Забута флотилія

01.03.2006
Забута флотилія

Пінська флотилія на Дніпрі.

      Поштовхом до пошуку матеріалів та написання цiєї статтi послужив документальний фільм «Забута флотилія», прем'єру якого пощастило переглянути 20 лютого на польському телеканалі «Полонія». Ця годинна стрічка режисера Лешека Вішнєвського за сценарієм Яна Тарчинського сама по собі гідна переказу, як і того, щоб її побачили українські глядачі. Бо вона стосується не лише польської, але також української історії. В ній чудово виписані хитросплетіння, на які була багатою спільна історія двох сусідніх народів: польського та українського.

 

Спочатку — флотилія, а море — потім

      У фільмі представлена історія розвитку та бойові досягнення 1920 і 1939 років уже забутого на цей час підрозділу польських ВМС — Пінської річкової флотилії, яка охороняла східні рубежі Речі Посполитої. Ця військова формація, яка в апогеї свого розвитку нараховувала приблизно 100 бойових та допоміжних кораблів, вкрила себе геройською славою під час польсько-більшовицької війни 1920 року та під час вересневої 1939 року військової кампанії. 1939 року кораблі флотилії були затоплені, але частина з них пізніше була піднята ворогами Польщі — Радянським Союзом та фашистською Німеччиною — і прослужила до закінчення Другої світової війни. У фільмі розповідається як про мирну службу, так і бойові перемоги та трагічний кінець флотилії. Пінська флотилія — це також велика група тогочасних технічних досягнень. Кораблі будувалися на польських суднобудівних підприємствах. Одночасно на річковій мережі від теренів сучасної Польщі до Дніпра в околицях Києва будувалися порти, пристані, створювалися карти водних шляхів та правила річкового руху, розвивалося технічне оснаення, готувалися кадри. Флотилія зробила свій внесок в економічний та культурний розвиток східних теренів Речі Посполитої, які тепер є частинами територій Білорусі та України.

Військовий флот на Поліссі

      Ми зосередимося на тій частині історії флотилії, яка пов'язана з Україною. Після відновлення Польщею незалежності в результаті Першої світової війни країна спочатку не мала виходу до моря, оскільки узбережжя Балтики належало Німеччині. Тому впродовж 1918-1939 років у Польщі функціонували дві річкові флотилії Польського військового флоту. Першою була створена 23 грудня 1918 року Віслянська флотилія. Її головним завданням був захист річкових транспортів, мостів та переправ на ріці Вісла та підготовка моряків для майбутнього польського морського флоту. Моряки флотилії брали участь у польсько-російській війні, зокрема і в її головному епізоді — Варшавській битві. Віслянська флотилія була розформована наприкінці 1925 року в результаті нової військової ситуації та тодішніх економічних труднощів Польської держави. Більшість її кораблів були передані Пінській флотилії.

      З березня 1919 року розпочалися сутички польських військ зі щойно створеною російською Червоною Армією. Але у зв'язку з розливами рік на Поліссі польські підрозділи потерпали від браку поставок зброї, амуніції та харчів. Виникла потреба створення річкової транспортної флотилії для підтримки сухопутних військ. Пінську флотилію було створено 19 квітня 1919 року з ініціативи колишнього офіцера російського ВМФ Єжи Гедройца, який і став її першим командиром. Як уже зрозуміло з назви, її головна база розташовувалася в місті Пінськ (тепер у Брестській області Білорусі) на річці Піна. На той час місто нараховувало 36 тисяч мешканців, 70 відсотків з яких становили євреї. Флотилія оперувала на Поліссі на так званому Пінському морі, яким була ріка Прип'ять та її притоки. На той час на Поліссі було мало грунтових доріг хорошої якості, але існувала добре розвинена річкова транспортна мережа. Спочатку флотилія виконувала транспортні функції, забезпечувала постачання, зв'язок. Невдовзі на неї було покладено завдання розвідки та бойових дій з річковими та сухопутними силами більшовиків, а також підтримка польських десантів.

