Битва білого порошку

22.10.2013
Битва білого порошку

Українське борошно повiльно, але наполегливо торує собi шлях у свiт.

Аграрна Україна продає за кордон не тільки зерно, а й борошно. При цьому кількість продукту переробки, який ми експортуємо, постійно зростає. За даними статистики, експорт пшеничного борошна у січні–вересні нинішнього року становив 142,2 тис. тонн. Це майже на половину більше, ніж за аналогічний період минулого року. У грошовому ж вимірі експорт пшеничного борошна зріс навіть більше, на 66% — і становить нині 49,6 млн. доларів.

Не зерно, а готова продукція

Приємно, що, розвиваючи власну борошномельну промисловість, ми водночас тим самим скорочуємо свою залежність від імпортного товару. Так, ввезення на нашу територію пшеничного борошна за цей же період скоротилося на 15% і становить нині усього лише 2,3 тис. тонн. Країна витратила на цю продукцію 1,8 млн. доларів, що на 4,4% менше, ніж торік.

До речі, крива зростання нашого борошняного експорту почалася ще торік. Тоді, нагадаємо, у порівнянні із 2011 роком експорт збільшився на 31%.

Цей факт, що наша держава збільшує не тільки продаж за кордон зерна, а й продукту його переробки, свідчить про поліпшення якісної структури нашого експорту. Адже, по суті, саме цього й вимагає логіка розвитку країни: збільшувати у структурі експорту частку продуктів із більшою доданою вартістю.

Експорт борошна з України також розбиває ще один міф, який розвинули наші конкуренти: про те, що наша країна, мовляв, може вирощувати тільки фуражне зерно, яке коштує значно менше за продовольче. І хоча для вирішення цієї суперечки виробники збіжжя зробили чимало, підтвердивши якість свого продукту численними незалежними дослідженнями, зростання поставок борошна остаточно розставляє усі акценти. Адже із поганого зерна борошно ніхто не робить — і тим паче не продає на конкурентному ринку. Цікаво також, що своє борошно ми продаємо на ринки, на яких раніше Україна ніколи не вважалася серйозним гравцем.

Наш шанс у битві двох

Країни, які експортують збіжжя, зi зрозумілих причин намагаються вивозити його у готовому вигляді. Адже, як відомо, товар із високим рівнем переробки має і більшу додану вартість. І той факт, що на кожному з етапів переробки товар набуває нової ціни, у підсумку впливає на всю структуру експорту.

Тож принаймні декілька країн на євразійському континенті вже готові експортувати борошно у значно більших обсягах, ніж це відбувається зараз. Дві із цих держав уже нині є світовими лідерами борошняного експорту, — Туреччина і Казахстан. Упродовж тривалого часу лідерство в експорті борошна переходило від однієї до другої країни. «В 2011 і 2012 роках Туреччина займала перше місце за обсягами експорту борошна на світовий ринок. Її продукцію постачали у понад як 100 країн, при цьому головними покупцями були країни Близького Сходу, а також Північної Африки. Один тільки Ірак імпортував 45% всього нашого обсягу імпорту», — заявив нещодавно відповідальний секретар Турецької борошномельної асоціації Вурал Курал. За його словами, раніше лідером у світі був Казахстан, але потім він був змушений поступитися пальмою першості через неврожай.

Казахстан, як відомо, своїм експортом переважно вдовільняв потреби Узбекистану, скеровуючи туди 60% свого експортного борошна. Нині, поступившись лідерством, він планує знову поборотися за такий нелегкий, але прибутковий сектор бізнесу. Причому поборотися з Туреччиною йому доведеться разом із новими гравцями — Росією та Україною. У наших північних сусідів серйозна боротьба за експорт борошна наразі виходить не дуже успішно. Міністр сільського господарства РФ Микола Федоров зізнався: структура аграрного сектору й далі має сировинний характер. І хоча керівництво держави ставить суворі вимоги продавати не зерно, а продукцію, торік обсяг експорту переробленого збіжжя із Росії скоротився.

До речі, до 2007 року борошномельна галузь більшості держав узагалі не орієнтувалася на експорт. Різке зростання обсягів експорту готової продукції ставося у 2007—2008 маркетинговому році — з 14 до 225 тис. тонн. Пов’язано це було насамперед із неврожаєм у більшості країн та квотуванням вивезення зернових з України. Ще один фактор — велика різниця вартості борошна на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Африканським шляхом

На цьому тлі потужності України експерти оцінюють у 400—500 тис. тонн щорічного експорту. «Намагання нашої держави досягти провідних позицій щодо обсягів експорту не вселяє оптимізму: ми торгуємо сировиною, а не готовою продукцією, що було би більш ефективним, — заявив директор держпідприємства «Новопокровський комбінат хлібопродуктів» Андрій Яковенко. — Але досягти цього важко, оскільки ринки багатьох країн відкриті саме для імпорту зерна, а постачання борошна «закриваються» митом».

Чи не найбільшим гальмом для розвитку внутрішнього борошномельного ринку експерти вважають держрегулювання ціни на хліб. «Цей механізм є серйозною перепоною для розвитку ринку, бо нині українські млинарі виключені з ланцюжка «від поля до хліба», оскільки практично позбавлені субсидування. Сільгоспвиробники отримують хороші прибутки, пекарів субсидує дер­жава, а борошномели позбавлені будь–яких пільг», — вважає Яковенко.

Тож сьогодні змагатися нарівні з грандами нашим млинарям непросто. Та, попри всі складнощі, українські борошномели вже активно освоюють ринки Сирії, Грузії, Азербайджану, Молдови, ОАЕ. Також зросли постачання борошна до Росії та Ізраїлю. Для нашої держави це був прорив. І хоча у кількісному вираженні ми відстаємо від світових лідерів, і рівень 2008 року не був досягнутий, нижче від планки 100 тис. тонн щороку ми не опускалися.

Казахстан, до речі, постачає на зовнішні ринки 3,3 млн.тонн. Усього ж обсяг світового ринку оцінюють у 11,5—13,5 млн. тонн. Цьогоріч Україна також готується до високої цифри — може продати за кордон до 200 тис. тонн борошна. Орієнтуємося ж ми на найбільш перспективний для України ринок Африки, обсяг споживання якого — без урахування країн півночі континенту — становить від 1,8 до 2,3 млн. тонн. Одна лише Ангола нині імпортує близько 500 тис. т. борошна на рік, а продовольства, яке виготовляють на місці, не вистачає навіть для напівголодного існування.

Нашими конкурентами «битви за Африку» є насамперед країни Європи і США. Також велика кількість там гуманітарної допомоги, яку поставляють по лінії ООН. У гуманітарних вантажах передусім знаходяться європейські та американські продукти. І потрапити туди зi своєю продукцією — особливо без жорсткої протекції держави — дуже непросто.

Потреби благополучніших держав Північної Африки і Близького Сходу — ще 1,5 млн. тонн борошна щороку. І це також шанс для аграрного сектору України. Деякі напрямки — Сирію, Ліван — ми вже доволі успішно освоюємо. А от інші держави регіону бачать нашу продукцію від випадку до випадку. Наш головний конкурент — Туреччина — дуже активно працює у цих країнах, вкладаючи кошти у довготермінову співпрацю і не розраховуючи на миттєвий прибуток.