Голодування iз запахом поп-корну

15.11.2006
Голодування iз запахом поп-корну

Директори чотирьох кiнотеатрiв апелюють до громадськостi i Президента. (Фото PHL.)

      Страйк у кінотеатрах на знак протесту проти перевірок із порушеннями, кадрових змін і безпідставних доган керівникам кінотеатрів продовжується, але голодування змушені були припинити через надмірну виснаженість. Ірина Богорська з «Ленінграда» заявила журналістам: якщо тиск на кінотеатр не припиниться і не дадуть остаточний дозвіл на оренду, то вона піде на самоспалення.

      З боку влади на цю ситуацію — жодної реакції, до міських чиновників не достукатися. Заступник голови київської ради Віталій Журавський пішов у відпустку, коли він буде на робочому місці, у його приймальні не говорять. Світлана Зоріна, голова управління культури і мистецтва, за словами її прес-секретаря, надзвичайно зайнята питанням бюджету і про кінотеатри не має часу говорити. Михайла Яковчука взагалі знайти неможливо. Напередодні голодування трудових колективів депутат Київради, член «Блоку Черновецького» Яковчук, який є ініціатором тиску і комерційним директором «Кіномедіа Едвертайзинг», директором компаній «Промтехнолюкс» і «Кінофорум», спілкуючись із журналістами, сказав свою думку про недоцільність муніципальних кінотеатрів, які приносять Києву тільки збитки і їх найкраще закрити. Його опоненти вбачають у діях депутата бажання використати комунальну власність в особистих комерційних цілях, а київську владу звинувачують у намірах продати всі діючі модернізовані муніципальні кінотеатри.

      Заколот почався з рішення господарського суду про надання оренди приміщень колективам кінотеатрів. Ще 2003 року вони звернулися до суду з проханням надати оренду для показу кіно без права на приватизацію. У серпні 2007 кінотеатрами зацікавилася влада — заступник Леоніда Черновецького Віталій Журавський приїхав на оглядини. А з вересня покотилася хвиля перевірок, комісій і доган. У минулий четвер чотири кінотеатри оголосили страйк і голодування.

 

«Ленінград» — радянська назва і європейський комфорт

      У суботу кореспондент «УМ» відвідала протестні кінотеатри і побачила таку картину. Почала з «Ленінграда». На перший погляд, назва досить радянська. Коли вийшла з метро на станції «Дарниця», подумала, що не вдасться швидко його розшукати. Але вже перша зустрічна жінка жваво пояснила, як туди пройти. Виявилося, що він розташований біля бульвару Верховної Ради і про нього знає кожен житель Дніпровського району. При вході висить великий плакат з написом «Ми голодуємо!» і пояснення, з яких саме причин. Заходжу всередину. Двоє закоханих купують квитки на найближчий сеанс фільму «Ілюзіоніст».

      — Місця ще є, бо тільки обід, — каже Оксана, — а сьогодні субота, і хочеться кудись піти. Вирішили у кіно. Ми тут часті відвідувачі. Щойно при вході прочитали про голодування. Думали, тут все глухо через страйк, але фільми йдуть, і квитків залишилося не так багато.

      Дивно — колектив страйкує, але в кінотеатрі досить людно і пахне поп-корном. Школярі грають на автоматах, молодь у буфеті п'є пиво чи каву, дві жінки за столиком дивляться фільм «Голодомор 33» у фойє. Біля дверей стоїть групка людей у білих футболках з червоним написом «СТРАЙК. Ми голодуємо!» Жінки розповіли кореспонденту «УМ», що живуть неподалік. Вони не можуть бути байдужими до такого беззаконня влади, тому прийшли підтримати працівників кінотеатру.

      — Коли йшла сюди, — каже пані Марія, — то сусідки питали, чи не треба до нас приєднатися. Поки що вистачить шестеро бажаючих підтримати страйк голодуванням. Якщо не допоможе, прийде сюди цілий район. Ми не допустимо, щоб такий кінотеатр закрили. Куди ми підемо в кіно? А наші діти і внуки? Що, знову шлятимуться по лісі? Таких дешевих квитків нема ніде. За 10 грн. я не зможу піти в жоден інший кінотеатр.