      Зародок флотилії становили лише чотири бойові катери. Більшовики дізналися про них і відправили для їх знищення свої бойові кораблі зі складу Дніпровської флотилії. Перша битва польських катерів з більшовицькими відбулася 25 травня 1919 року неподалік Пінська. У липні польська флотилія вже нараховувала шість катерів, які змушені були протистояти семи канонеркам та катерам більшовицької флотилії. Проте поляки спромоглися відтіснити червоних і зайняти село Городище та кілька мостів на Прип'яті. З огляду на це більшовики терміново створили Прип'ятську флотилію з базою у місті Мозир (тепер у Гомельській області Білорусі). Сутичка польської та більшовицької річкових флотилій відбулася 2 серпня 1919 року в місті впадіння ріки Горинь у Прип'ять. По тому флотилії були підсилені додатковими кораблями та озброєннями і вже 17 вересня зійшлися у справжній битві поблизу міста Петриков. Більшовики змушені були панічно втікати, залишивши полякам як військовий трофей свій транспортний корабель «Струмень». 13 жовтня 1919 року поляки затопили поблизу села Скригалов ще один більшовицький корабель. По тiм настала зима, ріки вкрилися льодом, і бої припинилися. Впродовж зими 1919-1920 років і поляки, і більшовики значно зміцнили та модернізували свої річковi флотилії. Навесні бойовий підрозділ Пінської флотилії вже складався з броньованого корабля, трьох бойових моторних та двох розвідувальних суден, на яких служили 12 офіцерів та 100 моряків. Транспортний підрозділ складався з дев'яти кораблів та 18 катерів, на яких несли службу 11 офіцерів та 222 моряки і працівники обслуги.

На допомогу УНР

      Ще до сходження криги з рік польська Дев'ята піхотна дивізія 5-6 березня атакувала і вибила більшовиків з портів на Прип'яті — Мозир, Барбаров та Наровля, захопивши при цьому три більшовицькі канонерки та десять моторних катерів. П'ятеро з цих суден були відремонтовані вже до кінця березня і також підсилили Пінську флотилію. Маючи у своєму складі вже кілька десятків великих і малих суден різного бойового призначення та 333 матроси, Пінська флотилія під командуванням майора Е. Садовського 25 квітня 1920 року розпочала так звану «Київську експедицію» для спільної з військами Української Народної Республіки під командуванням Симона Петлюри відсічі більшовицьких сил. Польща при цьому переслідувала три мети: випередити удар Червоної Армії по Польщі, яка виборола незалежність після 123 років неволі, захистити Європу від більшовизму та допомогти владі УНР розбудувати незалежну, вільну та небільшовицьку Українську державу зі столицею у Києві. Вже 25 квітня поляки погнали більшовиків униз за течією Прип'яті і дісталися території теперішньої Київської області та наступного дня — села Лелев у районі Чорнобиля. Але найбільший річковий бій відбувся 27 квітня 1920 року поблизу Чорнобиля. Він закінчився повною перемогою Пінської флотилії, яка відігнала більшовицьку флотилію на 25 кілометрів униз за течією вже Дніпра, затопивши при цьому канонерку червоних «Губительный» та пошкодивши дві інші. Військовими трофеями поляків стали більшовицька канонерка «Прыткий», чотири кораблі та три моторні катери. Поляки закріпилися в гирлі Прип'яті та містах Чорнобиль та Прип'ять.

