«Зростати і прогресувати як актор — означає брати на себе ризик, робити речі, на які ти не відважився б іще рік або п'ять років тому. Суть у тому, що треба постійно відкривати себе для кожного і вiдкриватися самому, щоб побачити, що ти є кимось новим та іншим. А це важко, якщо ти вже досягнув певного рівня. Я гадаю, люди очікують від мене, що я буду залишатися незмінною, але потрібно просуватися вперед. Якщо ти навіть ризикуєш розчарувати свою публіку, своїх шанувальників, все одно повинен змушувати себе прогресувати як актор. Це дуже важливо. І як людина я теж постійно навчаюся. Ще в підліткові роки, коли я була зайнята на зйомках, усе одно виконувала шкiльнi домашні завдання, вивчала іноземну мову, малювання. Я відчувала, що це важливо для мене як особистості. Так і в усьому моєму подальшому житті».
«Люди намагаються помістити актора в шухляду, в якій буде легше його ідентифікувати. Мене, скажімо, помістили у «рамки» жінки в романтичній комедії. І це створює для мене проблеми. Я не вважаю себе дівчиною, яка всім подобається. Я ніколи такою не була і навіть не знаю, як стати такою особою.
Тепер можна побачити багато сміття, наприклад, на MTV. І люди все це дивляться і, ймовірно, вважають, що підлітки в Америці є такими собі напівгуманоїдами. А це не так, бо тут відбувається багато цікавих речей. Коли я навчалася у Стендфордському університеті, мої однокурсники цікавилися мистецтвом, класичною музикою, тобто такими речами, в яких люди навіть не могли запідозрити представників мого покоління».
«Як я вибираю фільми для зйомок? У моєму випадку це дуже дивний процес. Він полягає в тому, що я чую голос у своїй голові. Мені пропонують дуже багато чудових сценаріїв, від яких, на думку моїх агентів, я просто не маю права відмовитися. Але я відмовляюся, бо не чую цього голосу, отже, сценарій до мене не промовляє. Я дуже обережна. Я за жодну справу не візьмуся без голосу схвалення у голові».
«Стосовно кіноіндустрії загалом, то битви, які ми в ній ведемо, — не фінансовi, а моральнi. Я твердо переконана, що чим довше людина зберігатиме свої життєві цінності та свою моральність, чим довше вона матиме власну голову на плечах, чим довше буде увечері задоволена тим, що зробила впродовж дня, тим довше ця людина буде успішною у своїй справі й відчуватиме, що творить щось чудове».
«Я — не зразок досконалості. Я звичайна людина і роблю помилки. Але я намагаюся бути настільки свідомою та відповідальною, наскільки можу. Якщо вже я погоджуюся знятися в комерційному фільмі для мас, то сподіваюся, що його творці зроблять усе можливе, щоб цей фільм був якісним — із хорошими ідеями та намірами».
«У цьому процесі дуже багато негативного. Часто сама себе запитую: «Чому я роблю фільми?» І знаю відповідь. Життя важке, i дуже добре інколи втікати від нього, гарно проводити час у кіно. Коли я можу подарувати людям фільм про надію, любов та майбутнє, то я виконала свою роботу. Багато людей турбуються лише про свою кар'єру, але рідко витрачають хоча б половину такої енергії на влаштування свого життя. Я прагну, щоб упорядкованим було також моє життя, не лише моя робота, тоді все буде добре. А решта прийде саме собою».
«Я вважала, що підписала звичайний контракт на зйомки у фільмі, а вийшло зовсім інакше. Мій партнер (Хоакін Фінікс) виконував роль ікони, особи, голос якої знає вся Америка. Щодо мене, то я як особа, яка не допускає можливості залишити по собі поганий запах (сміється), відразу з усією рішучістю взялася за справу, знайшла відповідних викладачів співу та інших потрібних людей. Виявилося, що вокальні партії мені давалися значно легше, ніж музичні. Гра на музичних інструментах виявилася проблемою, раніше я не грала на жодному. Те саме і з записом альбому. Людина може вважати себе хорошим співаком лише за кермом машини, коли поруч нікого немає і ніхто її не чує. Але коли ти підходиш до мікрофона і чотири години поспіль співаєш перед публікою... Одну хонкі-тонк пісню (звичайний пісенний репертуар американських барів, який є сумішшю блюзу та кантрі. — Ред.) мені довелося проспівати 467 разів, поки вона не зазвучала правильно».
«Я виросла на історії музики кантрі у Нешвіллі i знала про музичну родину Картерів значно більше, ніж про Джонні Кеша. Їхній вплив на музику був надзвичайним. Мама Мейбель (мати Джун Картер, роль якої виконує Різ. — Ред.) винайшла власний стиль гри на гітарі. Я боялася входити до кантрі-спільноти до появи цього фільму, боялася, що їм не сподобається фільм і вони винесуть йому свій вирок: «Фальш». Але все склалося добре». «Мені сподобалося також те, що моя героїня — жінка з багатьма обличчями. Я не вважаю, що вона була створена лише для того, аби підтримувати Кеша. Думаю, вона пройшла через багато етапів невизначеності перед тим, як повністю підпорядкуватися йому.
Джун Картер була жінкою, яка випередила свій час. Багато з того, що вона дозволяла собі, було неприйнятним у 50-х роках: Джун двічі виходила заміж і мала двох дітей від двох різних чоловіків, подорожувала у машині зі славетними музикантами. Вона не визнавала соціальних обмежень, тому була більш схожою на сучасну жінку. Жінку, яка проклала дорогу нам».
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
