Ірпінь—Копенгаген—Київ
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
В’ячеслав Ніконоров зіграв у стрічці молодого художника Гену. (з соціальної мережі.)
— Чи легко давалася роль і які відчуття довелось пережити?
— Зніматись було дуже цікаво, адже в мене раніше ніколи не було головних ролей. Тим паче що в якомусь сенсі цю роль можна назвати драматичною!.. Але водночас було й складно, адже доводилося постійно перевтілюватись. Хоча ця нова для мене робота, де я виплакав усі очі, — шалений досвід!
Деякі сцени фільму «Міна» протягом шести днів були відзняті без використання декорацій у селі Семенівка та у місті Слов’янську, які постраждали від обстрілів, тож якоюсь мірою це художньо-докуменальний твір. Трагічна фінальна сцена, коли герой назавжди залишає рідне село, аби поїхати туди, де не стріляють, тікаючи від соціального середовища, в якому нестерпно жити, й простуючи полями до автобусної зупинки, наступає на міну, відзнята на Київщині. Адже наражати знімальну групу на небезпеку в замінованих полях Донбасу — було б безглуздо. Потрапили в кадр i непрофесіонали: місцеві жителі й воїни АТО, у сцені перевірки документів на реальному блокпосту.
Додає напруження стрічці й своєрідна музика гуртів «ДахаБраха», «Електронмашу» й Вофки Солов’я, котрий був також в іпостасях генерального продюсера, режисера й співавтора ідеї фільму. Пан Вофка, справжній український самородок, адже звичайний сільський хлопець із Херсонської області, без зв’язків, спеціальної освіти через соціальні причини вирвався у США на навчання і, незважаючи на скепсис за океаном своїх же співвітчизників по «совку», — ось уже 18 (!) років успішно працює в Голлівуді.
— Коли ви знімали фільм у зоні АТО — наскільки це було безпечно й чи виникали якісь проблеми?
— Під час самого знімального процесу у нас була охорона й ніяких проблем не виникало. Єдиний неприємний випадок стався вже опісля зйомок, коли наш продюсер по візуальних ефектах Максим Чижевський перетинав кордон, аби провідати свою сім’ю в Алчевську... Але, слава Богу, він залишився живим i все закінчилось для нього благополучно.
— Як вдалося домовитися про перетин блокпостів у зоні АТО?
— У цьому неоціненну допомогу отримав від мого друга Тимофія Нагорного, з яким ми познайомились в Лос-Анджелесі й котрий згодом став виконавчим продюсером фільму. Він уміє домовлятися й переконувати, адже вже разів 20 до зйомок перетинав блокпости, причому як наші, так і ворожі. Також дуже вдячний штабу АТО, тим людям, які підтримали й зрозуміли, що коли в країні робиться хороший якісний продукт — потрібно об’єднувати зусилля!
— Чому взялись виконувати головну роль у цій стрічці?
— Сценарій молодого й талановитого Олексія Гавриленка мені дуже сподобався. В якійсь мірі доля головного героя перегукувалась із моєю, відчув якусь паралель з тим, що відбувалось у мене в житті... Я побачив можливість поєднати дві теми, соціальну й тему сучасних подій на сході, й виразитись творчо. Завдячую таланту оператора-постановника Олександри Мясникової, яка родом iз Мінська, але зараз працює в Нью-Йорку.
— Які перші відчуття були під час зйомок на території недавніх боїв?
— Приїхавши на схід, побачивши руйнування, бронетехніку, що з шаленим ревом проїздить поряд, — перші дві години було дуже страшно, а потім звикаєш, розуміючи, що життя не зупиняється! Згодом ще важче було, коли повернулись у Київ, — три дні не могли перебудуватися до спокійного життя...
Михайло Ігнатов, котрий зіграв батька головного героя, емоційно додав: «Коли режисер запросив мене зніматися — мене знайомі відмовляли від зйомок; я страшенно боявся, адже довгі роки жив за кордоном. Але, коли приїхав до Києва й познайомився з доброзичливим, толерантним, романтичним й патріотичним Вофкою Солов’єм, всі переживання минулися. Не пам’ятаю за весь знімальний день (граючи з Тетяною Кравченко, досить нервовою акторкою), щоб режисер підвищив на кого-небудь голос. Це єдина картина після зйомок, у якій я радів, відпочивав і насолоджувався від виконаної роботи».
— Який загальний бюджет фільму?
— Бюджет складає більше 70 тисяч доларів. Основний вклад зробив Назар Бонка. Фільм робився не лише в Україні, а й за кордоном — зокрема корекція кольору, монтаж, накладання музики, доповнення відзнятим матеріалом та візуальними ефектами, аби продукт відповідав світовим стандартам.
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>
У Великій лаврській дзвіниці Києво-Печерської лаври відкрилась виставка "Ікони на ящиках з-під набоїв". Це проєкт київських художників Соні Атлантової та Олександра Клименка. >>
Директором державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів ім. Олександра Довженка" Державне агентство з питань кіно призначило кінорежисера, продюсера Андрія Дончика. >>