      Українсько-польський наступ на Київ відбувався дуже успішно. За період з 25 квітня по 1 травня українсько-польські підрозділи взяли в полон 25 тис. російсько-більшовицьких вояків, захопили кілька автомобілів та бронепоїздів, понад 120 гармат та приблизно 400 кулеметів. 7 травня 1920 року червоні віддали без бою правобережну частину Києва. 9 травня поляки форсували Дніпро і закріпилися на лівому березі. Впродовж наступного тижня українсько-польські союзні війська здобули інші міста над Дніпром і разом контролювали 350 кілометрів дніпровського узбережжя з Києвом у центрі. До визволеного від російсько-більшовицьких окупантів Києва прибули командувачі польськими військами маршал Юзеф Пілсудський та військами УНР — отаман Симон Петлюра, які 9 травня 1920 року разом приймали у Києві спільний парад українсько-польських військ.

      Активним та дуже важливим учасником цих подій була Пінська флотилія, яка захопила у Київському порту 17 кораблів, 26 моторних катерів та десять барок. Польське військове командування вирішило модернізувати судна і створити на базі Пінської флотилії, на яку на той час була покладена місія контролю Дніпра від гирла Прип'яті до Трипілля, окрему Київсько-Дніпровську флотилію. Але ці плани так і не вдалося реалізувати з огляду на брак озброєнь та наступ на Київ 12-ї армії більшовиків. На півночі атакувала група Голікова, яка прямувала на Коростень, південніше Києва Дніпро форсувала група Якіра, яка йшла на Фастів та Білу Церкву. А ще південніше, у напрямку Козятина та Бердичева, проривалася Кінна армія Будьонного. Хоча загони УНР та поляки чинили затятий спротив, але сили червоних переважали. Кораблі більшовиків 2 червня 1920 року дісталися гирла Прип'яті та замінували його, а 5 червня армія Будьонного прорвала оборону Третьої польської армії і виникла загроза оточення Києва. Сухопутні польські війська були евакуйовані з Києва. Київський підрозділ Пінської флотилії продовжував чинити опір і встиг захопити два транспортні кораблі та сторожовий корабель «Острие», допоміг переправитися польським військам через річку Ірпінь, але надходив останній день ескадри, оскільки відступати було нікуди з огляду на заміновану Прип'ять. 11 червня 1920 року були затоплені здобуті більшовицькі кораблі, того ж дня в районі Казаровичів неподалік від Димера було затоплено польські транспортні кораблі. Бойова частина флоту була затоплена в районі Межигір'я в гирлі Десни. Команди знищених кораблів з боями прорвалися до Гостомеля, а звідти — до Мозиря. Так у червні 1920 року фактично припинила своє існування бойова частина Пінської флотилії. Ті 19 допоміжних кораблів, які залишалися на Прип'яті ближче до Чорнобиля, довелося затопити 19 липня у зв'язку з наступом більшовиків та обмілінням річки. 13 кораблів, які залишалися в порту Пінська, також не мали можливості дістатися Бугу, оскільки Королівський канал (тепер має назву «Дніпровсько-Бузький») повністю пересох. Ці кораблі були знищені та затоплені у порту Пінська 24 липня. І це був повний кінець Пінської флотилії зразка 1920 року.

У боях з фашистами

      Її відродження розпочалося після 18 березня 1921 року, коли в Ризі було підписано мирний договір, який поклав край польсько-більшовицькій війні. У зв'язку з тим, що 1927 року було відроджено радянську Дніпровську військову флотилію, формування, модернізація та підсилення Пінської флотилії вiдбувалися ще більшими темпами. У період між війнами Пінська флотилія переросла у потужну бойову силу. Станом на 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу, до її складу входили шість моніторів, три канонерки, чотири бойові кораблі, 17 катерів з повним озброєнням, два кораблі зв'язку, сім тральщиків та одне мінно-газове судно. На них несли службу дві тисячі моряків. У зв'язку з одночасним наступом Червоної армії на польські східні землі, який розпочався 17 вересня, польське військове командування прийняло рішення про припинення спротиву радянським військам та відступ флотилії у західному напрямку. Флотилія мала захищати Варшаву. Але шлях до відступу перекрив підірваний залізничний міст на Прип'яті. За такої ситуації командир флотилії Вітольд Зайончковський віддав наказ про її затоплення, який і був виконаний командами всіх кораблів її складу в період з 19 по 21 вересня 1939 року. Частині моряків вдалося відступити сушею. Пізніше вони воювали проти фашистів у складі польських контингентів в арміях західної антигітлерівської коаліції. А інша частина потрапила в полон до Червоної армії і була розстріляна військами НКВС. Під час відступу польські моряки не нищили судна, а лише затоплювали їх, оскільки розраховували невдовзі повернутися і підняти їх.

