Ось і закінчилось літо...

      Не заздрю я тим, хто хворіє на фешнманію. Їх календарний рік щільно розграфлений тижнями прет-а-порте в Мілані, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Ріо-де-Жанейро. А є ж іще невідворотні, як новорічна ялинка, откутюрні дефіле... А як розірватися між двома континентами, коли випадково чи зумисне модні покази збігаються в часі й «розбігаються» в просторі, правда, буває, що і в просторі також трапляються накладки, як у Москві — цієї осені російський тиждень моди (RFW) і московський (MFW) проходили одночасно. І тільки в Києві «Сезони моди» — монополіст на ринку моди, це єдиний регулярний представницький Тиждень прет-а-порте, на якому українські дизайнери системно демонструють свої професійні здобутки і креативні здібності. Наприкінці жовтня «Сезони моди» в Києві проходили вже втринадцяте, і знову носили характер декоративного, світського заходу, на якому необхідно засвітитися публічним особам, відхопити просто з показу якусь свіженьку модель, сфотографуватися на тлі подіуму, а дизайнерам отримати свою заслужену долю піару. Адже регулярно і професійно модою в країні досі продовжують цікавитися парочка глянцевих журналів. Якщо ти не входиш у «пул» «Сезонів», єдиний вихід — організовувати індивідуальні покази, але то вже інший масштаб. Серед відомих дизайнерів, які не граються в «модні ігри» з Іриною Данилевською, редакторкою «L'Officiel-Україна» і організаторкою «Сезонів», опинилися Вікторія Гресь і Анна Бабенко, два сезони поспіль за станом здоров'я пропустила Ольга Громова, а партнер по оргкомітету «Сезонів» Сергій Бизов перетворився на блукаючу зірку, який давно сам собі весна-літо і осінь-зима. Цього разу акцію пропустили також молоді дизайнери, які приносили в стан метрів ледь помітний дискомфорт диханням у спину — Юлія Гуральчук і Оксана Тимоніна, втім присутня Вікторія Краснова справилася із цією роллю блискуче, і «бал дебютанток» — Оксани Денисенко, Сніжани Нєх, Ірини Каравай, Олени Олійник — у програмі «Нові імена» трохи розсунув горизонти.

      Тринадцятий порядковий номер акції надихнув тільки Будинок побуту «Столичний», Олеся Ютіна та Світлана Бережна ризикнули доторкнутись до героїв Булгакова. Колекція не є переказом сюжету, кажуть дизайнерки, це наші емоції на тему «Майстра і Маргарити». Чоловічі корсети, жилети, смугасті тканини, рукави «летюча миша», атласні сорочки, червоно-чорні костюми, пір'я, кнопки — це не агресія, вважають авторки, а яскравість. Ольга Сумська вийшла на подіум у чорній сукні Гелли, а її чоловік Віталій Борисюк у червоному фраці і з самурайсько-мандаринською зачіскою. Останніми на «язиці» подіума, де лежали жовті тюльпани, з’явилися Маргарита у чорній сукні і Майстер у білому з вишитою літерою М на шапочці-тюбетейці. Хепі-енд! Не всі в залі зрозуміли переклад Булгакова на мову гудзиків і виточок, тому одним ввижався на подіумі граф Дракула, інші свято вірили, що колекція присвячується Мерліну Менсону, треті, скажу по секрету, до них належу і я, до кінця сподівалися, що ця колекція пародійно-гротескова. Пишу, а мені досі ввижається парад класних брюк із минулої колекції «Столичного», і треба ж було дизайнерам взятися за класика...

      Попадання не пальцем у небо, а в яблучко модного тренду минулого сезону колекції Віктора Анісімова з творами Казіміра Малевича на грудях, спині, і нижче пояса, спричинило небачений досі інтерес до творчості художників. Олександр Моняк вибрав для натхнення і назви колекції Куїнджі. Мистецтво вимагає жертв, тому Моняк на деякий час попрощався із своїми улюбленими веселенькими кольорами та іміджем життєрадісного колориста, і вдарився в темно-синій колір і модну чорно-білу гаму. Але жінка, для якої шиє Олександр Моняк, залишається послідовною і постійною. Тобто вона любить жіночні силуети — приталені, в пояс, вечірні сукні, міні-міні та елегантність. А оскільки жіночність знову повертається, Моняк, пересидівши «в кущах» мілітарі та вуличну молодіжність, знову «у струмені». Олександр передбачає, що «будуть носитися» комірці-стійки, сукні з асиметрією, накидки на вечірні сукні, нарядні купальники з мереживом «мрія мариніста».

