Політичне русинство

25.05.2004

      У книзі Президента Кучми «Україна — не Росія» заявлено, що, мовляв, українська мова не є мовою закарпатців. Це спричинило розкручування нового витка так званої «русинської проблеми». Вказане твердження вжито у книзі, звичайно, в певному контексті, але ж ті, хто вирішив ним скористатися, його з контексту вирвали. Цікаво, що вожді політичного русинства вже неодноразово бомбардували різні президентські структури і самого гаранта своїми зверненнями та «проектами». Нещодавно «фюрерами» русинства виступили Петро і Сергій Годьмаші (батько й син), з яких перший уже давно «проповідує» на Закарпатті. Вони в черговий раз надіслали Президенту України, а також президії Національної академії наук вимогу визнати русинів окремою нацією і надати їм автономію (поки що, хоча приціл, судячи з усього, більш далекий). Розгорнуту аргументацію Годьмаші виклали у щойно виданій (звичайно ж, не українською і не «русинською», а російською мовою) книзі, яку назвали «Подкарпатская Русь и Украина». У ній автори пишуть, що закарпатські русини нібито вже з давньоруських часів є окремою «нацією», а також що їх постійно кривдить «ота клята» Україна. Книгу вони видали під грифом «наукове видання», хоч насправді наука там і не ночувала. Це видно зі стилю, термінології, а також зі змісту, який є майже суцільною фальсифікацією. Так, історія Київської Русі у виданні зводиться до діяльності «варяжских губернаторов», які, перетворивши абсолютно нездалих до творення власної історії предків українців на своїх попихачів та холопів, з «группами захвата» займалися на схід від Карпат «рэкетирством». Закарпатські ж русини, які, за версією Годьмашів, спочатку звалися «білими хорватами», а потім «рутенами», ніколи, мовляв,  до тієї «кримінальної» Київської Русі не належали. «Русинами» вони стали зватися пізніше, коли «воочию увидели военную мощь славянской России». Населення ж на схід від Карпат, крім «лемко-русинів», якi теж були нащадками хорватів, але «чорних», завжди, як твердять автори, звалося «українцями».

      При цьому Годьмаші, як і інші «професійні» політичні русини, заперечують доведені наукою факти: Закарпаття до складу Київської Русі, а потім Галицько-Волинської держави таки входило, і етнонім «русини» народився якраз на території Київщини та Переяславщини (власне Руської землі), звідки й прийшов на Закарпаття. А до XVIII ст. всі українці, в тому числі східні, звалися «русинами». Самоназва «українці» є пізньою, з'явившись у XVII—XVIII ст. як регіональна назва населення козацької України. Загальноукраїнською вона стала тільки в кінці ХІХ—ХХ століття у відповідь на монополізацію Росією давньоруської спадщини. А галичани, які для Годьмашів виступають «найсправжнішими» українцями, перестали називатися «русинами» аж після Української революції початку ХХ століття, доби ЗУНР та боротьби ОУН-УПА. Термін же «рутени» (доведенню особливої «закарпатськості» якого автори відводять у книзі не один десяток сторінок), є лише латинізованою формою слова «русини» («Rutheni»); так називали все населення Русі-України в країнах Європи.

      Подальша історія Закарпаття і України подається авторами в тому ж дусі. Зокрема, вони твердять, ніби Іван Франко та Михайло Грушевський закарпатців не визнавали українцями, що, звичайно, неправда. Діячі ОУН, а також Августин Волошин, який очолив Карпатську Україну на початку Другої світової війни, зображаються як хитрі й цинічні агенти спецслужб (одночасно німецьких, радянських та інших), що діяли винятково за наказами «хазяїв». Діяльність Організації українських націоналістів подається в найчорніших барвах, а галичани виступають ледь не уособленням зла. Чого варті назви відповідних розділів: «Галицко-украинский национал-фашизм и Чехословакия», «Галицко-украинский фашизм без гримма», «Братание немецкого и украинского национал-фашизма» тощо. У цьому зв'язку видається слушним зауважити, що недостатня дослідженість діяльності ОУН-УПА, вивчення якої чомусь в Україні не заохочується, а також брак висвітлення у ЗМІ та популярній літературі результатів тих напрацювань, які уже є, якраз і створює можливості для таких інсинуацій.

      Сучасну Україну та її діячів Годьмаші теж не жалують, коли описують власну боротьбу за визнання закарпатських русинів «окремою нацією». І хоча вони так само «вільно» поводяться з фактами, але при цьому вибовкують деякі дані з власної біографії, що проливають світло на «підводні течії» затіяної ними авантюри. Зокрема, коли читаєш, що Петро Годьмаш у 1991 році закодував «известными ему секретными грифами» листа до нинішнього президента Північної Осетії Дзасохова, який тоді в ЦК КПРС «курировал... КГБ», а потім дізнаєшся, що автор у часи СРСР закінчив Харківський юридичний інститут «закрытого типа», то висновок може бути тільки один. А оскільки названа спецслужба своїх агентів так просто не «відпускає», то, думається, зрозуміло, звідки дме вітер, який і сьогодні надимає вітрила політичного русинства. І для його «капітанів» зовсім не важливо, що, за даними останнього перепису, лише 1 відсоток закарпатців записалися русинами (Годьмаші твердять, що дані перепису сфальсифіковані, але, як видається, аж 99 відсотків тих, хто назвався іншими, сфальсифікувати просто неможливо). Основне — відпрацювати завдання «центру». До речі, доводячи, що закарпатські русини є «окремою нацією», Годьмаші посилаються на таких відомих російських етнологів, як директор Інституту етнології і антропології РАН В. Тишков і його заступник С. Чешко, які, як твердять «русинські вожді», підтримують їх. Те, що це не просто вихваляння Годьмашів, підтверджує видана в Москві Російською академією наук енциклопедія «Народы и религии мира», де «підкарпатські русини» подаються окремим народом. А також той факт, що в журналі «Этнографическое обозрение» (друкованому органом вказаного інституту) раз по раз публікуються оголошення про діяльність Товариства карпатських русинів. Можливо, до політичного русинства причетні й інші держави. Принаймнi це спадає на думку, коли з короткої біографії Годьмашів, доданої до їхньої книги, дізнаєшся, що молодший з них є громадянином Словаччини і представляє у Словаччині торгову палату Казахстану...

      Отже, справа за владними структурами. Президія НАНУ, вочевидь, не піде на поводу у «фюрерів» політичного русинства, а от як поведе себе влада в особі Президента та виконавчих гілок? Тим паче враховуючи, що тепер претензії цих русинських вождів підкріплені ще й названою книгою. Адже не секрет, що дуже часто державні структури та високі посадовці віддають перевагу різним сумнівним виданням й ігнорують думку провідних українських науковців. Держава нерідко фінансує псевдонаукові видання, тодi як об'єктивні наукові праці, які доносять правду і цим сприяють культурі миру, не можуть побачити світ через брак коштів.

Василь БАЛУШОК,

кандидат історичних наук.

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>