Як тебе не любити...

27.05.2011
Як тебе не любити...

Хрещатик, 1910–ті роки. (Фото з сайту kraevid.org.)

Напередодні Дня Києва «УМ» поспілкувалася з Лідією Антонівною Пономаренко — автором книги «Вулиці Києва». Лідія Антонівна без тями закохана в Київ; історик, геодезист, вона 40 років працює з давніми документами, схемами та картами «стольного града». З цією дослідницею ми говоримо сьогодні про «візитку Києва» — Хрещатик.

 

Сталін «врятував» Хрещатик від Воровського

— Лідіє Антонівно, коли головна вулиця Києва отримала назву Хрещатик?

— Доволі пізно — лише у ХІХ столітті. Якщо точніше — у 1860–х роках: спочатку київський губернатор видав постанову, а потім назву «Хрещатик» затвердив царський уряд, точніше спеціальна установа, яка при ньому діяла. У царській постанові 1869 року, зокрема, йшлося: «...назвать улицу Крещатиком поблизости Крещатика». Чому така тавтологія? Справа в тому, що Хрещатиком (або вулицею Хрещатицькою) називали сучасну вулицю Набережно–Хрещатицьку. Вона так стала іменуватися після хрещення Володимиром киян у річці Почайній. Цим же царським указом «старій» Хрещатицькій було надано назву, яка збереглася і дотепер, а головна вулиця Києва стала Хрещатиком. Перейменовували її двічі: після більшовицької революції — на вулицю Воровського (така назва проіснувала не більше доби, бо Сталін звик називати вулицю саме Хрещатиком), і за часів німецької окупації — в 1941—1943 роках вона звалася Айхгорнштрассе, на честь фельдмаршала німецької армії фон Айхгорна.

— А чому Володимир хрестив свій народ не на Дніпрі?

— У той час, аби потрапити до Дніпра, потрібно було перейти Почайну, досить повноводну річку. Між цими річками тяглася піщана коса, тому кияни навряд чи долали Почайну, а потім ще й косу, щоб дістатися Дніпра.

Щодо самої назви «Почайна», то, як і назви інших давніх водойм — Клов, Котур — мовою індоаріїв це означає «вода», «вологість». Ця річка, як уже мовилося, була досить глибокою, в ХVII—XVIII тут ходили кораблі, вона впадала у Дніпро між сучасними Поштовою площею і Пішохідним мостом, а брала початок на Оболоні. Зникла Почайна поступово. В 1708 році, коли Петро І ходив у азовський похід, інженери з Петербурга взялися вести канал — протоку в північній частині Труханового острова. Це відбувалося взимку, і розрахунки, якщо і були, то досить умовні. Коли скресла крига, розтанули брили льоду — Дніпро хлинув на Почайну і поступово «з’їв» її. На планах ХІХ століття бачимо, що зник її невеликий шматок. Потім, у 1897—1899 роках намили гавань (Рибальський півострів) — річка ще вкоротилася, бо використали її русло. А остаточно Почайна зникла, коли стали освоювати Оболонь. Про річку, на якій Володимир хрестив киян, тепер нам нагадує лише ланцюжок озер в цьому районі та вулиця Почайнинська на Подолі.

Революція — на Козиному болоті

— А що в давні часи було на місці теперішнього майдану Незалежності?

— Хрещатик починався із сучасної Європейської площі і закінчувався так званим Козиним болотом. Козине болото утворилося після татаро–монгольської навали, бо було знищено вал і згори текла вода. Тож місцина стала заболочуватися. Доказом існування болота є і свідчення про знахідки відповідної рослинності і річкового піску, коли в 1830–х роках почали будувати міську думу та облаштовувати площу. Так–от, це Козине болото і є сучасною територією майдану Незалежності. Назву «Козине болото» (чи Козиноболотська вулиця) до 1894 року мав сучасний провулок Тараса Шевченка.

