Обкрадений Довженко

10.09.2014
Обкрадений Довженко

До ювілею за кошти меценатавдалося оновити дах у хаті в Сосниці на Чернігівщині, де народився Довженко. І це єдинийподарунок, який отримав іменинник.

Ще рік тому Кабмін підписав план заходів із підготовки та відзначення у 2014 році 120-річчя від дня народження Олександра Довженка. Сьогодні, 10 вересня, Україна святкує ювілей кінорежисера. На жаль, зважаючи на останні криваві події у країні, у березні цього року Кабмін черговою постановою скасував відзначення будь-яких подій і заплановане на них фінансування. Тож план із 21 пункту так і не вдалося реалізувати, де найбільшу увагу приділялося селищу Сосниця на Чернігівщині. Там поруч із селищем, на хуторі В’юнище, народився і провів дитинство геній німого кіно.

Про яке кіно може йти мова? Добре, що хоч дах на батьківській хаті Довженка поремонтували

На батьківщині митця мали намір провести «капітальний ремонт та технічне переоснащення кінотеатру імені Олександра Довженка, капітальний ремонт Сосницької гімназії імені Довженка із застосуванням системи енергозбереження, опрацювати питання щодо розширення площ Сосницького літературно-меморіального музею Довженка, забезпечити приведення до належного експлуатаційного стану під’їзних доріг загального користування та вулиць смт Сосниця». Як розповіла «УМ» заступник голови Сосницької райдержадміністрації Валентина Гришенко, святкування відбудеться, але напівноги. За словами жінки, їй вдалося знайти меценатів, щоб відремонтувати дах на батьківській хаті Довженка, який багато років протікав, і клуню, що збереглася ще з часів режисера. «Кричущі питання виконано. У музеї справилися із завданням на 40-50 відсотків, — відзвітувала Валентина Гришенко. — Але сучасний кінотеатр не вдалося облаштувати. Там і в гімназії спільними зусиллями громади зробили косметичний ремонт. Але це нічого у порівняні з тим, що насправді потрібно».

Сьогодні у Сосницю приїдуть київські кінематографісти, чиновники, шанувальники Довженка. Голова Спілки кінематографістів, довженкознавець Сергій Тримбач поділився з «УМ», що привезе з Києва «гостинці». У місцевому кінотеатрі покажуть фільм «Іван Сила» Віктора Андрієнка, на місцеву прем’єру будуть запрошені актори. Також відбудеться презентація книги «Довженко без гриму», упорядником якої є Сергій Васильович. У літературно-меморіальному музеї виступлять колективи з Чернігівщини, пройдуть читання творів Довженка, посадять яблуньку поруч із батьківською хатою.

Премія Довженка знайде свого володаря

А в четвер кінематографісти віддадуть шану режисеру на кіностудії Довженка у Києві. Там о 16.30 відбудеться мітинг біля погруддя, а також нагородження Державною премією імені Довженка  за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва. Це станеться, якщо Президент встигне підписати відповідний наказ про присудження. Голова Комітету Сергій Тримбач зазначив, що цього року розглядалося три кандидатури на найвищу відзнаку в кінематографі — режисер Роллан Сергієнко, який був учнем Довженка у ВДІКу, молодий режисер та оператор Валентин Васянович і композитор Володимир Губа. Комітет прийняв рішення присудити премію Довженка у розмірі 100 тисяч гривень останньому. Володимир Губа був музичним редактором студії «Укркінохроніка». Фільми з його музикою відзначалися престижними нагородами на вітчизняних та зарубіжних кінофестивалях. Є членом Національної спілки композиторів України, Національної спілки кінематографістів України, Творчої спілки «Кінематографія слов’янських народів». Автор музики до 60 художніх, мультиплікаційних і документальних фільмів, серед яких «Камінний хрест» (1968), «Захар Беркут» (1971), «Як козаки сіль купували» (1975), «Спогад про УПА» (1994), «Катерина Білокур. Послання» (2001).

