І кожному — образок

У Львові діє єдиний у світі музей митрополита Української греко­католицької церкви Андрея Шептицького. Дбає про нього Ігор Федик, заслужений учитель України, автор понад 400 статей про історію України, науковий співробітник Центру досліджень визвольних змагань. Ідея створення музею належала дружині пана Ігоря, яка зараз, на жаль, уже покійна. Але Ігор Федик і весь колектив музею зробили все можливе, щоб заклад упродовж 22 років успішно функціонував. Праця не минула даремно, адже музею присвоїли статус «зразкового». Тут варто зауважити, що таких, «зразкових», в Україні лише десяток назбирається. Зараз його колекція нараховує кілька тисяч експонатів, які навіть не вміщаються у маленьке приміщення.

«Цілую руці! Славко»

«Ми маємо багато речей, що дотичні до митрополита Андрея Шептицького, — каже упорядник музею. — Наприклад, грамоти з підписами владики та його печатками. Є безліч фотографій із зображенням Шептицького. Свого часу ті фото виготовили для продажу — таким чином збирали гроші на побудову народного шпиталю, який частково відновили у наш час».

На одному зі стелажів лежить засохла липова гілочка. Вона тут також не випадково. Перебуваючи у Франції, митрополит Андрей Шептицький замовив 150 саджанців лип, які були привезені та подаровані отцям Василіанам. Їх посадили у Крехові, навколо монастиря. Тож пан Ігор привіз одну гілочку для наочної демонстрації.

А ось на стіні висить репродукція листа маленького хлопчика, де він звертається до владики, як до святого Миколая, і просить подарувати йому і його товаришу чобітки. Лист настільки зворушливий, що аж сльози навертаються: «Дорогий Отче Миколаю! Вже паде сніг і Данко, той що мешкає в нас на подвір’ю, не може йти до захоронки, бо мав тільки старі літні капці. Я Тебе дуже прошу, святий Миколаю, принеси йому чобітки високі і мені також, але такі з підківками, бо знаєш, з горбочка коло церкви ми би собі оба хоч один раз хотіли з’їхати. А на підківках то їдеся куди ліпше як навіть на лещетах! А єще не забудь для Данка також шапку­клаповушку, бо кожушок то він має мамин і вже буде міг знов ходити до захоронки, а я його дуже люблю і Тебе також, — тільки запиши собі то всьо у книжці і не забудь! Цілую руці! Па! Па! Славко».

Тоді обидва хлопці отримали від «святого Миколая» те, що просили. І таких діток було чимало! Адже митрополит був чи не найбільшим галицьким благодійником для знедоленої малечі. Листів­подяк у колекції музею — безліч. У теперішній школі №34, на території якої і розташований музей, у той час коштом Андрея Шептицького було побудовано харчевню, куди ходили їсти діти з навколишніх будинків.

Молитовник дивом уцілів

Ще один цікавий експонат — ікона. Вона — символ єднання українських церков. «Коли ми відкривали музей, то мені подзвонили і передали ікону з Києво­Печерської лаври, — згадує історик. — Хтось, хто знав велич Андрея Шептицького, анонімно зробив нам такий подарунок. Я був дуже подивований, але з радістю його прийняв. Цей експонат для мене дуже дорогий!».

Є в колекції й досить незвичні експонати. Наприклад, перший учнівський «зошит» тих часів — табличка, розграфлена клітинкою і лінійкою з різних сторін. На таких табличках писали крейдою і берегли «зошити», як зіницю ока. Цей належав дитині священика, відомого етнографа, отця Герасимовича, якого висвятив Андрей Шептицький.

«Також є особистий молитовник Андрея Шептицького, — показує пан Ігор маленьку стару книжечку. — Його не вдалося знищити енкаведистам, бо водій, що керував машиною, яка вивозила речі митрополита, зберіг цей молитовник. Він заховав його у халяву своїх чобіт... Взагалі, особистих речей Андрея Шептицького залишилося дуже мало. Тодішня влада потурбувалася, щоб опісля нього не залишилось нічогісінько. Тож молитовник — справжня дорогоцінна знахідка».

Представлені в музеї й експонати, що засвідчують художній талант митрополита. «Це фотографія образа, яку мені привезли з Ватикану, — продовжує пан Ігор. — Його намалював Андрей Шептицький, перебуваючи у тюрмі, в Суздалі, під час заслання. Свій талант він успадкував від матері, графині Софії Фредро­Шептицької. Вона була високоосвіченою людиною, художню освіту здобула в Парижі і чудово малювала. Сам Шептицький навчався в Олекси Новаківського, і музей Олекси Новаківського — це фундація владики. Він купив будинок, де знаменитий художник навчав талановитих дітей. Там здобували освіту галицькі діти: і українці, і євреї, і поляки».

Кожен відвідувач, який приходить сьогодні в цей дбайливо і з любов’ю створений музей, отримує подарунок — образок. «Я просив багатьох багатих людей, щоб допомогли зробити образочки унікальної ікони, яка є в нашому музеї, — каже пан Ігор. — Але так ніхто і не допоміг. А нещодавно в нас на екскурсії був весь колектив театру імені Заньковецької і, почувши про мою мрію, заньківчани зібралися і допомогли. Тепер я можу роздавати такі образочки відвідувачам. За це колективу театру велика дяка!».

РОДИНА

Мало хто знає, що справжнє ім’я митрополита — Роман. Він походив iз дуже відомої та заможної родини. По материній лінії мав зв’язки з королівськими родинами. В їхній сім’ї було семеро синів, але двоє померли ще молодими. Як і кожна галицька родина, Шептицькі постраждали від радянської влади. «Кістки Софії Фредро­Шептицької та графа Івана Шептицького були перемелені та викинуті з родиного склепу, — розповідає пан Ігор, показуючи на родинне фото Шептицьких. — Потім Яворівський райком партії наказав тримати там дуст довгі роки. Зараз каплиця відновлена, але кістки так і не ідентифіковані. Наймолодшого сина Леона в 1930 році, коли у Прилбичі прийшов загін НКВС, розстріляли разом iз дружиною. Климентій Шептицький пішов слідами рідного брата Романа. Його заарештували в той самий день, коли ліквідовували греко­католицьку церкву, 11 квітня 1945 року. Потім брата митрополита замучили більшовики у Володимирському централі. Олександр Шептицький був страчений фашистами за участь у русі опору неподалік Варшави. Ще один рідний брат Андрея Шептицького, який єдиний залишився живим, Станіслав, був генералом польської армії і дуже негативно відзивався про українців». А племінників митрополита було заарештовано та деяких iз них розстріляно в Катині.