор Капустін: Масштабної кризи не буде!

21.11.2008
Віктор Капустін: Масштабної кризи не буде!

Наш співрозмовник — людина, яка брала безпосередню участь у становленні вітчизняної банківської системи, тому як ніхто інший знає всі правила її взаємодії зі світовими фінансовими установами, провідними банками. З 2005 року — голова правління «Укрексімбанку». Володар почесної відзнаки «Фінансист року–2006».

 

«Не варто панікувати, закриваючи бізнес та скорочуючи персонал»

— Вікторе Володимировичу, нині існують різні оцінки глибини фінансової кризи в Україні та факторів, які її спричинили. Яка ваша думка з цього приводу: ми насправді маємо кризу чи це тимчасова ситуація внаслідок кризових явищ на світових фінансових ринках?

— Ви поставили дуже слушне запитання, оскільки зараз як ніколи важлива чесна та неупереджена оцінка ситуації, що склалася.

Навряд чи було б правильним намагатися спрощувати її, зводячи рівень проблем до нещодавніх панічних настроїв серед вкладників одного чи двох банків, хай навіть із числа найбільших. Проблеми, які постали на цей час перед вітчизняною економікою та її фінансовою системою, мають значно глибший характер. Про це свідчить, зокрема, ситуація в базових галузях української економіки: гірничо–металургійному комплексі, хімічному виробництві, будівництві. Через поширення світової фінансової кризи та падіння світових ринків, на які орієнтовані головні статті вітчизняного експорту, вчорашня сприятлива для країни кон’юнктура змінилася на протилежну, а для її відновлення потрібен певний час.

З іншого боку, я абсолютно не поділяю усіляких ледь не апокаліптичних пророцтв про неминучі багатомільярдні втрати, масові банкрутства, геополітичні катаклізми тощо. Сьогодні, залякуючи громадян катастрофічними прогнозами, окремі «псевдоаналітики» намагаються на усіляких навколокризових спекуляціях привернути до себе увагу та підняти власний рейтинг. Нам, передусім, потрібен всебічний та ґрунтовний аналіз.

— Що варто і чого не варто робити для стабілізації ситуації?

— Давати «цінні вказівки» владним структурам із мого боку, як менеджера, для якого держава є роботодавцем, є, як мінімум, некоректним. Але можу зазначити, що нашою думкою вже поцікавилися як у Національному банку України, так і в інших державних структурах. У ході проведених консультацій ми виклали своє бачення, наша точка зору врахована при підготовці та реалізації комплексу стабілізаційних заходів. І в уряді, і в Національному банку працює достатньо кваліфікованих фахівців, яким до снаги розробити і прийняти необхідні рішення. Перші позитивні зрушення у результаті вжитих заходів помітні вже зараз.

Але гостріша проблема полягає в необхідності досягти консенсусу в суспільстві щодо невідворотності непопулярних заходів, до яких, можливо, також доведеться вдатися. Нині часу для публічних дебатів уже немає — потрібно діяти. Причому кожен повинен робити це на своєму місці, відповідаючи за власну ділянку роботи. Якщо ж замість роботи вся країна збереться і піде мітингувати або страйкувати, тоді криза дійсно буде неминучою. Але головне, на мій погляд, — це не впадати в крайнощі та не піддаватися панічним настроям. Це стосується в першу чергу пересічних громадян та банківських вкладників, адже багато хто з них укотре обпікся на нещодавньому сплеску курсового ажіотажу, поспішивши обмінювати гривневі заощадження на валюту.

Не можна панікувати та складати руки підприємцям, приймаючи рішення про закриття власного бізнесу або скорочення персоналу. Варто ще раз як слід все зважити, переглянути підходи, пошукати можливі резерви, нові ринкові ніші, шляхи оптимізації бізнес–процесів. Адже бізнес, який зуміє вижити та загартуватися під час погіршення ситуації, буде мати значно кращу базу і шанси для успіху, коли відновиться зростання.

