Терра козацька

09.06.2010
Терра козацька

Тарас Компаніченко (ліворуч) і Сергій Постольников. (Фото Дмитра Клочка.)

«Вікторія Щербань, українка, яка мешкає у нашому містечку, багато нам розповідала про те, яку гарну музику, майстрів і старовинні традиції має Україна. Згодом до нас приїхали самі музиканти на фестиваль «Український тиждень» у Баварії. Тоді й виникла ідея записати диск, але не було спонсора, і я подумала, що такий диск має вийти обов’язково — щоб більше людей почули цю музику», — розповідає Сібілле Штрак–Ціммерман, мешканка курортного містечка Шлірзее неподалік Мюнхена, яка спонсорувала запис і випуск спільного диску двох українських гуртів — «Хореа козацька» та «Гуляйгород». «Думаю, це важлива справа — відроджувати автентичну музику. Це завдання актуальне у багатьох країнах», — додає вона. Цікаво, що Сібілле має історичний зв’язок із Україною: її прапрадід Леопольд Кьоніг, цукровий магнат, був власником чудового палацу в Шарівці на Харківщині.

Презентація диску Terra Cosaccorum, тобто «Земля козацька» (такий напис був на карті Іоана Баптіста Гоманно, надрукованій 1712 року в Нюрнберзі), відбулася нещодавно в київському Музеї друкарства за участі німецьких друзів — членів культурного клубу «Йозефшталлєр–Елєфант», котрі приймали українських музикантів під час «Українського тижня». Серед них — дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу з гірськолижного спорту Маркус Васмаєр (це в його етнографічному музеї восени проходив фестиваль — «Україна молода» розповіла про цю подію 17 жовтня 2009 року).

Презентуючи диск, лідер «Хореї козацької» Тарас Компаніченко окреслив головну його особливість: «Тут представлені два погляди на старовинну українську музику — фольклорний та медієвістичний. Таким чином, ми маємо об’ємне уявлення про українську музику XV—XVIII ст.». Із репертуару «Хореї» на цій платівці у першу чергу хочеться відзначити надзвичайний бароковий духовний концерт «Оле, оле, окаянная душе» («Доки, доки нерозкаяна душе»), який гурт виконує вперше. Оригінальною пам’яткою мазепинської доби є біблійний псалом «На ріках сідохом горка Вавилона» — своєрідний плач після поразки 1709 року. А от кант «Кто кріпко на Бога уповая» (автор — Феофан Прокопович) має мелодію, яка була поширена на німецьких землях тієї епохи. Крім символічного значення, ця композиція на диску показує, наскільки українська музика доби Ренесансу та бароко була близькою до європейського контексту.

Зовсім інший підтекст і навантаження несе частка «Гуляйгорода» на диску: це народні пісні, переважно з Центральної України, Полтавщини. «Оскільки концепція альбому була козацька музика, то ми вирішили записати найкраще з того, що назбирали», — розповів фольклорист Сергій Постольников з «Гуляйгорода». Особливо музиканти пишаються піснями «Із–за гори, із–за кручі» (пісня про Нечая), яку виконують у чоловічому складі, а також «Тиха, тиха на дворі погода» та «Ой, туман яром», які вони записали від бабусі учасниці гурту Ірини Барамби. Окрема частина — інструментальна музика, представлена танцями «Орлиця», «Гопак», «Санжарівка». Це ті композиції, які виконували диканські музики й які описував Микола Гоголь. «Треба було давно видати ці пісні, — каже Сергій Постольников. — Але записувати себе — то остання справа. Ми хотіли б зробити автентичний диск — оригінальний спів безпосередніх носіїв традицій». Більше про кожну з 14 композицій можна дізнатися у спеціальному буклеті до диску. До слова, оскільки диск записаний як українсько–німецький проект, вся інформація на ньому доступна на німецькій мові: крім України, платівку поширюватимуть і в південному регіоні Німеччини — Баварії.

Тарас Компаніченко відзначає, що одна з первинних місій цього проекту (крім презентації нашої спадщини за кордоном) — здійснити лікнеп серед самих українців, які мало знають свою автентичну культуру: «Міра пізнання про себе українців дорівнює мірі пізнання про нас за кордоном». Неймовірно тільки, що пізнавати свою культуру нам допомагають іноземці. Українських меценатів на запис українських дисків мені, на жаль, зустрічати не доводилося.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>