...Скільки себе пам’ятаю, чорниця завжди була головною ягодою на столі поліщуків. «Мати по ягоди йдуть» — ця фраза знайома з дитинства. Бо коли мама збиралася до лісу, то це на цілісінький день, від рання до смеркання. І хоч у назві мого рідного села є слово «ліс» (Раків Ліс), по ягоди треба було їхати далеченько. Щоб колгоспниці могли заготовити чорниць на зиму, колгосп милостиво виділяв вантажівку, яка й везла жіночок до лісу. Ми, малеча, з нетерпінням чекали ввечері маминого повернення з повним козубом чорних ягід, прикритих зеленим листям папороті. А найкращим подарунком «від зайчика» був букетик чорничних гілочок. На вечерю того дня всім домашнім перепадало по тарілці ягід із цукром, чорним домашнім хлібом і холодним молоком. Ніякі магазинні ласощі не могли порівнятися з цією смакотою! А решту чорниць (літрів iз 20) мама висипала сушити на піч.
Кілька таких поїздок до лісу — і на всю зиму сім’я мала з чого варити смачні компоти разом із сушеними яблуками та грушами. А ще сушені ягоди були першими ліками, коли в когось болів живіт. Уже старшими дітлахами ми теж бігали до невеличкого ліска, щоб назбирати літрів 6—7 ягід. І покусані комарами, зморені літньою спекою, замурзані, але горді й щасливі поверталися додому з повними горнятками чорниць...
І сьогодні дітлахи влітку в поліських селах не байдикують. Із червня і до самісінького першого вересня — цілими сім’ями в лісі. Спочатку чорничний сезон, відразу починаються лисички, далі йдуть лохина, ожина, брусниця, і восени, врешті–решт, журавлина. Але ця ягода не для всіх, бо вціліла вона мало де на осушених болотах. Єдиний куточок на Поліссі, мешканці якого цiлий вересень проводять на болотах — село Серхів, що на Маневиччині. Воно по праву вважається журавлиною столицею Волині.
— Побачили б ви, що в нас тут робиться у вересневі дні! Одних машин із Маневич по дві–три сотні приїздить. Журавлина годує не лише Серхів. За сезон на ягоді деякі сім’ї у нас заробляють по 25—30 тисяч гривень. Журавлину приймають у Маневичах, там її заморожують і відправляють у Європу. Нашу ягоду, кажуть, уся Європа їсть, — розповідають місцеві мешканці. — Але які то тяжкі гроші. Кілометр–півтора йти по болоту з мішком ягід за плечима, щоб винести їх на сухе місце — то силу треба мати. Цілий день у гумових чоботях походіть–но. Буває, як вскочить жінка у воду ненароком, то чотири чоловіки витягнути із прірви не можуть. Болото в нас всяке є. Якось із київського телеканалу журналісти приїжджали в Серхів, водили їх ми на болото, щоб побачили, як та журавлина людям дається. Сьорбнули вони по повній! Наші люди тільки за рахунок лісу й болота виживають.
Якщо журавлина годує небагатьох, то чорниця віддавна є традиційною годувальницею волинян. З єдиною поправкою на новітні бізнесові часи — люди, які збирають чорницю нині, майже її не споживають. Ще років 20 тому волинську чорницю, протерту з цукром, можна було купити в усіх куточках України. І не лише. Смачна продукція волинських консервних заводів розходилася по всьому Радянському Союзу. Лише підприємства «Волиньлісу» продавали її понад 600 тонн. А цьогоріч волинські держлісгоспи переробили лише три тонни, й то на замовлення. Хоч отримали ліміти на заготівлю цієї ягоди розміром 2400 тонн. Зате щорічно з Волині вивозять приблизно 5 тисяч тонн замороженої чорниці. Та споживають її не українці, а чехи, німці, австрійці, італійці, поляки. Гонитва за прибутками викреслила чорницю з меню пересічного українця майже зовсім. Навіть поліщуки, які ту ягоду збирають, не можуть нею поласувати вволю. Старі люди розповідали, що за Польщі, аби селяни в лісі під час збору чорниці не їли ягід, а кидали все в корзину, їх змушували співати.
Усе на гроші — з такою установкою йдуть великі поліські родини до лісу сьогодні. Слідом за ними бусами їдуть ті, хто скуповує ягоди. Так що додому ягідники повертаються з порожніми відрами і корзинами. Минулими роками на Полісся приїздили по чорницю заготівельники навіть із Закарпаття, Чернігівщини та інших українських регіонів.
Цьогоріч чорна ягода вродила нівроку. Закупівельна офіційна ціна — 10 гривень за кілограм. Під завісу чорничного сезону ціни трохи скочили догори. Отож одна неледача людина за день заробляла 100 і більше гривень. Якщо ціла сім’я не лінувалася в неймовірну спеку йти до лісу, то заробітки, відповідно, множилися. По 5—10 тисяч гривень за сезон — це цілком реальні гроші, якими поповнилися сімейні бюджети деяких поліщуків. Але не варто заздрити цим заробіткам, бо надто вже вони важкі. Той, хто хоч раз пробував назбирати бодай відро чорниці, добре це знає.
Скільки реально заробляють на чорницях та грибах ті, хто заготовляє дари лісу й продає їх за кордон, ніхто сказати не може. Кожна нова влада на Волині свою діяльність починає з наведення ладу в лісі. Щоразу виголошуються палкі тиради про виведення з тіні лісового бізнесу, рахують уже зароблені мільйони, що потраплять до державної скарбниці. Та коли приходить час рахувати реальні надходження в бюджет — виходить великий пшик. Економісти в один голос стверджують: бюджет Волині щороку недоотримує від заготівлі ягід і грибів мільйони гривень, які аж ніяк не зайві для дотаційного регіону. Чому ж не вдається змусити підприємців, які займаються заготівлею та продажем лісових дарів, платити належні податки?