— А з чого починався Київ взагалі, про який із теперішніх районів можна сказати — «звідси бере початок наша столиця»?

— Я частково погоджуюся з тими дослідниками, які вважають, що найперше люди освоїли Старокиївську гору (Верхнє місто, нині Шевченківський район), потім Печерськ і Поділ. Поділ, у зв’язку з тим, що розташований у низині, через ті ж повені, стрімко не розвивався. Але і тут археологи знайшли рештки кількох давніх будиночків, мабуть, рибальського поселення. Оскільки тут була ще повноводна Почайна, згодом на Подолі виросло велике судноплавне поселення.

Водночас я припускаю, що Поділ, у принципі, міг би розвиватися паралельно з Верхнім містом. Але ця місцевість мало досліджена, відтак за давністю «виграють» Верхнє місто і Печерськ. Тут археологи знайшли і монети, карбовані в І—ІІ столітті, на Подолі ж таких знахідок не було. Але я впевнена, що це, знову ж таки, тільки тому, що тут велося мало розкопок. У документах ХV —XVI століття ця місцевість згадується як «місто Києва Поділ». Тобто за часів середньовіччя цей район був розвиненим торговельно–промисловим містом, але окремим від Києва. Пізніше подільське торговище займало смугу від Поштової до Контрактової площі, бо і в літописах, і в літературних згадках мовиться про купців, які сюди приїздили. Однак офіційно Поділ став містом лише після прийняття Магдебурзького права.

«Невігласи паплюжать місто, починаючи з 1919 року»

— За останні кілька років і Хрещатик, і майдан Незалежності дуже змінилися. Чому з Хрещатика зникає історія?

— Рiч у тiм, що перший повоєнний проект розбудови Хрещатика склали фахівці, це був конкурсний проект. Тому лівий бік, непарний, відбудовували відповідно до висотності тих будинків, які вціліли. Правий же відтворили таким, яким він був до війни. Поступово багаті люди сплюндрували вигляд головної вулиці. І це відбувалося не без участі чиновників.

Мені подобається Майдан до Жовтневої революції — все було архітектурно виправдане, витримувалася висотність, іноземці закохувалися в Київ. У 1919 році радянська влада взялася все змінювати — від назв вулиць і до архітектури. Потім до влади в місті приходили відверті невігласи і дозволяли багатіям чинити з Хрещатиком що завгодно. Цей процес триває і нині.

— Чи є в Києві куточок, який ви вважаєте архітектурно неперевершеним?

— Важко відповісти. Більшість таких місць уже сплюндровано, мені їх відверто шкода. Мені подобалася вулиця Цитадельна, але вона забудована, Андріївський узвіз нанівець спаплюжено, вулиця Городецького теж втратила своє обличчя... Якщо взяти дореволюційну панораму і порівняти з теперішньою — можна плакати. Я в Києві побувала вперше проїздом в 1945 році, переїхала сюди в 1965–ому, то це ж справжня краса була! Та ж вулиця Садова... Тепер там усе забудовано фактично на людських кістках — там колись ГПУ розстрілювало людей...

Водночас я страшенно люблю Київ, і ненавиджу людей, які його нищать. Києву потрібно служити — і він віддячить затишком і прихильністю.

 

СИМВОЛ

Як Київ став містом каштанів

— Коли у Києві з’явилися каштани? Чи правда, що це була ідея царя Миколи І?

— Ті, хто стверджує, що каштани в нашій столиці з’явилися в 1840–х роках, — просто невігласи. Я досліджувала це питання, знайшла записи історика Максима Берлінського значно давнішого часу — 1799 року, де мовиться: «Киевляне разводят каштаны в садах для одной красоты и цветов». Коли почали саджати каштани, Берлінський не зазначає. Водночас, справді, в 1840–х на першому столичному проспекті — тоді Бібіковському (тепер це бульвар Шевченка) — висадили каштани. Але ж це не означає, що каштанів у Києві до того часу не було.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>