      Затоплені на Прип'яті кораблі після відступу поляків були підняті на поверхню, відремонтовані на Київському судноремонтному заводі ім. Сталіна, переозброєні та включені до складу Дніпровської військової флотилії. Польські кораблі також були негайно «орадянщені» — перейменовані. Під час наступу фашистів улітку 1941 року Київ захищали кораблі колишньої Пінської флотилії (в дужках подані їхні попередні польські назви): монітори «Бобруйск» («Городище»), «Смоленск» («Краків»), «Житомир» («Пінськ»), «Винница» («Торунь»), «Витебск» («Варшава»), річкові канонерки «Белоруссия» («Зарадна»), «Трудовой» («Завзята»), штабний корабель «Припять» («Адмірал Дікман»), бойовий корабель «Неман» («Генерал Шептицький»), зенітний протиавіаційний корабель «Березина» («Гетьман Ходкевич»), мінний корабель «Пина» («Монтва»), десятки легких та важких бойових катерів,  тральщики Т1 — Т8.

      Польським військовим історикам наразі не вдалося встановити, які саме нові радянські назви отримали бойові кораблі «Генерал Сікорський», «Вільнюс», деякі монітори та канонерки. Достеменно відомо лише, що саме з польських кораблів Пінської флотилії були перероблені радянські канонерки «Верный», «Передовой», «Каганович», «Кремль», «Стаханов» та «Смольный», монітори «Левачов», «Флягин», «Жемчужный» та «Ростовцев», кораблі-бази «Ударник» і «Ясельда», сторожові кораблі «Река», «Водопянов», «Парижская коммуна», «Большевик», «Карл Маркс», «Пушкин», «Техник», «Ворошилов» та «Фридрих Энгельс». На двох кораблях-базах, кількох сторожових катерах, глісерах, тральщиках та півтора десятка бронекатерів лише були перебиті з польських на радянські бортові номери.

      Невідомо, як радянське керівництво готувалося до війни, якщо значну частину Дніпровської військової флотилії становили підняті та відремонтовані кораблі польської Пінської флотилії. Дніпровська флотилія під командуванням контрадмірала Д. Д. Рогачова зробила свій героїчний внесок у захист Києва, але часто була безсилою проти німецької авіації. Десь на середину липня 1941 року більшість кораблів були затоплені. Так кораблі Пінської флотилії вдруге стали на захист Києва і вдруге були затоплені.

      Фільм «Забута флотилія» закінчується кадрами, які знімальна група зняла у квітні минулого року в гирлі Десни поблизу села Ладинка. Українські та польські водолази за присутності вчених та істориків з України та Росії здійснили занурення до місця затоплення монітора «Краків», обстежили корпус корабля та підняли на поверхню окремі його фрагменти. Вони займуть почесне місце в Музеї військового флоту Польщі, оскільки це був перший великий військовий корабель, що його збудували у Польщі після відновлення незалежності. «Краків», який воював з німцями і вдруге затоплений уже під назвою «Смоленск», був збудований 1926 року власне у Кракові. Наступні чотири монітори («Городище», «Пінськ», «Торунь» та Мозеж»), які також захищали Київ від фашистів, але вже під радянськими назвами, і також затоплені в околицях нашої столиці, були зібрані наприкінці 1926 року вже на Гданській верфі. Як і десятки інших кораблів, які спочили на дні Дніпра, Десни та Прип'яті.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>