Саботаж польових командирів

13.05.2010

Про істину можна сперечатися. У кожного вона своя, а от факти — річ уперта.

Глава держави. Отже — дер­жави, а не якоїсь її частини. Молода Українська держава таки спромоглася на такого главу в 2004 році. Новий Президент Віктор Ющенко відразу запропонував Універсал співпраці, а сокиру війни закопати. Всі підписали, окрім БЮТівців. Вони ще й козиряли тим. Це був початок ганебного кінця.

Погляньмо, як В. Януковича підтримує його команда — в усьому, що він не запропонував би. Ми ще не знаємо, чи стане він главою всієї України, але для своєї команди — він глава і працювати йому в цьому сенсі буде комфортно. Дай йому тільки, Боже, здорового глузду.

А що зробили з Ющенком так звані сподвижники, а насправді — прилипали? Просто кинули, прорвавшись до влади. Хіба ті, хто стояв на Майдані поряд із ним, не знали його, його ідей, устремлінь, його душі? Знали. Знали і те, що з ним легше потрапити у владу. І потрапили. І завважали себе самодостатніми, незалежними — розбіглися й окуклились. Про Майдан, про людей забули. Першим зіскочив із помаранчевого потяга Олександр Мороз, за ним — Юлія Тимошенко, а далі — різношерсні князьки–вождики, так звані польові командири, які клялися служити народу, та кинули його. Навіщо ж було город городити? Кинули свого поводиря, як колись зрадили і кинули Ісуса Христа Його ж учні. Та все ж вони покаялися й повернулися. А ці?

І Мороз, і Тимошенко, посівши високі посади саме завдяки Вікторові Ющенку, разом із «регіоналами» і комуністами почали відбирати у Президента його повноваження, звільняти його міністрів, ігнорувати його пропозиції, зауваження, поправки та застереження, на «ура» долати його вето і зловтішатися та ще й звинувачувати у чомусь. І що ж? Щось поліпшилося? Все погіршувалося. А таки варто було б дослухатися до порад, зауважень знаного у світі фінансиста–економіста, глави держави, патріота України. Все зігнорували, спаплюжили, у тому числі й себе.

Якщо з комуністами та «регіоналами» (радпартактивом) усе зрозуміло, то з БЮТівцями — повний конфуз. Юлія Володимирівна увірувала в «пророцтва» Глоби і на хвилі нищівної критики Віктора Андрійовича комуністами та «регіоналами», підтримувана перебіжчиками–зрадниками (тепер і її зраджують), рушила в атаку, сподіваючись скористатися шансом потрапити в президентське крісло. А обіцяла ж дружбу, співпрацю, обіцяла навіть прати білизну у штабі Ющенка. Він її двічі пропонував на посаду Прем’єр–міністра, була і в його уряді віце–прем’єр–міністром. І ось така дяка.

За Віктором Ющенком довгий послужний список: голова Нацбанку, разом із В. Гетьманом та іншими колегами налагоджував банківську систему, вводив гривню, національну валюту; Прем’єр–міністр, який ліквідував бартер і почав виплачувати зарплатню та пенсії не калошами та трусами, а грішми; припинив відключення електрики. Це ж він запропонував Універсал співпраці, закликав до порозуміння і Верховну Раду, і Кабмін, і підприємців. Це ж він повертав нас до рідної мови, культури, історії. Це ж він дав нам свободу слова і вибору. Все зігнорували, саботували, спотворили. Навіть свободу слова використали проти нього. Абсурд.

А от за Юлією Тимошенко досить непривабливий шлейф проступків і зрад. Тепер сама опинилася біля розбитого корита, як ота пушкінська «старуха». Хотілося все і відразу, а отримала головний біль. Та біда в тім, що цей головний біль, і не тільки, отримав отой «помаранчевий» народ, який увірував у свої сили, а натомість кинутий, та ще й обвішаний українофобами найбруднішими ярликами, і лишився незахищеним.

Тепер із волі авантюристів маємо табачників, що вчитимуть нас грамоті, семиноженків, що тягтимуть нас назад у ярмо, які сповідували якусь там третю силу, а чомусь втрапили до «регіоналів», колісніченків, які вчитимуть нас нашої ж історії.

Чому ж усе так сталося? Бо радпартактив панічно боявся українізації України, провідниками якої були і В’ячеслав Чорновіл, і Вадим Гетьман, і Віктор Ющенко та інші державотворці. А так звані демократи не доросли до розуміння поняття демократії як самодисципліни, організованості та відповідальності, але аж ніяк не анархії.

Та ще не вечір. Ще вилюдніємо. Народ уже прокинувся, набирається досвіду. Шкода лише часу. Але час — найкращий лікар.

Віктор МІСЬКОВ
с. Селичів,
Славутський район,
Хмельницька область
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>