Точність — ввічливість лікарів

У Дмитрика заболіло горло, але високої температури, яка зазвичай супроводжує ангіну, не було. Після огляду педіатр визначила недугу як «банальне» ГРЗ, порадила постільний режим і традиційне при гострореспіраторному захворюванні лікування. До кінця тижня чотирирічний малюк уже почувався цілком здоровим, тож лікар дозволила повернутися в дитсадок. А ввечері, коли Дмитрик прийшов із садочка додому, мама завважила на шиї в хлопчика різко збільшений лімфовузол. «Дуже нагадує інфекційний мононуклеоз», — завагалася цього разу педіатр і скерувала на загальний аналіз крові і консультацію до інфекціоніста. «Цікаво, що лікар-інфекціоніст, переглянувши аналіз, «з порогу» підтвердила діагноз, — розповідає мама хлопчика. — А вже потім оглянула Дмитрика. Мовляв, мононуклеари в крові достовірно свідчать про інфекційний мононуклеоз. І хоча їх було лише 5 відсотків, лікарка так залякала мене своїм «це дуже складна недуга», так приголомшила «цінними вказівками», що не пам’ятаю, як з малим додому дісталися. «Сувора дієта — на півроку, ніякого сонця і моря до кінця року, інфекційний мононуклеоз ослаблює імунітет настільки, що будь-яка недуга для вас тепер — катастрофа. Тож про садочок доведеться забути надовго...»

Крім того, продовжує мама, лікарка відразу ж відправила в дитсадок депешу, вимагаючи запровадити у Дмитриковій групі карантин. Словом, закрила «всі шлюзи», але нічого не сказала батькам маленького пацієнта про додаткові обстеження, які мають або підтвердити, або спростувати діагноз «інфекційний мононуклеоз». Який, до речі, часто «маскується» під інші недуги.

Мама Дмитрика — моя давня знайома. Вона вірить лікарям, але має «дивакувату» — у розумінні медиків — звичку моніторити інтернет і зважувати різні джерела, коли йдеться про здоров’я, особливо здоров’я малюка. Олена, так би мовити, прицільно вивчає предмет, співставляє різні точки зору, апелює до альтернативних фахівців — і, зрештою, знає «усе» про симптоми, діагностику, лікування, можливі ускладнення. А ще дослухається до власної інтуїції. Тому, відійшовши від «шоку» і вивчивши «теорію», Олена знову постукала в двері до фахівця. «Лікар-інфекціоніст навіть образилася: як я, мовляв, можу сумніватися в її компетентності й наполягати на додаткових обстеженнях. Адже діагноз достовірний. «Хочете уточнень? — сказала вона. — Що ж, це ваше право, але запевняю: аналізи підтвердять — вірус Епштейна-Барра в крові є».

Аналізи підтвердили: вірусу немає. Інфекційного мононуклеозу, відповідно, також. Діагноз скасували, з обліку в інфекційному кабінеті Дмитрика зняли. Тимчасові зміни в загальному аналізі крові, як і збільшений лімфовузол, могли супроводжувати інше гостре респіраторне вірусне захворювання. Хоча карантин (не потрібний, до речі, при інфекційному мононуклеозі) в садочку «запустили», батьків інших дітей налякали...

«Дивно, — тільки й сказала інфекціоніст, — я була більш ніж певна...»

Помиляються всі. Навіть дуже обізнані й досвідчені. Звести ймовірність помилки до нуля — природне бажання людини. Але для лікаря це мало б стати аксіомою. Бо на терезах насамперед — здоров’я пацієнта, а вже потім — репутація фахівця. Точність — ввічливість лікарів. Безапеляційність і самовпевненість у медицині — не найкращий порадник. А інтернет з його медичними порадами — звісно, «дивне заняття». Аж настільки, що іноді спростовує «складні» діагнози...