      Олексій Залевський завівся від музики «Агати Крісті». «Кілька місяців я під неї просинався і проводив із нею частину дня», — каже дизайнер, тож не дивно, що вона стала саундтреком до дефіле Залевського. Занепадницькі настрої братів Самойлових спрацювали на контрасті, Олексій видав енергійну, сміливу колекцію «для впевнених у собі людей». Кілька «шинельних» костюмів із відповідними гудзиками, червоними строчками, кишенями зроблені Залевським в улюбленому парному варіанті — унісекс. Справляє враження прозора спідниця із вшитими металевими колами — пахне Пако Рабаном. Улюблена форма — ромб, улюблений колір — чорний, улюблена картинка — Олексій Залевський. Светри з культом особи автора напевне стануть хітом сезону — знаючій людині не треба навіть лейбли шукати.

       У вітчизняні культурні шари глибоко занурилися на цих «Сезонах» Лілія Пустовіт та Вікторія Краснова. Пустовіт нарешті добралася до улюбленої трипільської теми, яку вона «проходила» ще в інституті, довго до неї підбиралася, але остаточний імпульс до створення колекції дала робота в кліпі Софії Ротару «Одна калина» з приватною колекцією Платонових. У ній було багато кераміки, прикрас, і нарешті трипільський орнамент, у якому мовою знаків передана система цінностей, перекочував на одяг. В основному, на прозорі лосини та нарукавники, на аксесуари, зокрема, трипільський хрест, на якому тримаються блузи. Іще Лілю надихнула кінематографічна романтика 50-х років, вона проявилася в спідницях у стилі «Доллі», жіночних блузах і майках, плісированих і багатоярусних спідницях, у поєднанні з джинсовими піджаками вони уособлюють спеціальну актуальність, яку дехто брутально називає останнім писком моди. Класно виглядають шифонові блузи, що «сидять» на трикотажних манжетах та горловинах, а мотузочки-стропи, які Лілія минулого року приточувала до виклично молодіжних курток, штанів, сорочок і всього-всього, на наступний сезон трансформувалися у жіночні, кокетливі, легковажні призібрані, жаті стрічки. Як завжди, Ліля поклала в колекцію кілька фірмових «мазків»: смужки, капюшони, брюки з спідничними полочками. Давня культура вимагає справжності, тому кольори колекції «життєві» — цегляний, колір землі, глини, крейдяний, колір ванілі, фуксії, та улюблений Лілін чорний, тому матеріали підбирались якомога натуральніші — шовк, шифон, льон, бавовна, тому подіум являв собою стежку в траві, по якій моделі ходили босоніж. (Взагалі відсутність взуття — це і найкращий орієнтир, що колекція весняно-літня, і значна економія на взутті для показу). На запитання, чому в колекції було мало чоловічих моделей, Ліля відповіла, що ця тема у Москві популярніша, ніж у Києві, тому там вона й показує ширший блок чоловічих моделей, а в Греції запитані шуби і цим літом Лілія Пустовіт створювала ескізи для однієї грецької хутряної фірми.

      Вікторія Краснова, яка навесні 2003 року дебютувала «у великій моді», сьогодні вважається однією з найперспективніших українських дизайнерів. У новій колекції Вікторія продовжила «добувати» актуальність із традиційної української сорочки. Крій, силует, основні деталі її суконь-футлярів — бабусино-скринні, а подача, «тюнінг» ультрамодні. Усі відзначили прекрасні конструкції одягу — данина українському авангарду, конструктивізму 20-30-х років, кольорову і стилістичну витриманість колекції, і сумісність усіх модних трендів в одному дефіле. Кишені-сумки, спортивні лампаси, накладні кишені, поєднання різнофактурних матеріалів, сітка, спідниця-«колокол» — усе по списку є, можете перевірити. У фіналі по рушнику, простеленому на подіумі, продефілювала умовна «наречена» у сукні з кролевецького рушника ручного ткацтва, покритого фатіном. «Я роблю той одяг, якого ще немає. Я роблю моду», — заявила Вікторія. Так ось, хусточки із сітки від Вікторії Краснової з вуалькою чи окулярами обіцяють бути фішкою сезону. Ультрамодно, хто розуміє.

      А фішка від Оксани Караванської — сумки. Вони навіть затьмарили колекцію, і львівська дизайнерка каже, що зробила це навмисно: «Літо завжди вимагає чогось зручного, легкого, недизайнерського, щоб його просто комфортно було носити. А сумка — це вже серйозний аргумент». Сумка-корабель і сумка-зірка, у вигляді магнітофона та колонок, грецької колони, гусениці, усі ці форми придумала Караванська, а втілила в життя молода львів'янка з однією «шкіряної» фірми. І після такої краси вона не прокинулася знаменитою? Взявши в союзники Захера-Мазоха з цитатою про «різність» жінки, Караванська створила колекцію для «різної» жінки, яка вдень слідує тенденціям і одягається у білий верх і чорний низ, а ввечері їй набридає бути жертвою моди і вона відпускає на волю свої кольорові фантазії. В колекції Оксани багато кишень-сумок, ремінців, спідниць у складку, особливо стильно вийшли в неї ігри зі смужкою. Смуги у дизайнера то сходяться на брюках, то розходяться, то утворюють переплетіння, то раптом вирізаються по малюнку. Після поїздки в Америку Оксана отримала кілька пропозицій від тамтешніх байерів, вони готові купувати до 30 одиниць кожної моделі, але найскладніше розібратися із усією належною для вивозу партії одягу за кордон документацією. Зараз фірма Караванської над цим працює. А сама дизайнерка без особливого пієтету ставиться до рівня Америки: «Їм до нашої моди ще дуже далеко».

