Щастя власноруч: рецензія на виставу «Кав’ярня №6» театру-студії «Міф»

14.11.2017

У столичному культурному центрі «Краків» відбулася прем’єра вистави «Кав’ярня №6» Київського театру-студії «Міф». Сама вже назва заінтригувала.
 
Та й у фойє глядачів зустрічала дивна пані, яка майже кожного запитувала: «Чи немає у вас срібної парасолі?»
 
Більшість розводила руками, хтось пропонував синю...
 
На стільцях на глядачів чекали маленькі подарункові пакуночки з... зернами кави.
 
Чи задоволені ви своїм життям? А може, хотіли щось змінити? І що ви готові для цього зробити? Про це — в історії, про яку йдеться у виставі «Кав’ярня №6».
 
Вона розкриє секрети позитивних змін у житті. А сюжет такий: молода жінка, кандидат історичних наук, вирішує радикально змінити своє життя.
 
Вона кидає роботу, рідну домівку та відкриває кав’ярню в «Місті Х». Проте поріг переступив перший відвідувач — і героїня починає сумніватись у правильності свого рішення.
 
Адже жителі цього дивакуватого міста не люблять чужинців. Дуже не люблять. Настільки — що варто подивитися цю комедію.
 
Виставу створено за п’єсою відомого українського драматурга Неди Нежданої «Коли повертається дощ». Чому саме цей твір обрали, поставила я запитання режисерці Олександрі Кравченко.
 
«Саме цей твір, бо побачила в ньому відтворення сьогоднішньої реальності в Україні, — каже режисерка. — Ми всі дуже хочемо, щоб наше життя змінилося. Для всіх ці зміни різні, але факт бажання залишається. Проте люди не готові щось робити для цих змін. Багато хто живе застарілими поняттями про життя. Ми хочемо рухатись у майбутнє на колесах від старих автомобілів?» 
 
Олександра не любить ілюстрацій. Вважає, що найважливіша нота — місце подій. За п’єсою — це маленьке провінційне містечко. У виставі — столиця. Адже «риба гниє з голови».
 
«Для мене не існує поняття типажу, — говорить Олександра Кравченко. — Лише внутрішні точки перетину актора з героєм. Проте, враховуючи, що мої актори паралельно з виставами отримують у театрі акторську освіту, деяких, призначаючи на ролі, я кидаю в стресові умови виходу із зони комфорту. Даю образи, які для них видаються кардинально протилежними їхнім характерам.
 
Так, наприклад, сталося з Нотікою Юрченко, яка зіграла роль Тіні. (До речі, це вона запитувала до початку вистави у глядачів про срібну парасолю). На перших порах їй здавалося, що роль абсолютно не її. Але згодом вдалося подолати внутрішні блоки. Ярослав Ковальчук завжди намагався уникати будь-якої хореографії. У «Кав’ярні №6» він танцює танго. Вважаю, що лише такими стресами можна навчити артиста долати свої зажими».
 
...А глядачам краще один раз побачити.