Цьогоріч нова влада на чолі із не новим головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком (він майже 10 років пропрацював у цьому кріслі при Кучмі й повернувся туди після семирічної перерви і) теж взялася наводити лад у сфері заготівлі грибів і ягід. Податківцям дали зелене світло, аби вони взяли заготівельників під посилений контроль, щоб покласти край «чорним схемам» вивозу плодів і приховування прибутків. Торік на Волині було заготовлено до 5 тисяч тонн чорниці, і обласна казна мала б поповнитися майже 10 мільйонами гривень. Натомість отримали лише 1,5 мільйона. Решта осіла в чиїхось кишенях.
Зусилля влади дали результат уже наприкінцi липня: сума «ягідних» надходжень у порівнянні з 2009 роком подвоїлася і становила 2,8 мільйона гривень. У бюджет сплачено податків і зборів не по 35 копійок iз кілограма, як раніше, а по 2 гривні (чомусь у різних районах ці цифри різняться). Гнів чиновників викликали литовські й польські підприємці, які грають на волинському ягідно–грибному бізнесі вже давно, але «не за правилами» українського законодавства. Спочатку було публічне й емоційне попередження Бориса Клімчука на одній з апаратних нарад: «Ви на межi криміналу ходите, колеги. Бо я кажу вам, як дипломат: ні ООН вам не допоможе, ні ліга відомих реформ, як у Ільфа і Петрова. Перші попередження ви отримали. Будьте добрі — або приводьте в порядок себе, або цю роботу є кому робити в Україні. У нас не глупіші люди».
Випливли цікаві факти: польський бізнесмен декларує індикативну ціну за кілограм чорниці по 0,6 євро, а решта підприємців — по два євро. Чому? Таке зацікавлення влади явно не сподобалося «інвесторам», які прийшли на цей ринок уже давно, обдарувавши місцеві громади красивими перспективами. Щоправда, здебільшого на словах.
«Навішали свого часу локшини на вуха, розказали, які будуть проекти, яка переробка, які будуть смачні джеми, консерви. Аж зараз солодко в роті... Так цей бізнесмен мало того, що коли ми почали працювати по цих темах сплати грошей за ягоди, почав організовувати листи Президенту і Прем’єр–міністру. Уявляєте собі, іноземний інвестор, іноземець у державі організовує листи до Прем’єра і Президента з приводу начебто неринкових дій Бориса Клімчука!» — обурювався волинський очільник.
А поки що на волинських базарах на зміну чорниці прийшли ожина та брусниця. Обидві продають по 10 гривень за літрову банку. Заготовляють ці ягоди й підприємці, та обсяги заготівель набагато менші, ніж чорничні.
Уже другий рік поспіль на Волині немає грибів. Грибники йдуть до лісу і очам своїм не вірять — порожньо! Єдині гриби, що доводилося бачити на ринку — це лисички. Їх продають банками, по 12—15 гривень за літр. Згідно з лімітами їх можна було заготовити 578 тонн, наразі підприємства обласного управління лісового господарства заготовили 114 тонн. Усі лисички свіжими відправляли за кордон.
— Чи не призведе до тотального винищення ягідників та грибниць гонитва за надприбутками?
Начальник державної обласної екологічної інспекції Анатолій Гетьманчук, який багато років був головним лісничим облуправління лісового господарства, вважає, що ні.
— Чорничникам та іншим ягідникам збір ягід не загрожує знищенням, — каже пан Анатолій.— Свого часу ми залучали київських фахівців, які обстежували наші ліси, де площі чорниці найбільші. Вони робили свої висновки й надавали рекомендації. Реально лише на 50% ягідників люди збирають ягоди. Тобто ресурс для відтворення є. Більшу небезпеку становлять лісові пожежі та знищення лісів, коли переорюють та дискують лісові площі. Пройдуть роки, перш ніж там виросте новий ягідник. Взяти з лісу ми вміємо й можемо. А ось вкласти в нього —зась. От чому б, наприклад, ті 3–4 мільйони гривень, що надійдуть у бюджет iз продажу чорниці та грибів, не вкласти в той же ліс? Купити техніку новітню, щоб різати ліс, не знищуючи при цьому ягідники, як робиться у всій Європі. Там трактор працює в лісі, і не знищує лісову підстилку. Треба припинити спалювання відходів деревини в лісі. Європа теж цього не робить. А ми маємо стільки щепи, хмизу, тирси, що не знаємо куди все це подіти. Якась переробка є, але вона на дуже низькому рівні. Зробили б один показовий цех і показали, як треба працювати з деревиною, переробляючи її без відходів. І лісу — користь, і джерело альтернативної енергетики, про яку ми стільки говоримо.
— Знаю, що лисички, наприклад, на продаж багато хто збирає... граблями. Видирають з землі все, знищуючи саму грибницю. Як iз цим боротися? Є штрафи, але чи діють вони?
— На жаль, це велика проблема. Людина не думає про майбутнє, заробляючи гроші в лісі на прожиття. Штрафи є, але спробуйте упіймати в лісі «грибника» в той момент, коли він дере лисички граблями. Це нереально. Треба в людей виховувати екологічну культуру. Та коли люди не мають інших засобів для існування, спробуйте їм про якусь культуру говорити...
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
