Ірпінь—Копенгаген—Київ
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Микола Зеров (1890–1937) — ключова фігура української літератури першої половини ХХ століття, але при тому його творчість за сталінізму була заборонена, а в часи ліберальніші публікувалася відверто нечасто, відтак перевидання й сьогодні залишаються актуальними. Найперше Зеров знаний як поет-«неокласик», учасник неформального гуртка київських поетів, що у своїй творчості тяжіли до стрункості й гармонійності, особливої риторики, близької до античної літератури. Водночас багато в чому поезії неокласиків перетинались і з романтизмом та модернізмом. У «Вибраних творах» читачі познайомляться з тими віршами Зерова, які він сам увів до своїх прижиттєвих збірок (хай і не всі їх він встиг побачити «окниженими»). Такий вибір, звісно, показовий, хоч деяких відомих творів тут немає.
Друга знаменна роль Миколи Зерова — перекладач. Він перекладав багато і з різних мов, але головними стали його переклади знов-таки з античної літератури. Саме вони й увійшли до «Вибраних творів» — Овідій, Катулл, Марціал, Горацій, Вергілій та інші латинські класики. На перший погляд, не зовсім сучасно, насправді ж — завжди актуально.
Неабияк відзначився Зеров і як дослідник літератури, її історик і критик. Він — автор низки важливих, авторитетних досліджень. Зрештою, невипадково головний герой «Літературної дискусії» двадцятих років, Микола Хвильовий, саме Миколу Зерова називав своїм інтелектуальним учителем. Елементи літературної критики можна знайти навіть у деяких віршах Зерова і так само в його літературознавчих статтях нескладно зауважити той самий підхід до матеріалу, що й у поезії — послідовну методичність, формальну стрункість і зваженість, навіть там, де міркування його вкрай суб’єктивні й темпераментні. До уваги читачів — аналіз творчості Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Самійленка, Олександра Олеся, Василя Елланського, Олександра Копиленка, Олекси Слісаренка, програмова стаття Ad fontes і статті з широкоосяжної книжки «Від Куліша до Винниченка».
Є у «Вибраних творах» і листування (зокрема, листи із Соловків уже ув’язненого Зерова), і спогади про нього, і літературно-критичні статті про нього ж. Є тут навіть абсолютно божевільна за тональністю і манерою, але геть не дурна за суттю стаття-донос Петра Колесника (в майбутньому теж репресованого) «Плач Ярославни, або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени (Літературно-політична позиція М.Зерова)», в якій автор доводить — і не безпідставно — внутрішню ворожість поета радянській владі. А поруч — чітка й стисла стаття Віктора Петрова. Чи, навпаки, дуже розлогий текст Максима Рильського, яким починалося перше серйозне видання віршів Зерова в радянські часи після його посмертної «реабілітації». І, нарешті, стаття упорядника Володимира Панченка з детальною реставрацією життя Миколи Зерова під час революції. Завершують книжку бібліографічні дані, примітки та фотографії.
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>
У Великій лаврській дзвіниці Києво-Печерської лаври відкрилась виставка "Ікони на ящиках з-під набоїв". Це проєкт київських художників Соні Атлантової та Олександра Клименка. >>
Директором державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів ім. Олександра Довженка" Державне агентство з питань кіно призначило кінорежисера, продюсера Андрія Дончика. >>