      — Ми приходимо до кінотеатру і залишаємо підписи в підтримку. Вже ціла папка назбиралася. Більше двох тисяч. На початку листопада два дні стояли з плакатами біля міської ради. Але так ніхто i не вийшов. Зоріна могла прочитати своє прізвище на нашому плакаті зі свого вікна, — розказує пенсіонерка.

      Ірина Богорська, директор кінотеатру «Ленінград», почувалася погано. Голодування виснажило її до крайності. Каже: у 2003-му приміщення було ніяким — кіно не показували, була сауна, всюди валялися шприци. «Ми вирішили взяти все в свої руки і показати, як має працювати кінотеатр. Взялися за ремонт. Оббила всі пороги влади, але так нічого і не добилася. Добре, що, крім неї, є люди, які люблять кіно і готові фінансово допомогти. Працювали цілими сім'ями, як у себе вдома. Відкрилися у жовтні минулого року. Наразі маємо чистого прибутку 204 тисячі гривень, роботу мають 40 людей, які раніше одержували мінімальну зарплатню, а тепер заробляють до 1500 грн. У серпні до нас заїжджав пан Журавський і мені особисто казав, що ми дуже гарно все зробили. Але після його похвали у деяких підвладних ЗМІ пройшла суцільна критика «Ленінграда». Мовляв, менеджмент препоганий, директор абсолютно не справляється з обов'язками, відвідувачів нема — такий кінотеатр не вигідний місту. При цьому жодного журналіста у кінотеатрі не було». Ірині Богорській винесли дві догани за минулий місяць. 10 днів вона офіційно була на лікарняному, а коли повернулася на роботу, виявилося, що вона не допустила чергової перевірки, і за це від Світлани Зоріної, керівника Головного управління культури і мистецтва, і від самого мера Києва Леоніда Черновецького, отримала по догані. Цікаво, що розпорядження п. Зоріної і п. Черновецького однакового змісту і шрифту, з печатками і без підпису мера. Ірина Богорська думає, що мер сам про це не знав. За всі ці дні зателефонував лише хтось із Дніпровського управління культури, щоб поцікавитися приміщенням для привітання чиновників на Новий рік. Питають, а ви що, не знаєте, що тут робиться, люди голодують, у нас страйк. На тому кінці дроту: «Ні... не знала», — і поклали слухавку.

У «Флоренції» — естафетне голодування

      Аналогічна ситуація і в кінотеатрі «Флоренція». Директору Геннадію Шевчуку, поки він був на лікарняному, «вліпили» аналогічні догани. У нього контракт до 2011 року, але дві догани — це вагома причина для звільнення. Геннадій Шевчук та Ірина Богорська подали в суд на неправомірні дії чиновників.

      — Ми не бюджетна організація. Ми не взяли в міста ні копійки, — розповідає директор «Флоренції» Геннадій Шевчук. — За два роки тільки різних податків «Флоренція» сплатила близько мільйона гривень. Коли я прийшов сюди як директор три роки тому, в кінотеатрі працювало 12 осіб — тепер 80. А завтра всі ці люди будуть на вулиці, якщо не відстояти свої права. За два з половиною роки мав тільки подяки від Олександра Омельченка, а тепер за ту ж роботу дві догани.

      Ми голодуємо естафетно. З усього колективу тільки я один не їв п'ять днів, почуваюся більш-менш добре. Я спортивного складу людина, тому такі навантаження переношу легко. Ми склали протокол, в якому сказано, що це добровільно: не хочеш — не голодуєш. Колектив працює по змінах. Дівчата з каси говорять, що теж будуть голодувати. Я їм не дозволив, бо мають справу з грішми і працюють головою. Їм не можна втрачати пильність.

      Отримуємо кошти від орендної плати. В приміщенні, крім трьох залів кінотеатру, є перукарня, гральні автомати і туристична агенція. «Флоренція» є гідним конкурентом комерційним кінотеатрам. Якщо в «Батерфляй-Ультрамарин» квиток коштує від 30 грн, то в нас за ці гроші може подивитися кіно ціла сім'я. Комфорт у «Флоренції» європейського рівня. Нічим не гірший від кращих кінотеатрів України.

