Катехізис візуала

11.04.2006

      Останні десятиліття підтвердили правоту Джона Фаулза, який у філософській книзі «Арістос» років п'ятдесят тому відзначав появу інтелектуалів нового типу — візуалів. Це люди, яких стиль вабить більше, ніж зміст, їм «радше хочеться бачити, ніж розуміти». Закономірно, що це позначилося на мистецтві, привівши до появи нових чи актуалізації давніх жанрів, призначених передусім для зорового сприйняття, і словесність тут не була винятком.

      Щодо зорової поезії (а на її позначення побутують також інші терміни — «візуальна поезія», «поезомалярство», «поезографія» тощо), то вона творилася упродовж багатьох століть, мабуть, уже відтоді, коли людина вперше використала графічні знаки для письмової фіксації мовлення. Наступний крок — розташувати букви чи ієрогліфи так, щоб вони утворювали певну конфігурацію, яка б співвідносилася з предметним планом, — напрошувався сам собою. Слід наголосити, що зорову поезію творили письменники найрізноманітніших епох і культур. Їхні вірші до нас донесла історія літератури не тільки Європи, а й, наприклад, Китаю, Малайзії та інших регіонів. Найдавнішим зоропоетичним твором нині вважається спіралеподібний текст, знайдений на острові Крит і датований приблизно 1700 роком до нашої ери.

      Зорова поезія України в своєму становленні пережила кілька етапів. Перші її зразки пов'язуються з виникненням писемності на наших землях, і надалі, з розвитком і стилістично-жанровим збагаченням давньої літератури, вона набуває поширення і навіть розживається на власних класиків, до яких є всі підстави зарахувати поета із XVII століття Івана Величковського. В період класицизму вона занепадає, щоб потім, на початку століття двадцятого, зазнати справжнього вибуху в творчості футуристів, насамперед головного поезомаляра Михайля Семенка. Роки соцреалізму перервали її природний розвиток — візуальні вірші були оголошені ворожим пролетарській культурі формалізмом, а їхні творці репресовані.

      На зламі шістдесятих-сімдесятих років пробиваються нові паростки зорової поезії у творчості Миколи Холодного, Володимира Лучука та Миколи Мірошниченка, але й ті до кінця вісімдесятих залишаються переважно в чернетках, без читача, немов укрита снігом озимина. Із закінченням ідеологічного контролю за літературою одне за одним з'являються нові імена поетів-візуалістів, а киянин Микола Сорока вперше готує та випускає монографію «Зорова поезія в українській літературі кінця XVI—XVIII ст.»

      Якраз оцей сорокарічний новітній період і охоплює антологія «Поезографія: сучасна зорова поезія українською мовою» («Родослав», 2005), підготовлена доктором філології Тетяною Назаренко (нині мешкає в Сіетлі, США) за фінансової підтримки Ради з соціальних і гуманітарних досліджень Канади. У грунтовній вступній статті авторка робить огляд історії української зорової поезії і вже в такому контексті аналізує сучасні версифікаційні практики, що відзначаються розмаїттям підходів.

      Утім два ключові підходи, єдність-протиборство яких формує специфіку цього виду словесної творчості, зостаються незмінними. При першому з них первинною залишається семантика тексту, а візуальна подача — лише своєрідне доповнення, так би мовити, ілюстрація, «вмонтована» безпосередньо в його тіло. При другому акцентується насамперед візуальний образ (аж до запозичення елементів образотворчого мистецтва), а смисловий бік тексту відіграє допоміжну роль. Серед прихильників першого підходу можна назвати, скажімо, Івана Іова та Миколу Мірошниченка (либонь, найколоритнішу постать серед сучасних поетів-візуалістів, який до всього ще й створює перекладну колекцію зарубіжних зорових поезій на українську). Найпомітніші прибічники другого підходу — Ярс Балан (Канада), Мирослав Король, Роман Садловський.

      У вступній статті Тетяна Назаренко доводить, що українські поети-візуалісти не перебувають в ізоляції від світового художнього процесу, а органічно вписуються в нього, чутливо відгукуючись на зміни у глобальному естетичному кліматі й водночас не гублячи національних особливостей. Грунтовні компаративістські дослідження ще попереду — поки що першою ластівкою можна назвати англомовну монографію Іmage Writing and Word Drawing: Visual Poetry in Russian and Ukrainian, присвячену порівняльному аналізу сучасної російськомовної та україномовної зорової поезії. Вона також належить перу Тетяни Назаренко і незабаром побачить світ у видавництві Peter Lang Publishers.

      Не можна оминути ще одного моменту. Саме завдяки цій книзі доробок учасників антології (а їх загалом нараховується 28) тепер стане доступним англомовному читачеві, бо всі вірші супроводжуються перекладами на англійську. Там же, де іноземцеві важко вловити специфіку творів, прив'язаних до ситуацій української історії, вони супроводжуються розлогими коментарями.