Якщо що, Перший Національний виручить

Проходячи по проспекту Перемоги повз київську кіностудію Довженка і дивлячись на рясні яблуні, посаджені ще самим Довженком, якось ніяковієш за байдужість до 80-річної історії. У день народження людини, чиє ім’я з 1957 року носить ця установа, хотілося б більш динамічного життя на її території. Наприклад, щоб відкрив двері для простого відвідувача Музей національної кіностудії художніх фільмів ім. Довженка, який працює при кіностудії. Та, як пояснили «УМ», туди мають право навідуватися тільки кінематографісти, і то за запрошеннями і рекомендаціями. Потупцювавши порожніми коридорами кіностудії, ми так і не «скуштували» захований за сімома замками «плід» Довженка. Якщо вже така проблема приймати відвідувачів, то хоча б у цей день провели покази фільмів Довженка просто неба в яблуневому саду — «Земля», «Іван» і «Щорс», які тут знімали. Але і це зась! Або ж по кінотеатрах України запустили б фестиваль Довженка, адже є що показувати і чим пишатися. Тим паче планувалося «забезпечити здійснення широкого ретроспективного показу в Україні, а також за кордоном фільмів Олександра Довженка» і «видати літературні твори Олександра Довженка у комплекті з фільмами у форматі DVD».

Але війна чи то байдужість українців обікрала режисера. І лише на Першому Національному покажуть цикл програм, присвячений Довженку. Так, сьогодні відбудеться прем’єра стрічки «Довженко в огні» автора й режисера Ірини Шатохіної, а на днях Перший почне показ художніх фільмів винуватця свята — «Земля», «Звенигора», «Іван» та «Ягідка кохання».

А хтось його таким знає?

«Усе вбиває байдужість!» — наголошує Костянтин Коновалов, сценарист фільму «ТойХтоПройшоКрізьВогонь», знятого Михайлом Іллєнком, режисер документально-пригодницького кіно про велику подорож Шевченка «Експедиція» і автор роману «Режисер» про молодого Довженка, за мотивами якого чоловік планує зробити ігрове кіно «Олександр Довженко. Одеський дебют». Улітку на пітчингу на Одеському кінофестивалі цей проект Коновалова отримав спеціальну відзнаку. Було б чудово, якби на 120-річчя Довженка Костянтину вдалося втілити у життя задум. Він уже отримав фінансування від трьох країн — Аргентини, Фінляндії, Франції. На сьогодні активно шукає грошей в Україні. Хоче спробувати зняти кіно без державної підтримки. Костянтин Коновалов каже, що це буде фільм про невідомого Сашка, який зняв два провальні короткометражні фільми. За це його мали відправити у Сибір як нереалізованого. Але доля Сашкові всміхнулася. На Одеській кіностудії його було запрошено на постановку фільму «Сумка дипкур’єра» завдяки знанню дипломатичного середовища.

Тут же Довженко єдиний раз за всю кар’єру з’являється у ролі кочегара. У фільмі є такі кадри: інспектор Вайт пропонує кочегарові гроші, а той кидає їх йому межи очі. Дуже схожий випадок був у житті Довженка: він розповідав, що приходив до нього одного разу на прийом якийсь тип із проханням допомогти грішми, бо він від більшовиків постраждав. Навіть мав із собою рекомендаційний лист імператриці Марії Федорівни. Після прочитання Сашко «акуратно зложив листи й шпурнув їх дегенератові в обличчя», а потім вдарив кулаком об стіл і закричав...»

Фільм «Сумка дипкур’єра» був добре сприйнятий глядачем, дивились його залюбки, і стрічка довго була в репертуарі. Її також демонстрували за кордоном. Але в ній ще не розкрився індивідуальний, особливий талант Довженка. Та й сам режисер назвав цей фільм «жалюгідною пробою пера».

Коновалов розповів, що на роль молодого Довженка вибрав відомого музиканта з Харкова Сергія Бабкіна. Зніматимуть картину винятково в Одесі, на кіностудії, де є автомобілі Довженка, його костюми. До речі, вдягнувши один із них, музикант вийшов на презентаційній афіші фільму викапаний Довженко. Його кохання Юлію Солнцеву мала б зіграти Ольга Куриленко. Фільм знімали б на івриті, російській, українській, німецькій мовах, так, як за часів Довженка розмовляли в Одесі.

Чому Коновалов узявся за цей фільм? Каже, що, коли запитує в різних країнах, що вони знають про український кінематограф, ті називають єдиного Довженка. «Він найбільш зрозумілий у світі з українських режисерів», — підкреслив Коновалов і додав, що золота ера німого кіно сформувалася саме в Одесі і про це треба говорити мовою камери.

Важко не погодитися з Коноваловим, що Довженко «найбільш зрозумілий у світі». Та, бачачи, як він досі шукає фінансування на кіно про Сашка і що в Україні мало хто взагалі добре знає творчість режисера «номер один», письменника і художника, закрадаються сумніви, що саме так і є на Батьківщині митця.