      Ми хочемо, щоб до нас приїхав Леонід Михайлович Черновецький, якщо хоче і надалі працювати з мешканцями Києва. Нехай подивиться, як ми господарюємо. Якщо він дає накази про догани, то нехай розкаже, як треба працювати. Ми готові вислухати. На носі свята — Новий рік, Миколая, Різдво, всі вони проводилися у кінотеатрі. Деснянський район налічує 40 тис. людей, це як обласний центр — не можна їх залишити без свята. Треба до цього готуватися, а нам не дають.

      До голодування колективу «Флоренція» теж приєдналися жителі району. «Ми приходимо сюди двічі на тиждень,– каже літня жінка. — Якщо нема грошей, а до пенсії ще довго, то директор безплатно дає квитки». Її подруга говорить, що дочка з дітьми живе в іншому районі, але на вихідні неодмінно їздить сюди в кіно. Пригадують, як до Геннадія Шевчука кінотеатр ледве жеврів — ніяких фільмів не було, дах протікав, із вікон дуло. А ще тут збиралися різні секти, співали, танцювали. Словом, було все, окрім кіно.

«Росія» — єдина втіха Троєщини

      Кінотеатр «Росія» працює всього кілька місяців. У серпні, як і в інші муніципальні кінотеатри, приїжджала машина від влади, але побачили, що йде ремонт, розвернулися і поїхали геть. Максиму Коженку, директору «Росії», не вдалося дати догани, бо не хворів і всі перевірки вистояв. Каже, що до них жодного разу не приїжджала комісія з питань культури, приходили помічники депутатів, приносили листи від голови комісії, де вказано, що такі-то люди виявили бажання перевірити роботу кінотеатру. Але вони не мають жодного відношення до кіноіндустрії. Хіба що власне зацікавлення. Заступник мера Ірина Кільчицька після попередження мерії про голодування заявила ЗМІ, що є дуже правильні дієти, за якими голодувати дуже корисно. І провела паралель між домогосподаркою, яка порозсувала всі меблі й не пускає господаря до хати, і директорами муніципальних кінотеатрів. Але якщо домогосподарці треба платити, то їм ніхто не платить і не пускає на прийом до себе. Світлана Зоріна, голова Головного управління культури і мистецтва м. Києва, заявляє, що всі перевірки спрямовані на збір інформації про кількість проданих квитків і приміщення, які здаються під суборенду. Хоча документи про це щомісяця і щокварталу подаються в Головне управління культури і мистецтва.

      Кінотеатр «Росія» єдиний на Троєщині. На осінні канікули була знижка для школярів, діти цілими класами ходили в кіно. Першокласники виходили з залу з роззявленими ротами. Такого ще не бачили. Звикли до «мильних опер» з маленького екрана телевізора. А тут якісні мультики, величезний екран, гарний зал і надзвичайно м'які крісла. «Кайф», — каже засоромлено хлопчик і біжить до грального автомата.

Переворот у «Лейпцигу»

      Найважче живеться кінотеатру «Лейпциг». Євгенія Сірова, директор кінотеатру, лише 20 жовтня вийшла з декретної відпустки. Її роботу виконував заступник Геннадій Логвиненко. Коли він був на робочому місці, невідомі чоловіки, які представилися помічниками міських депутатів, виламали двері «Лейпцигу», вставили нові замки і призначили нового директора. В приміщенні кінотеатру розміщено ресторан п. Анфілової, яка теж входила до складу перевіряючої «комісії». Євгенія Сірова викликала міліцію, але та нічого не зафіксувала. До сьогодні новопризначений директор на роботi ще не з'являвся. Пані Сірова продовжує працювати директором, але не знає тепер, на яких підставах, і скільки ще залишилося до остаточного її звільнення.

* * *

      У чотирьох різних кінцях міста утворилися глухі кути, розібратися з якими — не привілей, а обов'язок київських чиновників. Якщо існує положення про оренду і ці люди показали, що вони хороші господарі й зразкові платники податкiв, чому їм не дозволяють орендувати кінотеатри? Якщо у міста є серйозні, а не надумані претензії до менеджменту, чому вони здійснюються такими нецивілізованими методами? І скільки можна ховатися від проблем за стінами мерії?

Ольга ЖУК.
  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>