«Хлопці, підемо, боротися будемо...»

20.07.2010
«Хлопці, підемо, боротися будемо...»

На сцені фесту — група «Фіолет» із Луцька. (Фото автора.)

Два рок–дні традиційного щорічного, вже восьмого за ліком, фестивалю сучасного українського мистецтва «Мазепа–фест» завершилися минулої неділі майже опівночі. Щоб «вписатися» у відведений регламент, організатори змушені були скорочувати виступи навіть таких відомих гуртів, як сестри Тельнюк і «Моторолла». Але атмосфера заключних акордів фесту була такою, що публіці не хотілося розходитися. Зрештою, «мазепинські» скандування ще довго лунали й у нічній Полтаві...

 

Канікули для студентів, але не для «гопоти»

Цього року через «підніжки» міської влади, далекі від оптимальних дати оренди Співочого поля, студентські канікули та неймовірну спеку глядачів було трохи менше, ніж зазвичай. За відсутності багатьох справжніх поціновувачів україномовної рок–музики зі студентського середовища помітнішими стали галасливі групки місцевої «гопоти», яка приходить на подібні дійства тільки для того, щоб погорланити, потусуватися, попити пива і навіть, даруйте на слові, «начистити» один одному пики. Тож періодично між ними як на Співочому полі, так і за його межами спалахували бійки, припинити які просили навіть артисти зі сцени.

Але «заклятим друзям» фестивалю, насамперед із полтавської мерії, котрі постійно дорікають організаторам за подібні «неподобства», хотілося б порадити озирнутися довкола. І подивитися, що відбувається, скажімо, до чи після футбольних матчів на найближчих шкільних стадіонах, у парках і скверах чи просто на вулицях. Прикро, але такі локальні «махачі»–мордобої сьогодні також стають частиною молодіжної субкультури. І звинувачувати в цьому фест, на найвиднішому місці якого постійно висить величезний транспарант зі словами «Хто за Україну — не вживає нікотину, хто за українську волю — не вживає алкоголю», певно, таки не варто.

Без Скрипки, але з «оркестром»

Найбільшим розчаруванням для багатьох стала відсутність Олега Скрипки зі своїм «ВВ». Тим паче що спочатку легендарний співак дав згоду на приїзд до Полтави, а потім, за словами директора фестивалю, народного депутата Миколи Кульчинського, віддав перевагу виїзному туру своєї «Країни мрій» до Львова. Зрештою, такий «недоїзд» зіркового виконавця з успіхом «компенсували» Марія Бурмака, «Моторолла», сестри Тельнюк, «НеДіля» та інші зірки й зірочки української рок–музики.

Причому коли в суботу Марія заспівала відому «бандерівську» пісню «Хлопці, підемо, боротися будемо...», її одразу підхопив увесь «партер» Співочого поля — надто вже суголосні ті слова сьогоднішнім настроям молоді, яка не сприймає ініційованого владою брутального наступу «совка» на справжні українські цінності вкупі з намаганнями за будь–яку ціну обмежити простір свободи та демократії. Певно, тому так щиро публіка скандувала «Дя–ку–є–мо!» за фінансову підтримку фестивалю лідеру «Нашої України» Вікторові Ющенку. Як і минулого року, на фесті знову порушили його мовну «цноту»: соліст популярного гурту заспівав одну з пісень російською. Режисер Сергій Архипчук нагадав співаку про цілковиту україномовність цієї рок–забави, на що той зі сцени відповів: мов­ляв, а чому ви не дорікаєте за спів англійською? Насамперед тому, що російськомовна пісня з претензією на шлягерність дуже нагадувала звичайнісіньку «попсу», яка, зрозуміло, не може бути «форматною» на рок–фесті.

Рок український чи американський?

Загалом же виконавський рівень фестивалю, на думку фахівців, був вищим, ніж у минулі роки. Хоча б тому, що організатори цього разу вдалися до невеликих хитрощів і таки «відсікли» від виступів на головній сцені чимало полтавських гуртів, яких раніше доводилося випускати на неї тільки «по–земляцьки» або за минулі заслуги (про майданчик для них у сусідньому «літньому» кафе наша газета також розповідала). З іншого боку, якихось особливих «бомбових» відкриттів серед нових груп специ також не помітили. Відчувається, що наші рок–музиканти таки засвоїли настанови провідників «Червоної рути» та інших подібних фестивалів, які постійно повторюють: слухайте сучасну західну музику і орієнтуйтеся саме на неї, а не на вітчизняний «відстій» і «шароварщину»!

Тож тепер у багатьох доволі професійних молодих музикантів швидше відшукаєш мотиви «стандартного американського року», ніж щось своє, питомо українське... Зрозуміло, що «утнути» справді оригінальне тепер набагато важче, ніж це було 10 чи 20 років тому, коли український рок тільки народжувався. Але ж така обставина повинна тільки стимулювати пошук. Помітно слабшою серед «неофітів» вітчизняного року стала й робота над словом, текстами пісень, що було їхнім «коником» у минулі роки. Тепер же ознаки якісної поезії радше стали винятком із загального «правила» дбати передовсім про музичний супровід. А такі тексти, як у сестер Тельнюк, узагалі сприймаються як небесне одкровення.

  • Жахотерапія:

    1954 року вийшла похмура притча британця Вільяма Ґолдінга «Володар мух». То був невеликий, але важкий камінчик, що спричинив лавинний зсув колективної свідомості >>

  • Паризька перемога

    У французькій столиці закінчилися дві величезні виставки дизайну: Paris design week та Maison&Objet. Там на двох майданчиках учасниками були понад 15 найперспективніших дизайнерів з України. >>

  • Аліса в іншій країні чудес

    Відбулась київська прем’єра стрічки Ганки Третяк «Місто, в якому не ходять гроші» за мотивами однойменної повісті Кузьми Скрябіна, якого не стало 2 лютого 2015 року. >>

  • Класний Чувак

    У документальній cтрічці «З днем народження, Чувак», яку можна переглянути в інтернеті на Youtube, зібрані маловідомі факти з життя співака Кузьми. >>