Криївка УПА в пiдвалi сiльської пошти

15.06.2007
Криївка УПА в пiдвалi сiльської пошти

Будівля в Княгиничах, де в 1946 —1947 роках розміщувалася штаб-квартира УПА.

      У день 100-ї річниці від дня народження командира УПА Романа Шухевича у селі Княгиничі на Івано-Франківщині відкриється меморіальний музей, де можна буде побачити підпільну штаб-квартиру українського війська з криївкою (схроном). Колишні зв'язкові командира УПА Ольга Ільків та Любомир Полюга точно описали інтер'єр. Місцеві селяни спершу не йняли віри, коли перед ними відкрилася криївка, стіни якої ще зберігали зотлілі дошки. Львівський архітектор-археолог Юрій Лукомський підтвердив розміри криївки, що подавав з пам'яті Полюга: 1 х 1,45 х 1,3 метра.  Облаштувати музей допомогли Івано-Франківська обласна та Рогатинська районна держадміністрації, діаспора.

      Цю будівлю восени 1946 року підшукала Катерина Зарицька — провідниця жіночої мережі підпілля, зокрема Українського Червоного Хреста, референт і надійний друг Романа Шухевича. Через зв'язкових вона вийшла на Ольгу Ільків (псевдо «Роксоляна»), розказала про свій план організації квартири: сім'я переселенців із Польщі у пошуках якогось заробітку роз'їжджає навколишніми теренами. Вибір упав на колишнє містечко, а тепер село Княгиничі Рогатинського району. Квартиру для конспірації назвали «Короленко». Про неї згадується у фільмі «Нескорений».

      Разом з Ольгою, яка мала на руках тримісячну донечку Дзвінку, до Княгиничів прибула її мама — Розалія Ільків. Катерина Зарицька грала роль Ольжиної сестри. Усі вони, за документами, вважалися переселенцями з Польщі. У сімейному побуті «квартиранти» використовували підпільні псевдо: Катерина Зарицька звалася «Манею», а Ольга Ільків — «Марійкою». Зрідка до них у гості навідувалися княгиницькі дівчата та молодиці, близькі сусіди, інколи приїжджала зв'язкова Галина Дідик, яка мала псевдо «Анна».

      Уночі в середині листопада 1946 року Роман Шухевич із двома охоронцями «Левком» та «Зенком» уперше переступив поріг «Короленка». Зазвичай Шухевич ходив у куртці, підперезаний військовим ременем, у галіфе, шкіряних чоботях. Мав ходу, як згадує Петро Дужий, добре вишколеного військовика зі спортивною виправкою. Завжди при зброї — на шиї автомат, під курткою пістолет. Носив натільний медальйон Матері Божої. Зазвичай після першого умовного (3—1—3) стуку у вікно підпільники хапалися за зброю і очікували... Німу паузу порушував новий дріб ударів по шибці: 2—1—2. Тепер уже ніхто не сумнівався, що прийшли свої, — і прибулих впускали через вікно.

      Тут Шухевич готував накази, листівки, статті, писав святкове звернення до п’ятої річниці Української Повстанської армії: «...На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховуватись нові українські покоління. Боєць УПА, український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства». Тут же розроблялися плани щодо спротиву насильницькій колективізації західноукраїнських земель.

      Згодом у штаб-квартирі з'явився Любомир Полюга (псевдо «Роман»). Влітку 1946-го йому доручили важливе завдання — поїхати в Чорнобиль, викрасти зі спецтабору дітей Шухевича — Юрка і Марійку — та передати їх Галині Дідик. Але дітей там уже не було. Більшовики встигли перевезти їх у «безпечніше» місце.

      Мине чимало часу, і Любомир Полюга опише все, що зафіксувала його пам'ять про княгиницьку «хату». «Перша кімната, де раніше містилася пошта, мала залізні двері, які надійно закривалися скобою. Ця кімната служила для приготування їжі й нагляду за територією навколо дому, — розповiдає Любомир Полюга. У другій кімнаті були ліжко, шафа, стіл, три крісла, машина для шиття і старий візочок Дзвінки. Обстановка хати була дуже скромна — все тільки найнеобхідніше. Перед вікнами росла кукурудза: за задумом, iз часом, як підросте, вона мусить закривати всіх, хто буде вночі через вікно пробиратися до хати... У третій кімнаті стояли  ліжко, лежанка при стіні, столик із двома кріслами і ширма біля плити. Сільська піч досить велика, а біля неї — зацементована яма для зберігання картоплі. З ями, яка зверху закривалася лядою, був вихід у невеликий бункер. Над ямою стояв мішок картоплі, яку в разі небезпеки, якщо в бункері хтось ховався, висипали на ляду. У бункері сховані важливі документи, рукописи, література, зброя».

      Продух у криївці здійснювався через пробитий отвір до димоходу квартири навпроти, де мешкав тодішній голова сільради. «Маня» і мама шили, хоча клієнтів було небагато, бо шили, як згадує Любомир Полюга, поганенько. Але швейна машина завжди була відкритою, і на ній лежала якась тканина.

      21 вересня, на княгиницький престольний празник, Катерина Зарицька вранці пішла на зв'язок. Зустріч мала відбутися в Ходорові на квартирі поблизу тодішнього райвиконкому. Господиня була дуже схвильована. А коли прийшов сусід позичити сокиру у святковий день, Зарицька зрозуміла, що це зрада. Втікала у бік залізничного вокзалу. Відстрілювалася, смертельно поранила офіцера, та й її куля не минула — поранена в ногу, не могла далі бігти. Оперативники спецгрупи наздогнали Катерину і прикладом автомата приголомшили, але не вбили. Коли прийшла до тями, розкусила ампулу з цiанистим калієм, але спроба не вдалася, бо медики швидко нейтралізували отруту...

      У святковий день Юрiй Шухевич у «третій» кімнаті працював над якимись паперами. Напевне, не здогадувався, що його дружина Наталя вже другий тиждень з особливим вироком наради при МГБ була засуджена за статтями 54-1 «а» і 54-11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна і направлена в мордовські табори... Надвечір підпільники зрозуміли, чому не повертається «Маня». Довелося покинути штаб-квартиру. Вони не знали, що наступні шістдесят років «підземелля» оберігатиме таємницю.

Степан КУЗИК,
доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка.
  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>