Лучанка Юлія Богданова зробила найбільшу на Волині ляльку-мотанку

— Юліє, нещодавно достигла кукурудза, чимало намотали ляльок iз цього матеріалу? І чому його вибираєте для роботи?

 

— О, такі красуні виходять — особливі. Бо, по-перше, коли кукурудза висихає — лялька має свій неповторний шарм. А по-друге, від такої ляльки йде потужна природна енергетика. Коли береш у руки таку мотанку — відчувається запах стиглої кукурудзи, зрештою, вітру, який і приніс аромати поля і неба. А ще коли берешся за справу в гарному настрої, то енергетично через тепло рук передається любов, турбота і добро.

 

— Як виникла ідея створити Волинську берегиню?

 

— Я б сказала, не ідея, а бажання створити таку мотанку виникло напередодні найбільшого державного свята. Таким чином я хотіла привернути увагу, зокрема молоді, до того, щоб залишалися в Україні і її розбудовували. Коли робила цю ляльку-мотанку — співала українські пісні, особливо старовинні. 

 

— Поряд із Волинською берегинею — двоє діток-немовлят. Як трактуєте ці образи? 

 

— Діти-немовлята — це ознака продовження роду, найдорожче, що є у матері. Ця лялька «Мати з дітками-немовлятами» є архетипом матері, заступниці роду, сім’ї. У краєзнавчому музеї, на превеликий жаль, інформації стосовно ляльки-мотанки не віднайшла. Щоправда, відшукала таку інформацію в книзі Найдена «Українська народна лялька». Я була така щаслива! 

Саме вузлові ляльки були традиційними на Волині, у селі Романівка. 

 

— В образi Волинської берегині впізнають притаманний саме вашому краю стиль?

 

— Так. Навіть на фестивалі «Країна мрій» в Національному музеї народної архітектури і побуту України в Пироговi відвідувачі сказали, що мої ляльки-мотанки, схоже, із Волині, бо на них пов’язані хустинки. Я на свої ляльки-мотанки здебільшого пов’язую хустинки. Бо хустина також несе в собі певну енергетику і захист. Ще моя бабуся казали, що потрібно носити хустину — і голова не буде боліти. 

 

— Розкажіть непосвяченим, які особливості технології виготовлення вузлової ляльки?

 

— Звісно, має значення кожна деталь. Мотати льльку, скажімо, треба тільки за годинниковою стрілкою. Обов’язковими елементами є хрест, який може бути на обличчі або на грудях, адже це сильний оберіг, що притягує сонячну енергію з усіх куточків світу; і головний убір — хустка або віночок, що символізує зв’язок iз Всесвітом і минулими, теперішніми та майбутніми поколіннями. Ляльки-мотанки роблять без голки, бажано навіть без ножиць. Неодмінно — з натуральних тканин, листя кукурудзи, сухої трави, соломи. 

 

— Волинська берегиня, хоча і без обличчя, але ж красуня. Гамою кольорів та своїми розмірами не може не вражати. Скільки часу витратили на її виготовлення?

 

— Працювала над ідеєю створення ляльки «Мати з дітками-немовлятами», а саме так називається ця композиція, — тривалий час. У творчих пошуках минуло багато днів. А коли відчула і, власне, побачила, якою вона має бути, то зробила доволі швидко — за день. Бо є таке повір’я: щоб життя не переривалося і було довге та тривале — потрібно виготовляти ляльку відразу. 

Коли мотанка стала вища за мене, я ставала на стільчик, щоб закінчити роботу. Руки ніби самі працювали, бо мені також допомагали мої сини: Денис, Володимир, Ілля. Вони — мої «руки» й натхнення. Загалом ця композиція несе в собі любов до рідної України, до наших традицій, до української народної ляльки, яку колись мені зробила бабуся Марія.

— Ви продовжує бабусині традиції мотанкарства?

 

— Так. Уперше взяла до рук ляльку-мотанку в дитинстві. Повторюся, її для мене зробила прабабуся. Відтоді цей оберіг має для мене особливе значення. Бабусина лялька, мабуть, це був знак. Як зараз пам’ятаю: прабабусю в оксамитовому кожушку і ляльку, що була зроблена з полотна і м’якуша хліба. Прабабуся Марія клала в хустинку шматочок скатаного кулькою хліба, зав’язувала ниткою і давала мені замість «пустушки». В народі її називали «кукла». Це було елементом вузлової ляльки. 

 

Лялька-мотанка —  наш древній українській оберіг, вона прийшла до нас ще з часів трипільської культури, а це було більш як 5 тисяч років тому. Той період тісно пов’язаний із землеробством, тому основним елементом у ляльках була скручена за спіраллю Сварга. У дитинстві придивлялася, як ляльки-мотанки робила бабуся: намотувала, перев’язувала, плела. І це було таїнство.

 

Я переконана, що до ляльки-мотанки мене вело провидіння: в юності, після закінчення Харківського інституту мистецтв, шістнадцять років працювала в ляльковому театрі Тернополя, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. Івана Котляревського за спеціальністю «актриса театру ля­льок». У двотисячних iз трьо­ма синами довелося повернутися назад до Луцька, щоб доглянути стареньку хвору маму. Утім у театрі вакансій не було. І я почала робити обереги, іграшки з трави, ляльки-мотанки. 

 

Тепер мотанки для мене вже спосіб мислення і вираження почуттів. Тому наразі хочеться багато чого встигнути — беру участь у ярмарках та виставках. Зокрема, є учасницею багатьох Всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Мала персональні виставки «Волинські берегині», «Ляльки з бабусиної скрині», автор і учасниця виставки «Янголи співають...». І, звісно, буваю на «Мистецькій вулиці».

 

— «Мистецька вулиця» в Луцьку — це щось на кшталт Андріївського узвозу в Києві?

 

— Справді, це пішохідна вулиця імені Лесі Українки, що простяглася до Замку Люберта. На ній можна побачити вироби художніх промислів та ужиткового мистецтва. (Історія Замку налічує близько 600 років, він давно вже став неофіційний символом Луцька. Він цікавий і тим, що в ньому проводять культурні заходи, зокрема фестивалі, концерти, виставки).

 

— Правда, що ваша лялька-мотанка прикрашає королівський палац короля Швеції? 

 

— Правда. Хоча я спочатку не знала, що моя лялька-мотанка є в короля Густава. Було: начальник управління культури відібрала ляльку-мотанку з моєї персональної виставки. А вже згодом повідомила, що її подарували королю Швеції. Ось така історія.