Два роки тому, 24 лютого 2022 року, росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну.
Саме цього дня українці по всій країні прокинулись від вибухів бомб та у новій реальності, коли на площі в 603 тис. 700 кв. км не стало жодного безпечного місця.
Відтоді зазнали пошкоджень або руйнувань 1 тис. 938 об’єктів культурної інфраструктури. З них 314 — знищено.
Із 2014 року, коли фактично почалася російсько-українська війна, Україна втрачає акторів, музикантів, письменників, режисерів, солістів балету, кінорежисерів, поетів, перекладачів, культурологів, істориків, культурних менеджерів.
Серед загиблих і ті, хто виступав на сцені Національної філармонії України у Києві. Як-от оперний співак Василь Сліпак, що був солістом Паризької національної опери, а у 2016-му загинув у бою на сході України. Або вбитий на фронті в 2023 році фаготист і диригент Костянтин Старовицький.
Чи їхній колега з Херсона — диригент Юрій Керпатенко, якого росіяни розстріляли просто у власному будинку у вересні 2022 року за відмову співпрацювати з окупантами.
Українська культура та її діячі — під російським ударом. Саме тому її видимість у світі є важливою як ніколи.
24 лютого — через два роки після початку повномасштабної російсько-української війни — концерт «Україна незламна» з Національної філармонії України почують у Франції та світі завдяки трансляції, здійсненій у партнерстві з Паризькою філармонією.
Як символ української стійкості та потужності нашої культури, що звучить на повний голос попри все — навіть бомбардування та втрати.
Концерт Академічного симфонічного оркестру НФУ під орудою диригента Сергія Голубничого відкриватиметься бетховенською Увертюрою Леонора №3 (1806), яка вважається однією з найбільш монументальних увертюр в історії музики та завершується утвердженням свободи.
Українська музика буде репрезентована творами двох сучасних композиторів — Євгена Станковича та Вікторії Полевої.
«Допоки живе людина, для неї музика вічна. Коли людини немає — я не знаю, хто визначатиме вічність чи не вічність музики», — говорить один із провідних українських композиторів Євген Станкович, який залишився в Києві та продовжує творити, мало зважаючи на те, що українську столицю регулярно бомблять російські війська.
І тільки завдяки Силам української протиповітряної оборони наслідки прильотів не такі масштабні, як хотіла б завдавати незалежній Україні країна-агресорка.
Як і відомий київський композитор Валентин Сильвестров, Євген Станкович — учень композитора-модерніста Бориса Лятошинського, якого радянська влада утискала у творчих проявах, і лише зараз європейський слухач відкриває для себе цю постать та його твори. Власне фольк-опера Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» через заборони йшла до глядачів 40 років.
Вершиною інструментальної творчості Станковича є Другий скрипковий концерт (2006). Трагедійне наповнення зближує цей твір із такими жанрами, як сповідь і навіть реквієм.
Твір був написаний невдовзі після подій 2004 року, відомих як Помаранчева революція: ще тоді український народ показав свою незгоду з наступом на демократичні цінності, які продовжує захищати і зараз.
Соліст Дмитро Ткаченко — випускник Національної музичної академії України (Київ) та Школи музики і драми Гілдхолл (Лондон). Музикант народився в Києві та почав грати на скрипці й фортепіано в шестирічному віці.
Лауреат кількох міжнародних конкурсів, серед яких конкурс сольної скрипки Вронського (Варшава), конкурс Лисенка (Київ) та конкурс Нільсена (Оденсе, Данія). Активно гастролює в Україні, у більшості країн Европи, в Азії та обох Америках.
Не залишала Київ у перші дні повномасштабної російсько-української війни і композиторка Вікторія Полева. Написана нею Bucha. Lacrimosa є оплакуванням та одночасно увічненням у мистецтві пам’яті про сотні мирних жителів, закатованих росіянами у березні 2022-го в передмісті Києва — містечку Буча.
«Цей твір було написано після того, як я побачила фотографії тих страшних звірств, — згадує авторка. — Тоді я майже згоріла од відчаю, від неможливості жити далі. Це — споглядання того, як душі закатованих, зґвалтованих, розстріляних українців підіймаються до неба, як струмки. Це — свідоцтво втрати раю людяності. «Попіл Бучі» стукає в моє серце».
Проте навіть найстрашніша реальність у художній рефлексії композиторки обертається утвердженням світла наприкінці твору.
У фіналі програми концерту 24 лютого прозвучить музика сучасної французької композиторки Камій Пепан — «На вістрі бурі».
Ця композиція натхненна швидкоплинними світловими спалахами, які знаменують розпал нестримного буревію. Втім музика дуже точно резонує зі станом, у якому зараз перебувають українці, а зрештою й увесь світ — балансуючи на межі, в очікуванні переломного моменту.
«Вже два роки світ є свідком повномасштабної неспровокованої російської агресії проти України. Ці два роки гинуть і музиканти — хтось на фронті, хтось у власній оселі чи на вулиці, ставши жертвою ракетних ударів, когось піддають переслідуванню та тортурам на тимчасово окупованій території через їхню проукраїнську позицію, хтось отримав інвалідність... Цей список великий і, на жаль, щодня поповнюється, — констатує генеральний директор Національної філармонії України Михайло Швед. — Концертом «Україна незламна» ми прагнемо донести міжнародній спільноті те, що українці мають право на власну ідентичність на своїй землі. Ми щиро вдячні Паризькій філармонії, передовсім її генеральному директору Олів’є Мантеі та керівниці української місії Анні Ставиченко, — за ідею та можливість показати цю подію французькому слухачеві».
КАТАРСИС І НАТХНЕННЯ
У Київській філармонії 25 лютого Національний президентський оркестр і Хорова капела імені Павла Чубинського представлять масштабні твори, які рідко виконуються на столичній сцені.
Прозвучать: «Невимовне» Юрія Алжнєва, кантата «Безсмертя» Світлани Острової, лірична сповідь «Моя Україна» і «Пливе кача» («Молитва за Україну») Володимира Зубицького.
Кантата-містерія «Колискові очерету» Ірини Алексійчук дала назву цьому концерту.
«Кілька століть тому французький філософ Блез Паскаль назвав людину очеретом, що здатен мислити, маючи на увазі її самотність перед Всесвітом, страх перед смертю та беззахисність перед любов’ю. Якщо перефразувати мислителя, то загибла людина — це очеретяна сопілка біля вуст Божих, на якій Він грає свої колискові», — розмірковує композиторка Ірина Алексійчук.
Програма концерту «Колискові очерету» складається з творів, у яких переживання туги та безсилля змінюється світлом та надією. Таке катарсичне музичне сходження додасть слухачам наснаги та натхнення.