      На колекції львівського дизайнера Роксолани Богуцької йдуть дивитися, як на шоу: що ще вона зможе витворити зі шкіри і хутра. А Роксолана щосезону демонструє в Україні останні світові технічні та креативні досягнення дизайнерів по шкірі і хутру. Колецію весна-літо-2004 дизайнер назвала «Прийде ще час...», так називається довоєнне львівське танго. Вона представила історію львівської моди ХХ століття: і довоєнну, і 50—60-ті, і період сецесії, і сучасні тенденції, які уособлювали як куртки з різнокольорової шкіри, так і наречена, що зняла фату і одягла кепі. Роксолана представила надзвичайно елегантну колекцію, в тому розумінні, як ця елегантність трактувалася у різні часи — від суворої, учительської елегантності до війни, до розхристаної і спортивної сучасної. Вперше в своїй майстерні Богуцька застосувала вишивку по шкірі і хутру, тож на чорних пальто розцвітали лапаті і яскраві традиційні українські квіти, вишиті вставки розбивали шкіряні моноліти рукавів. А узори на шкірі дуже нагадували звичайні українські хустки, виявилося, що це світові тенденції і нічого спеціального, на замовлення, італійські дизайнери по шкірі не робили.

      Невичерпний Віктор Анісімов зі своїм талісманом — віскі, — мабуть, назавжди привласнив трон улюбленця публіки. Причому яка б публіка не сиділа в залі, драйв і задерикуватість моделей донецького дизайнера завжди оцінюють гідно. Геть джинси із секонду, розстріляні оцими ось ручками, геть дешеві тканини, тепер Анісімов «косить» під демократичність, докладаючи все більше зусиль. У новій, «японській», колекції якість хутра «Мідо» сперечалася з розкошами натуральних і дуже якісних шовків. А те, що з цих матеріалів Анісімов зробив молодіжні подвійні галіфе та куценькі курточки зi спортивними лампасами, так майстер не піддався на пафос матеріалу. Брюки з «багатого» шовку Віктор пустив на смішні штани, оторочені беєчками та смужками; блискавки, вшиті по боках, можуть зробити з них або парадні шовкові штани, або, якщо їх розкрити до половини, перетворити на постмодерні галіфе. Блузи-кімоно і шубки-кімоно, підбиті шовком, викликають одне-єдине бажання — купити негайно. Футболки і светри з ієрогліфом теж можна купувати, заспокоїв Анісімов, цей ієрогліф означає слово «кохання». Але я б не вірила його словам так беззастережно...

      Кожна колекція Олени Ворожбит та Тетяни Земськової має неповторний шарм, від неї завжди віє легкістю, простотою і необтяженістю умовностями та метушнею. Їхня жінка мудра, елегантна і стильна, в наступному ж сезоні вона буде надзвичайно лековажною. Гагарін, рок-н-рол, Елвіс Преслі, в'єтнамки, кучері, жіночні силуети, широкі спідниці і вузькі талії. Життя прекрасне, обнадійливе і прозоре. Поєднання легких тканин із дутими, стьоганими створює відчуття простору, скафандра, в якому жінка кожного дня вирушає у відкритий космос життя. Трикотаж із зображенням Гагаріна у пастельних тонах, брюки, спідниці, окантовані іншим кольором, сукні-халати — усе з того життя, коли світ був милим і зрозумілим. Щоб повторити це відчуття, треба їхати у Пітер, Москву чи Донецьк — там продаються моделі тандему Земськова-Ворожбит і більшостi українських дизайнерів. Чому жоден київський бутік не береться продавати наших диктаторів моди — не годен сформулювати ніхто, але ж тенденція, одначе.

      «PANTENE PRO-V» (Пантін Про-Ві), косметичний партнер «Сезонів моди», сколихнув світ моди та краси, провівши церемонію PANTENE BEAUTY AWARDS. Премією були відзначені модельєри, стилісти та моделі, у роботах яких відображені краса, елегантність і витонченість, властиві стилю PANTENE PRO-V. Подією, що найбільше запам'яталася цього вечора, було вручення гранту успішному молодому дизайнерові за модний дебют. Наймодніше дебютувала на цих «Сезонах» Олена Олійник, за що й отримала грант. Журналісти, які визначали переможців PANTENE BEAUTY AWARDS, у номінації «Віртуоз стилю» відзначили Марину Борщевську (стиліст на показі Роксолани Богуцької), «Маестро елегантність» — Оксану Караванську, «Стильна зачіска» — Ольгу Сумську. Приємно.

      Шкода, що закінчилось літо...