Архітектори людських почуттів,

19.08.2004
Архітектори людських почуттів,

Перша англiйська листiвка.

      Теплі привітання починаються з парканів, парків, провулків. Саме десь там Наталка написала свій перший текст для вітальної листівки, яку одразу ж принесла до видавництва. «О Господи, мене наздоганяють пірати, вони хочуть забрати найдорожче, що у мене є. Вони пронюхали, що у мене є скарб — ТИ!!!» І не варто думати, що тиражувати емоції така вже й безтурботна, не клопітна справа. Філософія, соціологія, історія, психологія — все це разом з душевним теплом наповнює листівку... і забезпечить зайві 10—50 доларів у кишені. Наталка навчається на факультеті соціології в КПІ і до листівок у неї «любов з першого тексту»: «Моя подруга займалася цим, бігала по різних агенціях. І я теж дуже довго бігала, залишалася після занять в інституті, десь на лавках писала ці тексти. Мені стало цікаво, оскільки я люблю вигадувати якісь вірші, розповіді, дуже люблю писати. Мені сходу сподобалося, і в мене відразу почали брати тексти. Так усе і завертілося»...

 

Іноді авторами текстів стають... бомжі

      Найкращі тексти пишуть зазвичай люди, які цим професійно не займаються. У цьому впевнені дівчата з видавництва, «в якому редагують настрій». Категорія людей, які приносять свої тексти, не визначена. Якби існував ВНЗ «З етики та душевного тепла», то його студенти проходили б практику з «універсальних людських цінностей». Втім у деяких країнах існують спеціальні курси, де готують таких «фахівців», яким би цинічним цей термін не видався. Це не студенти з дипломом поштовика. Люди випадково потрапляють у цю сферу, і якщо їм цікаво, то вони в ній залишаються.

      Одного разу до видавництва, в якому облаштувалася фея людських стосунків, Саїда, завітав «чудовий чоловічок», який приніс ідею листівки для... зеків. Чому б, мовляв, не побажати високого неба, з роси і води людині, яка виходить з місця позбавлення волі? Ідея видалася революційною, але не для мас. Зрештою заробити не зайвий долар завжди знайдеться кому. Людей, які шукають творчої самореалізації і хочуть якоїсь моральної та матеріальної віддачі, завжди чекають у видавництві. Діапазон письменників: від бомжів до професорів. І це не жарт. Дев'ять із десяти, за спостереженнями видавця, вважають, що написати листівку — це дуже просто, і можна відхопити гонорар. Скажімо, лежить ледацюга, накрився газетою, потім піднімається і бачить оголошення «Купуємо тексти для листівок». Руки в ноги — і приносить свою «творчість». Тому часто оголошення маскують до невпізнання, щоб було зрозуміло лише вибраним: «Нам не потрібні нудні римувальники. Винагороду не гарантуємо».

Дарувати поштівки — професійна звичка директора видавництва

      «Листівка повинна поздоровити краще, ніж людина зробила б це сама, і краще, ніж це зробила б листівка конкурента» — це лейтмотив поштівницького ремесла. Закони виживання тут актуальні, як і у будь-якому бізнесі. Особливо коли почуття потрапляють на конвеєр. Директор видавництва Astracards ці емоції редагує, і це вже давно перетворилося для нього на ремесло. «Поштівка покликана покращувати стосунки між людьми», — говорить Микола Скляренко. Власне, для нього це професійне кредо. Дарувати вітальну поштівку для директора видавництва — це все одно що залишити візитку.

      «Якщо говорити про країни, які лідирують у цій галузі, — Америку та Великобританію, то у них споживання листівок, грубо кажучи, у сто разів вище», — говорить Микола Сергійович. Дався взнаки стан українського поштівочного ринку, низький рівень українського виробництва, засилля російсько-американського дизайну і розуміння листівки як такої. Так відбувається тому, що ринок СНД відкритий, досить примітивний і зовсім не розвивався. Скажімо, в Англії на одну особу приходиться близько 8 листівок на тиждень. «Україна ще слабка в цій галузі, як, скажімо, в комп'ютерній техніці. Ми не випускаємо електроніку, не виготовляємо власнi сучаснi автомобілі. Ми їх імпортуємо», — ось така ситуація на ринку листівок, за словами Миколи Сергійовича.

Англійці «споживають» 8 листівок на тиждень

      «Звідки у Дідуся Мороза стільки подарунків за такої низької пенсії? Отже, він підробляє Санта Клаусом» — так вас привітають з Новим роком «новітні технології». Зараз обмін листівками не розкіш — їх можна надсилати віртуально. Традиція ж дарувати справжні вітальні поштівки зародилася дуже давно. У вересні 1842 року в Англії була випущена перша різдвяна поштівка. Вона пішла з молотка за 20 тис. фунтів на аукціоні у Вілтшері. У 1843 році її надіслав англійський бізнесмен, сер Генрі Коул своїй бабусі. Спеціальне замовлення виконав лондонський ілюстратор Джон Хорслі. На картонці розміром у 5 на 3 дюйми немає ні ялинки, ні Санта Клауса: за різдвяним обідом зібралися три покоління однієї сім'ї, які піднімають заздоровні келихи. Очевидно, там зображена сім'я самого сера Генрі. Це була перша картка, яку виготовили для продажу. Заплатити шилінг, що на той час в Англії складало середню зарплату за тиждень, за оригінальну поштівку могли дозволити собі лише пани з вищого світу.