— Тобто ви погоджуєтеся з думкою, що криза — це, значною мірою, і психологічне явище?

— Надзвичайно цікавими виявилися нещодавні результати опитувань ділових кіл провідних українських та іноземних компаній, що працюють в Україні, проведених місцевим представництвом однієї з найбільших світових аудиторських компаній разом з Європейською бізнес–асоціацією та УСПП. Так от, даючи прогнози на наступний рік, представники бізнесу роблять набагато оптимістичніші оцінки, коли йдеться про їхні власні підприємства, ніж про економіку України в цілому. Трохи більше третини опитаних вважають, що їхні доходи зростатимуть на такому ж рівні, як і нинішнього року, і така сама кількість очікує лише незначного погіршення показників діяльності у наступному році порівняно з поточним. При цьому 86% опитаних компаній заявили, що очікують спаду української економіки протягом наступних 12 місяців, третина їх чекає значного падіння.

З одного боку, це свідчить про те, що лідери українського бізнесу, які звикли покладатися на власні сили та яким не звикати до праці в умовах усіляких криз, дивляться в майбутнє досить упевнено і якихось там катастроф не очікують.

З іншого боку, диспаритет поглядів на стан власних та суспільних справ може свідчити про неадекватну оцінку останніх. Адже уявлення про загальний стан справ формується на підставі публікацій у пресі, випусків теленовин, оцінок політиків, науковців та аналітиків, які нерідко бувають вже аж надто емоційними або передчасними. У власному ж бізнесі кожен підприємець орієнтується набагато краще і свої перспективи оцінює більш адекватно та реалістично.

«Найкращий результат — узагалі не використовувати кредит «стенд–бай»

— Як виглядає нині українська банківська система на тлі кризи світових фінансових ринків?

— З якими проблемами зіткнулися банківські системи розвинутих країн, усім добре відомо. Банкрутства чи звернення за державною фінансовою допомогою установ, які ще вчора, здавалося б, формували стандарти для наслідування в банківському бізнесі, — очевидна ознака того, що останніми роками їх розвиток відбувався у хибному напрямі. Але певне відставання вітчизняного банківського бізнесу від світових процесів зіграло нам тільки на руку. Хоча в цьому контексті далеко не найвдалішим є термін «відставання». Адже в процедурах, які стосуються так званого класичного банківського бізнесу, принаймні «Укрексімбанк» уже давно працює на рівні світових стандартів.

А от що стосується використання у банківському бізнесі усіляких похідних фінансових інструментів, то тут, як виявилося, кризові явища оголили великий пласт проблемних питань, над вирішенням яких ще доведеться посушити голови представникам провідних світових банківських регуляторів.

Якщо ж брати Україну та її найближчих сусідів, то голов­не коло банківських проблем пов’язане з високими темпами накопичення в останні роки короткострокових боргових зобов’язань в іноземних валютах та нарощуванням обсягів валютного кредитування місцевих позичальників. В умовах девальвацій місцевих валют до іноземних, які спостерігаються зараз у багатьох наших сусідів, банківські системи робляться особливо вразливими. Цікаво, що Україна в цій ситуації виглядає далеко не найгіршим чином. Рівень валютної заборгованості в кредитних портфелях вітчизняних банків становить менше 52%, тоді як послаблення гривні до долара з початку року на даний момент — трохи більше 15%. Тоді як у Болгарії, наприклад, валютні кредити становлять близько 53%, у Румунії — 56%, у Польщі — 73%, в Естонії — майже 85%. Девальвація місцевих валют проти долара на своїх піках становила від 28 до майже 50%.

Схожість цих проблем для різних країн пов’язана з їх спільною першоосновою — браком місцевих інвестиційних ресурсів.

— Якого результату ви очікуєте від отримання кредиту «стенд–бай»? Як варто розпорядитися ним найефективніше?

— Головний результат від отримання Україною кредиту «стенд–бай» — це відновлення довіри до платоспроможності держави з боку іноземних інвесторів, до того ж, головним чином, авторитетних інституційних, серед яких і потужні світові фінансові донори, такі як Світовий банк, МБРР, ЄБРР.

