«На Волині, на відміну від Києва чи Чернігова, прадавні споруди здебільшого не ховаються серед сучасної забудови і багатоповерхівки не перекривають широкий обрій. Можна побачити потужні вали і фортечні мури майже такими, якими їх споглядали наші предки 600 чи 1000 років тому, — розповідає мистецтвознавець, автор численних книг про стародавню архітектуру України Катерина Липа. — На Волині якось одразу виникає розуміння і навіть якесь емоційне відчуття безперервності української державності». Спільний проект «Твердині України» Катерина Липа і турфірма «Орнамент України» присвятили популяризації військової історії та оборонної архітектури різних епох. А це не лише замки та фортеці, а й укріплені церкви, монастирі, костели, синагоги.

Крим і Західну Україну чомусь прийнято вважати полярними регіонами нашої держави. Нібито прогнозувати якесь зближення чи взаємну симпатію між цими «полюсами» можна хіба що в далекій перспективі. Тим паче коли йдеться про Севастополь — головну базу Чорноморського флоту Росії. Українську мову на його вулицях не почуєш. Місцеве українство звикло жевріти в умовах «гетто», не надто переймаючись своєю несвободою. Мовляв, мовна ситуація в Харкові, Одесі, Запоріжжі не набагато краща. Утім підстави для оптимізму таки є, бо у «місті російської слави» мешкають люди, здатні ламати усталені стереотипи.

Наша газета вже неодноразово писала про цинічний дерибан землі і майна південнобережних санаторно–курортних закладів, які ще перебувають у державній власності. Зокрема Алупкинського дитячого протитуберкульозного санаторію імені Боброва. Сім років тому «регіональна» більшість міськради, в один «присіст» скасувавши cанаторський держ­акт на землю, під приводом захисту інтересів місцевих городників (ще за радянських часів пенсіонерам оздоровниці дозволили тут вирощувати городину) майже половину його території, включно з цілющим оливковим гаєм, тишком–нишком «порізала» на ділянки для донецьких, київських і дніпропетровських «дачників». Після волань про допомогу керівників санаторію і публікацій у пресі кримська прокуратура відреагувала на той грабіж «серед білого дня». Судова тяганина з цього приводу розтягнулась на роки. Тодішній мер Андрій Харитонов, який цiлком серйозно обґрунтовував у розмові з автором цих рядків той класичний дерибан тим, що, мовляв, оздоровниця напівпорожня, здає частину приміщень в оренду тощо, навіть загримів за ґрати (нині він уже на свободі). Слідом за ним, нагадаю, за аналогічні гріхи майже одномоментно потрапили під статтю чинного Кримінального кодексу інші мери і посадовці південнобережних селищ.

З нагоди Шевченківських днів очільники регіону здмухнули порохняву з давніх, у тому числі й своїх, обіцянок — спорудити в обласному центрі пам’ятник Тарасу Шевченку. Здмухнули вимушено — у рамках всеукраїнської культурологічної акції «Великий син великого народу», що крокує країною з нагоди 200–річчя від дня народження поета.