      Перша ж у світі «комерційна» листівка була виготовлена в Австро-Угорщині 1869 року. Вона нагадувала усім знайому поштову картку, але була меншою за розміром у півтора раза. Статистика свідчить, що з того часу листівок випущено стільки, що ними можна вкрити всю Європу в десять пластів.

Як заробити на людських вадах?

      Якщо ви купуєте готовеньку поштівочку, лінуючись підписати поздоровлення близькій або не дуже людинi, знайте, що брак фантазії пересічного громадянина приносить вже далеко не першу сотню у.о. 19-річній київській дівчині Саїді Нафішах. Спеціалізація Саїди — дні народження та весілля, найприбутковіший сегмент ринку письменників-поштівочників. Вартість авторського тексту до вітальної поштівки коливається від 10 до 50$. Концептуальні знахідки принесуть до 70 доларів.

      Текст вітальної поштівки має бути персональним та актуальним, так ніби слова, розтиражовані на тисячах поштівок, написані спеціально для вас. На час написання тексту доведеться забути про індивідуалізм та егоїзм: почуття та емоції, котрих торкається вітальне послання, мають носити універсальний характер та бути близькими багатьом людям. Для цього ви заразом освоїте декілька не менш романтичних професій — шпигуна, детектива та маніпулятора масовою свідомістю і, можливо, одного дня еволюціонуєте до політтехнолога. Письменнику-поштівочнику потрібно спостерігати, слідкувати за тими емоціями, що виникають у стосунках між людьми. За порадою посібника, авторам-початківцям «при написанні тексту для випускників слід виходити із «загального для всіх випускників почуття звільнення, що вони переживають по закінченні школи або інституту». Тому, можливо, ніколи не вітають із початком армійської служби. І листівку для людини, що виходить з місця позбавлення волі, здатен написати не кожен.

Марина БОБРОВСЬКА,

Олексій ІЛЬНИЦЬКИЙ.

  • Наука від Різуна

    Після виходу в «УМ» публікації «Заплатіть і... виселяйтесь», у якій ми написали про порушення студентських прав у гуртожитку №18 Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, на вулицю Єреванська, 14д навідалася перевірка, створена за наказом ректора Леоніда Губерського. Утім її візит можна було передбачити значно раніше: про наближення ревізорів свідчили хоча б декілька зривів пар для «роз’яснювальної роботи», яку проводив з усіма п’ятьма курсами директор Інституту журналістики (ІЖ) Володимир Різун. Паралельно з ним аналогічні «виховні співбесіди» провела комендант гуртожитку Марія Апанович. >>

  • Заплатіть і... виселяйтесь!

    Поки столична влада намагається знайти достатню кількість місць для розселення іноземних гостей, які відвідають нашу державу під час чемпіонату Європи з футболу, на столичні виші покладено обов’язок привести придатні для заселення житлові площі до прийнятного рівня. Утім більшості ВНЗ доведеться «ламати голову», де взяти необхідні гроші, не чекаючи на державну допомогу. Відтак, побоюються спудеї, фінансовий тягар ляже на плечі тих, чиї роки навчання і проживання в гуртожитку збiглися з проведенням у державі свята футболу. >>

  • Парта для панночки

    Незвичайний навчальний заклад почав свою роботу в селі Новодмитрівці Золотоніського району на базі тамтешньої школи. А ініціатором створення школи шляхетних українок, де навчаються не лише старшокласниці сільської школи, а й дівчата з районного центру, є директор Новодмитрівської школи Олександр Тукало. >>

  • Примо­ро­жений тренінг

    Більше півтисячі молодих людей взяли участь у першому Всеукраїнському молодіжному фестивалі «Фабрика майбутнього», який розпочав роботу на базі Севастопольського туристичного центру «Золотий берег». Проект зібрав у селищі Орловка неподалік Севастополя активістів з усіх областей України. Учасників поділили на команди, за якими закріпили досвідчених тренерів та інструкторів. Щодня активна молодь спілкувалася з відомими та авторитетними науковцями, політиками, арт­діячами, журналістами, зірками шоу­бізнесу, спортсменами тощо. >>

  • Пошити собі «вуха»

    Ольга Шамрай свого часу дуже захоплювалася японською культурою та власне аніме. Спочатку це було лише у вигляді перегляду мультфільмів, а потім дівчину захопив властивий цій культурі вид творчості — косплей — переодягання в улюбленого персонажа. Не оминуло це й Ольгу, якій одного разу закортіло вдягтися відьмою. Але як же так сталося, що Оля сама почала шити? >>

  • «Золотий байт» шукає розумних

    Найбільший відкритий чемпіонат для талановитої молоді, яка захоплюється ITтехнологіями, проводиться вже вчетверте з ініціативи Комп’ютерної академії «Шаг» і охоплює 13 міст України. У 2010 році конкурс зібрав більше 5,5 тисячі учасників. >>