Не буду оригінальним — найкращий результат від отримання кредиту буде в тому разі, якщо ми ці гроші взагалі не використовуватимемо. Головні ризики, на мій погляд, з’являться за умови, якщо Україна виявиться нездатною виконувати зобов’язання, взяті на себе в рамках угоди з МВФ.

Що ж до способів використання цих грошей, то хотілося б остаточно припинити спекуляції. Кредит «стенд–бай» надається для підтримки сальдо платіжного балансу, отримана сума зараховується до золотовалютних резервів Національного банку України, і той, у разі потреби, використовуватиме їх для здійснення ринкових інтервенцій з метою підтримки курсу гривні під надзвичайно жорстким наглядом того ж МВФ. Для наповнення Стабілізаційного фонду, як і для фінансування усіляких державних програм, ці гроші не витрачатимуться.

— Як ви ставитеся до ідеї націоналізації комерційних банків?

— Це надзвичайно багатогранне питання, щодо якого сьогодні існує більше запитань, ніж відповідей. Без сумніву, немає потреби цуратися прикладу провідних держав світу, які вже заявили про готовність майже безмежних, за нашими мірками, бюджетних вливань для забезпечення стабільності власних банківських систем. Безперечно, в нинішніх умовах держава має простягнути руку допомоги фінансовим установам, які за інших умов — не аномальних — були б успішними.

Однак варто знати критерії та умови, на яких така допомога має здійснюватися. Але одна справа — рятувати цілком життєздатні та здорові фінансові установи, і зовсім інша — слабкі та безперспективні структури, вливання в капітал яких означатиме лише подальше накопичення проблем та марне витрачання грошей платників податків.

Варто також пам’ятати, що під час націоналізації того чи іншого банку його управлінську команду, яка виявилася неефективною, необхідно усунути. А де взяти потрібну кількість нових, кваліфікованих і досвідчених менеджерів, які, до того ж, могли б швидко вникнути в специфіку роботи установи?

 

Державні банки надійно працюють

— З одного боку, приклад «Укрексімбанку» дійсно доводить, що державні комерційні структури можуть бути ефективними та успішними. З іншого — становлення «Укрексімбанку» відбувалося разом зі становленням держави, це був тривалий та не завжди легкий процес поступової адаптації до ринкових умов, трансформації та відшліфовування операційної структури, управлінської моделі, бізнес–процесів, процедур ризик–менеджменту, пошуку цільових сегментів тощо. І головне — «Укрексімбанк» роками формував своє найголовніше надбання: професійну команду фахівців, кваліфікація яких зростала разом з установою.

Однак подібних прикладів, на жаль, обмаль. Навпаки, не так уже й багато недержавних комерційних банків може заявити про здобутки, подібні до тих, які сьогодні має «Укрексімбанк».

— Яку роль і місце у вітчизняній фінансовій сфері відіграють державні банки, зокрема «Укрексімбанк»? — Роль, яку відіграють у вітчизняній фінансовій сфері державні банки, а це — «Укрексімбанк» і Ощадбанк — й визначає наше місце у фінансово–банківській системі. Це — фактори її стабільності.

Нагадаю, що «Укрексім­банк» є державним експортно–імпортним банком. Тобто його основне завдання — забезпечувати здійснення зовнішньоекономічної політики держави. У першу чергу це — взаємодія із відповідними державними та муніципальними органами влади, великими державними і приватними підприємствами, що здійснюють експортно–імпортні операції. У цьому його відмінність від Ощадбанку, який працює переважно із коштами населення.

Важливо, що завдяки кредитній підтримці саме «Укрексімбанку» багато дер­жавних і комерційних підприємств України змогли свого часу здійснити структурну перебудову та вийти на високоприбуткову діяльність. Я впевнений, що й сьогодні досвід, кваліфікація та професіоналізм наших фахівців стануть державі у великій нагоді при вирішенні цілої низки актуальних економічних питань.