Режисер Іван Уривський осучаснив п’єсу Івана Карпенка-Карого «Хазяїна» у Театрі на Подолі

06.12.2023
Режисер Іван Уривський осучаснив п’єсу Івана Карпенка-Карого «Хазяїна» у Театрі на Подолі

«Хазяїн» у постановці Івана Уривського. (Фото Ірини Марконі надані Театром на Подолі.)

У Києві, в Театрі на Подолі, представили нову постановку режисера Івана Уривського «Хазяїн» за відомою п’єсою Івана Карпенка-Карого, яку вперше показували ще 1900 року.

 

Відомий інтерпретатор української класики знову модерново осучаснив черговий твір.


Так, цьогоріч навіть не дуже палких поціновувачів театру Іван Уривський підкорив своєю постановкою «Конотопської відьми» за твором Григорія Квітки-Основ’яненка у Театрі імені Франка, де останніх кілька років працює штатним режисером-постановником. Після прем’єри у квітні «зловити» квитки на показ — велика вдача.


Події нового «Хазяїна» у Театрі на Подолі розгортаються в офісному приміщенні, а найголовніші повороти сюжету та діалоги, як і в житті, трапляються в курилці.

 

У закутках розміщені камери відеоспостереження, — тому додаються через екран кілька додаткових локацій. А зовсім перед глядачами, на краю сцени, є навіть поле для гри у гольф.


Вистава приваблює зірковим акторським складом: у головній ролі Терентія Пузиря — В’ячеслав Довженко (відомий за фільмами «Кіборги», «Свінгери» та серіалом «Подорожники»), а ще виконавці — Богдан Бенюк (рік як очільник Театру на Подолі), Михайло Кукуюк, Роман Халаімов, Михайло Кришталь, Сергій Сипливий та інші. Однак кількість персонажів у цій режисерській версії вдвічі менша, ніж у п’єсі Івана Карпенка-Карого.


Образ багатія Терентія Пузиря автор п’єси творив понад 10 років, твір дописав у 1900 році. Однак людство й досі страждає від підступної пошесті — корупції. Ця тема особливо зачіпає та обурює, зважаючи на ледь не щоденні викриття хабарництва та продажності.


«Гріх не брати, як дають», — каже Феноген. Але ж заплямованими залишаються не тільки руки, які яскраво світяться у темряві під час вистави, а й репутація. Проте улесливий та хитрий Феноген готовий стати «і сліпим, і глухим, і німим», аби тільки мати побільше грошей, неважливо, у який спосіб здобутих. Навіть цеглину називає хлібом, щоб догодити хазяїну.


Оточення хазяїна — відображення людської природи самого Пузиря. Терентій Гаврилович не гребує нечесними справами, щоб прикупити земельки та грошей заробити. Він «купує» собі державну нагороду та зазіхає на чужі статки, як і його прихвосні.


Крім нагальних суспільно-політичних проблем, виникає родинний конфлікт — батька та доньки, яка «втомилася від цього хазяйського колеса».

 

Дівчина з юнацькою наївністю намагається змінити ставлення до працівників. Утім Терентій Пузир зовсім не бере до уваги її думку.


Від вибору майбутнього чоловіка доньки батько ледь не «ліг в труну», але неочікувано опинився у глядацькій залі та з посмішкою на обличчі зник у дверях із протилежного боку.

 

І ця містифікація породжує питання: то недоброчесність та підлабузництво все ж залишились безкарними?


У виставі змінено кілька прізвищ, а один із героїв-чоловіків у постановці стає жіночим образом. Але після прем’єри в соцмережах почали активно обговорювати зміну лише одного прізвища: економа Зеленського — на Залуського.

 

Дехто перепитував, чи це вже цензура, що насувається? Інші додумали схожість варіації на прізвище Залужний.


Акторка Ірма Вітовська написала: «Театр не літературне читання. Режисер має право вирішувати твір у свій спосіб і розкрити його через будь-якого героя п’єси». І закликала не шукати зради та моментів, які здаються умисними, бо «здаються і є — цілком несумісні».


Іван Уривський відреагував на висловлювання, зазначивши, що «не хотів використовувати дешевий прийом і спекуляції на відомому прізвищі». Щоби позбавитися непорозумінь, Маюфес (у п’єсі Карпенка-Карого — чоловік) отримав ім’я Майя, Зеленський-Залуський перетворився на Харитона, а Ліхтаренко — на Порфирія.

 

Актор Олександр Рудинський після вистави так прокоментував побачене «Україні молодій»: «Якби я не знав, що режисером був Уривський, не впізнав би. Звісно, є знайомі «склейки» сцен. Вистава вражає».

 

Вікторія САЄНКО, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка