Мисткиня Тетяна Чеховська-Косцова допомагає ЗСУ власноруч створеними ляльками-мотанками

27.12.2023
Мисткиня Тетяна Чеховська-Косцова допомагає ЗСУ власноруч створеними ляльками-мотанками

Віта Костюченко і Тетяна Чеховська-Косцова у Брайтоні.

З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерський штаб «Бойові мотанки» дуже активно допомагав у Києві і ТРО, і місцевим жителям.

 

Працювали разом із ГО «Корчувате — наш дім». Жінки, які згуртувалися, в незліченній кількості сушили сухарі для захисників, котрі чергували на блокпостах, готували і розвозили їм гарячу їжу і чай, дбали про теплий одяг, речі першої необхідності а також, зрозуміло, про невидимий захист для військових — маленькі ляльки-обереги, які поселялися у бійців переважно у кишені біля серця.


Далі, за рік у Британії, мотанки Тетяни Чеховської-Косцової допомогли задонатити на ЗСУ трохи більш ніж 100 тисяч гривень. «Україна молода» дізналася про деталі.


Локомотив волонтерських дій

Волонтерка, поетеса і мисткиня Тетяна Чеховська-Косцова згадує, що їхня сім’я готувалася до великої війни, але, звісно, не хотіла у неї вірити. Коли це все ж сталося, вони без вагань вирішили лишатися в місті.

 

Так, були неабияка розгубленість, страх, однак і величезна надія-віра, що... такий стан речей ненадовго. Неподалік їхнього будинку територіальна оборона почала зводити блокпост.

Виставка мотанок Тетяни Чеховської-Косцової у Ворсингу була її першою у житті виставкою.


На серці, як згадує Тетяна, постійно було дуже важко, тривога і думки про те, чи зустрінуть вони всі наступний день, з’їдала. Крім того, були дні аномального холоду, що гнітило не менше.

 

У цей час її найкраща подруга Віта Костюченко попросила припинити бідкатися і зосередитися на можливій реальній допомозі, адже у такий складний для країни час могли допомогти лише потрібні активні дії.


Тож, маючи приміщення, Віта запропонувала Тетяні створити волонтерський штаб. Ідейниці, екстрено залучившись підтримкою небайдужих місцевих мешканців, почали активно допомагати своїм захисникам.

 

Зокрема, напитують для воїнів теплі речі і взуття, насамперед, звісно, як слід «поперетрушуючи» все у себе вдома; готують і розвозять їжу не лише на блокпости, а й лежачим людям свого району; посередницьки допомагають закривати питання з ліками і сигаретами, пачки з-під яких, задля позитиву і підтримки бойового духу, обклеюють висловами на кшталт уже крилатого побажання російському кораблю; виготовляють маленькі мотанки, обереги, які завдяки роботі «сарафанного радіо» з особливим, дуже щемливим пієтетом чекали від цих волонтерів хлопці-захисники.

 

Про той період Тетяна згадує так: «Вона, Віта, була локомотивом, а я — першим вагоном».


Загалом волонтерський столичний штаб «Бойові мотанки» проіснував два перші місяці війни, коли не працювали аптеки і були відчинені лише деякі магазини.

 

Потім час, коли допомога штабу для багатьох дійсно була рятівним колом, минув — до харчування захисників активно долучилися кафе і ресторани, за свою роботу взялися соціальні працівники...

 

Таким чином Київ почав потроху оживати, і, відповідно, займатися тим, чим безпосередньо займався штаб, уже не було особливої потреби. Хіба його функціонування мало плавно перейти в інше русло, що і сталося.


Унікальний синьо-жовтий тартан... однієї спіднички

Мисткиня проводить майстер-клас.


У цей час керівник штабу Віта Костюченко і одна з найактивніших волонтерок Тетяна Чеховська-Косцова, маючи по двоє дітей і переживаючи за їхнє життя, приймають рішення тимчасово поїхати до Британії.

 

У Брайтоні у них були знайомі українки, які переїхали туди майже десять років тому, тож вирішили їхати саме туди.


— Коли приїхали, — розповідає Тетяна, — там вже була активна проукраїнська громада, яка збирала на генератори для військових із Харкова. Також було кілька волонтерів, які збирали безпосередньо кошти для них же. Ми, звісно, теж відразу приєдналися і почали допомагати Україні. Так, Віта Костюченко продовжила фінансові збори на 72-гу бригаду, якою ми опікувалися ще вдома. А я з тамтешньою брайтонською громадою почала організовувати майстер-класи зі створення мотанок, збираючи кошти на медикаменти і якісні турнікети для тієї ж 72-ї бригади.


Тетяна розповідає, що загалом за рік перебування у Британії, з квітня по квітень, вона взяла участь у чотирьох майстер-класах у Брайтоні та двох майстер-класах і двох благодійних виставках у Ворсингу (сусіднє місто).

 

Принагідно наголошує, що у них за таких активностей там усе дуже офіційно — всі отримані кошти на таких заходах ідуть через фонди, а результат збору з усією вихідною інформацією публікують у мережі на сторінках з відкритим доступом.

Мотанка з історією: синьо-жовтий тартан
і 13 тис. 350 гривень для 56-ї бригади.


Суми, які вдавалося і вдається заробляти завдяки мотанкам для рідних захисників, дуже різні. Проте найвищу ціну, за яку коли-небудь вдавалося продати ляльку Тетяниної роботи, нещодавно отримали на благодійному аукціоні на підтримку армії «Свій за свого» — 13 тисяч 350 гривень. Ці кошти пішли на потреби 56-ї бригади.

