Тероризм з диктофоном наголо

      То­чок до­ти­ку між по­лі­ти­кою та куль­ту­рою зав­ж­ди бу­ло пре­дос­тат­ньо. Най­по­ка­зо­ві­ший цьо­му прик­лад — наш­вид­ко­руч зби­ті агіт­б­ри­га­ди зі­рок ес­т­ра­ди, які суп­ро­вод­жу­ють по­лі­ти­ків під час марш-кид­ків за го­ло­са­ми елек­то­ра­ту. Ма­є­мо й пер­со­ні­фі­ко­ва­ні прик­ла­ди цих сто­сун­ків: пре­зи­дент Ка­роль Вой­ти­ла пи­ше п'єси, ак­тор Ар­нольд Швар­це­нег­гер пе­ре­ма­гає на ви­бо­рах гу­бер­на­то­ра... А влас­ник ху­дож­ньої га­ле­реї ви­дає «Рус­с­кий спо­соб (тер­ро­ризм и мас-ме­диа в третьем тыся­че­ле­тии)» — та­кий со­бі по­сіб­ник для жур­на­ліс­тів, які ма­ють учи­ти­ся пра­виль­но і ко­рек­т­но вис­віт­лю­ва­ти чер­го­вий те­ро­рис­тич­ний акт. Хо­ча у цьо­му ви­пад­ку все ду­же ло­гіч­но: ві­до­мий га­ле­рист Ма­рат Гель­ман є не менш ві­до­мим по­літ­тех­но­ло­гом.

      За сло­ва­ми па­на Гель­ма­на, до «Рус­с­ко­го спо­со­ба» йо­го під­ш­тов­х­ну­ло ми­ну­ло­річ­не за­хоп­лен­ня за­руч­ни­ків на мю­зик­лі «Норд-Ост». Са­ма пре­зен­та­ція книж­ки про­хо­ди­ла ні­би на тлі тих жах­ли­вих по­дій: пря­мі вклю­чен­ня но­вин на Пер­шо­му ка­на­лі, схвильо­ва­ний спів­п­ро­дю­сер про­ек­ту Олек­сандр Це­ка­ло, роз­губ­ле­ні ро­ди­чі за­руч­ни­ків поб­ли­зу Цен­т­ру на Дуб­ров­ці... До «Рус­с­ко­го спо­со­ба» ввій­шов пов­ний текст «Ан­ти­те­ро­рис­тич­ної кон­вен­ції», ко­дек­су етич­них норм та пра­вил для жур­на­ліс­та, що вис­віт­лює те­рор. Кон­вен­ція бу­ла під­пи­са­на у квіт­ні цьо­го ро­ку в Мос­к­ві чле­на­ми «Ін­дус­т­рі­аль­но­го ко­мі­те­ту ЗМІ», але це да­ле­ко не єди­на цін­ність кни­ги, вва­жає її ав­тор.

      «Ін­фор­ма­цій­ний прос­тір сьо­год­ні — це по­ле бою, — ка­же Ма­рат Гель­ман. — Про­фе­сія жур­на­ліс­та сьо­год­ні не та­ка, якою бу­ла вчо­ра. На­віть в ін­фор­ма­цій­ній вій­ні ги­нуть лю­ди... Чис­лен­ність те­рак­тів, на жаль, без­меж­на, і на всі ви­пад­ки Кон­вен­ції не при­па­сеш. Во­ро­га пот­ріб­но вив­ча­ти». Для по­чат­ку ав­тор про­по­нує поз­на­йо­ми­ти­ся з дос­ві­дом тих, хто про ро­бо­ту поб­ли­зу міс­ця зло­чи­ну або мож­ли­во­го зло­чи­ну знає не з по­сіб­ни­ків — у книж­ці вмі­ще­но ін­терв'ю ві­до­мих жур­на­ліс­тів Ан­д­рія Ве­не­дик­то­ва, Дмит­ра Ка­фа­но­ва, Ми­ко­ли Сва­нід­зе... Аби не об­ме­жу­ва­ти­ся ви­нят­ко­во ро­сій­сь­ким те­ро­риз­мом — зреш­тою, яви­ще це сві­то­ве, тож і вив­ча­ти йо­го пот­ріб­но гло­баль­но, Гель­ман влаш­то­вує не­ве­лич­кий ек­с­курс в іс­то­рію цьо­го га­неб­но­го до­сяг­нен­ня люд­с­т­ва, по­ві­дом­ля­ю­чи для не­пос­вя­че­них, що terror — це з ла­тин­сь­кої «жах». Роз­по­ві­дає й про най­ві­до­мі­ші те­ро­рис­тич­ні ор­га­ні­за­ції — «Хіз­ба­ла», «Даш­нак­цу­тюн», «Аум сін­рікьо» то­що. Чи­та­ча, який «Рус­с­кий спо­соб» здо­лає до ос­тан­ньої сто­рін­ки, че­кає сюр­п­риз — ри­зи­ко­ва­но-при­коль­на ідея жур­на­ліс­т­ки Ма­рії Ла­ти­ше­вої за­по­чат­ку­ва­ти но­вий ек­с­кур­сій­ний мар­ш­рут «Мос­к­ва те­ро­рис­тич­на: пам'ят­ні міс­ця». Їх, як з'ясу­ва­ло­ся, у пер­шо­прес­толь­ній, пре­дос­тат­ньо: по­чи­на­ю­чи від за­во­ду Мі­хель­со­на, де Фа­нні Кап­лан стрі­ля­ла в Ле­ні­на, і за­кін­чу­ю­чи під­зем­ним пе­ре­хо­дом під Пуш­кін­сь­кою пло­щею, ву­ли­цею Гурья­но­ва, Дуб­ров­кою, Ту­шин­сь­ким ае­род­ро­мом... При­єм­но, що на­віть у книж­ці та­кої над­з­ви­чай­но сер­йо­з­ної те­ма­ти­ки ав­тор збе­рі­гає по­чут­тя гу­мо­ру, чо­го і нам ба­жає. Пи­тан­ня тіль­ки в то­му, чи прис­лу­жить­ся во­но над­зав­дан­ню книж­ки: виз­на­чи­ти мі­ру від­по­ві­даль­нос­ті жур­на­ліс­та і ме­жу, по обид­ва бо­ки якої — справ­ді об'єк­тив­на ін­фор­ма­ція й ін­фор­ма­ція, що спри­я­ти­ме зло­чин­цям.