 

Тетяна поділилася з «УМ» словами організаторів, які констатували, що цього разу це дійсно був унікальний лот. А все завдяки тому, що спідничка мотанки була виготовлена з особливої тканини, з якої шиють кілти.

 

Так, це саме той, уже славетний новий синьо-жовтий орнамент (тартан) Ukraine forewer, який було створено у 2022 році, спеціально на знак підтримки та солідарності з Україною.


— Усім відомо, що тканина для кілтів — це наче геральдика, — коментує Тетяна. — Це як змінити герб міста, практично неможливо. Навіть нові кольори смужок не виникають століттями, а тут раптом з’явилася окрема тканина для України. І от коли її зразок надіслали мені, я з нього зробила дві спіднички для двох мотанок. Одну ляльку передала на дарунок для шотландської фірми, яка випустила цю тканину, а інша, «озброєна» надзвичайно потужною «історією», була виставлена на військовому аукціоні.


Усі мотанки мисткині — її особистий донат

У волонтери пішли різні люди і... з різних причин. Як поділилася Тетяна Чеховська-Косцова, за свої мотанки вона не отримує абсолютно нічого. Пояснює, що це її донат на допомогу військовим.

 

Донат особисто її і, звісно, її сім’ї. Таке було прийнято рішення родиною ще на початку війни. Воно, хай буває часом нелегко і самим, є принциповим.


Жінка згадує, що, перебуваючи в Британії і маючи вищу освіту, видаючи власні та у співавторстві книжки, будучи висококласним фахівцем, який до початку повномасштабної в Україні працював у тренінговому центрі, займаючись з дітьми молодшого шкільного віку швидкочитанням, — на життя своє і дітей в іншій країні, вимушено заробляла... прибиранням.

 

Залишатися на емоційному плаву через війну і важкість буття загалом допомагали активна громада і велика спільна справа для України.


Повернення додому не принесло особливого душевного полегшення, адже все було, як у час, коли вони саме виїздили: активні прильоти, її безробіття... Тетяна каже, що зі знайомими з цього приводу не без суму жартувала так: як наче нічого і не пропустили.


Говорячи з Танею про її заняття, я не могла не запитати про матеріали. Тож поцікавилася, скільки жінка, зважаючи на і без того складний час, щомісяця витрачає на тканину і все, що необхідно для створення виробів.


— За місяць у середньому на це іде 400-600 гривень. Купую лише незначні речі, які не можна нічим замінити. Основні матеріали мені дають люди. Вони знають, що я мотаю для ЗСУ. І таким чином допомагають мені допомагати. Так, наприклад, у нашому районі є дві дуже старенькі жінки. Ті, перебираючи, буває, такі гарні вишиті речі віддають.

 

Я завжди їм кажу: ой, це гарний рушничок чи рядно, не можу їх порізати, дозвольте віддати у шкільний музей. Вони все бідкаються, що хочуть саме ЗСУ допомагати. Пояснюю їм, що музейна справа теж є допомогою, хоч і на перспективу, адже так зберігаються зразки нашої культури.

 

А надто, якщо річ вишита саме руками мам цих пенсіонерок, жінок з нашого мікрорайону. Давню річ можу порізати, хіба якщо вона дуже-дуже зіпсована, і то, як ріжу, то мало не непритомнію, бо це ж колосальний шмат історії — дуже мені шкода таких матеріалів, вони ж безцінні, — щемливо розповідає Чеховська-Косцова.

Тетяна Чеховська-Косцова
з лялькою-оберегом.


Водночас, як зауважує Тетяна, мотанки з такими вкрапленнями виглядають геть по-іншому. Видно, що це старовина, тому, за словами мисткині, на аукціонах навколо таких робіт особлива увага пошановувачів.

 

Про це все жінка дуже охоче розповідає «своїм» стареньким. Також обов’язково показує і фото самих ляльок, які прикрасила елементом з принесених ними речей. Вони аж плачуть з радості, адже у старовинної тканини з їхнього роду почалося друге життя.


Останнім часом мисткиня намагається виготовляти мотанки з сучасних матеріалів, а як вкраплення — якась така деталь, щоб це справді була Україна. Будучи вже добре знаною тим, що робить мотанки для ЗСУ, Тетяна нерідко отримує тканину в подарунок з геть неочікуваних місць.

 

Наприклад, нещодавно її через мережу фейсбук розшукав львівський магазин «Тканини зі всього світу», і в результаті переписки звідти надіслали настільки велику коробку з обрізками, що, як жартувала Тетяна, «ледве вдалося дотягти додому».


— Люди не вірять, що роботу з допомоги Україні і захисникам можна виконувати у вільний від сім’ї чи своєї роботи час просто за так, — каже жінка. — Для мене принципово, що я зароблену мотанками суму на сто відсотків віддаю, надсилаючи волонтерам, з якими співпрацюю (у тому числі й усі скріни переказів). Мені так важливо, щоб у людей не виникало навіть запитання щодо мене, коли йдеться про карткові рахунки.

 

Аукціони — ідеальний для мене варіант, адже просто віддаєш мотанку — і всі навколо бачать, що ти нічого не береш. Єдине, що з того всього насправді я маю, — чітко записую суми, які мої мотанки «заробили» за цей час. Бо щось же має і мене підтримувати, принаймні морально. Узагалі, найбільше хочеться перемоги. Але мотатиму, звісно, доти, доки це буде потрібно.