«Велика петля» України

01.08.2007
«Велика петля» України

Українці Сергій Гончар і Ярослав Попович гідно змагаються серед найкращих велогонщиків світу. (Фото РЕЙТЕР.)

      Минулої неділі завершилася найпрестижніша багатоденна гонка професіоналів «Тур де Франс», в якій гідно виступили і двоє наших співвітчизників. У ці ж дні представницький український десант змагався на іншій багатоденці — у Китаї, уже з прицілом на майбутні Олімпійські ігри. Трохи раніше наші дівчата відзначилися двома медалями на молодіжному чемпіонаті Європи. Чим не привід поговорити про стан справ в українському велоспорті із головним тренером збірної України з гонок на шосе Андрієм Архаровим.

 

З допінгом бореться лише велоспорт

      — Андрію Іллічу, в той час, як найсильніші велосипедисти світу змагалися в Європі, ви поїхали на інший бік земної кулі — до Азії. Що цікавого там відбувалося?

      — Збірна України взяла участь у багатоденній гонці навколо озера Квінлейк, що в центрі Китаю, ще троє наших хлопців змагалися там у лавах своїх клубів. Чемпіон України Володимир Завгородній виступав за італійську «стайню», Богдан Бондарєв і Денис Костюк — за польську. Національну команду представляли чемпіон країни у гонці з роздільним стартом Сергій Матвєєв, Олександр Квачук, Юрій Метлушенко, Володимир Старчик, Олександр Шейдик і Максим Руденко.

      — Як вирішується, хто з наших гонщиків у яких стартах бере участь?

      — Найсильніший склад збірної ми можемо зібрати лише на чемпіонати України, Європи, світу й Олімпійські ігри. Решту часу наші кращі сили працюють на закордонні команди, з якими у них укладені професійні контракти.

      — Ви, мабуть, уважно стежили за «Тур де Франс». Що показала цьогорічна гонка?

      — Те, що у велоспорті серйозно взялися за боротьбу із вживанням заборонених препаратів. Я вважаю, що лише наш вид спорту займається цим по-справжньому. Наприклад, у скандальній справі мадридського доктора Фуентеса, який консультував спортивних «злочинців», із 200 допінг-проб на частку велосипедистів припало 50. Внаслідок цього німецька федерація не побоялася дискваліфікувати таку свою зірку, як Яна Ульріха, італійська — Івана Бассо, а от французька своїх пожаліла віддати на відкуп. Кримінальне розслідування ще триває, але довести провину непросто, якщо спортсмени одразу не зізнаються.

      В інших же видах спорту — тиша, хоча з Фуентесом працювали відомі тенісисти і такі гранди футболу, як «Реал» і «Барселона». Тобто інші 150 імен Фуентеса залишилися загадкою. Щодо велоспорту це несправедливо.

      — Дискваліфікації на гонщиків накладають саме національні федерації?

      — Процедура така: Всесвітня антидопінгова агенція (ВАДА) знаходить «кримінал», внаслідок цього федерація країни карає свого спортсмена, а Міжнародний союз велосипедистів (UCI) може з цим погодитися або ні. Якщо ні, стосунки вони з’ясовують в арбітражному суді в Лозанні. Щоправда, зараз у цьому питанні існує доволі чітка позиція — дискваліфікація на два роки плюс виплата штрафу в розмірі річної зарплатні. Хоча можуть виявитися і якісь пом’якшувальні фактори.

      Крім того, когось відсторонити від участі за власними мотивами можуть організатори конкретних перегонів. Наприклад, у Китаї їхала команда відомого іспанця Манчебо, яку не допустили до «Туру Іспанії».

      — Вірите у провину Олександра Винокурова, якого на «Тур де Франс» спіймали на переливанні крові? Адже він — дуже досвідчений гонщик, і мав би розуміти, що його перевірятимуть.

      — Думаю, він просто не очікував, що наука може «засікти» сліди цієї процедури. До речі, у Фуентеса цей казахстанець також «засвітився», а потім, очевидно, знайшов іншу лабораторію.

      — Що змушує таких відомих спортсменів іти на подібні кроки?

      — Мабуть, хочеться більшої слави, вищих гонорарів. У випадку з лідером команди «Астана» надто високою була ставка — перші особи держави й бізнесові кола Казахстану сподівалися, що Винокуров нарешті виграє «Тур де Франс» і прославить їх. Певно, і доктор запевнив, що ВАДА нічого не знайде.

      — А з лідером «Туру» — данцем Расмуссеном — правильно вчинили, на вашу думку?

      — Так. Якщо він заявив, що перебуватиме в одному місці, а потім чомусь опиняється в іншому і не може здати аналізи у позазмагальний період, то щось тут нечисто. І команда Расмуссена «Рабобанк» це зрозуміла. За той термін, що він уникає контролю — приблизно тиждень, можна приховати сліди вживання заборонених речовин, але ефект їхньої дії залишається. Однак загроза дискваліфікації змушує зізнаватися. Так вчинив, наприклад, відомий німець Ерік Цабель. Думаю, незабаром і Расмуссен усе розповість.

      Вся еліта — 50 кращих зі світового рейтингу і 25 із європейського, а також ті, хто вже попадався на гарячому, — мусить повідомляти про своє місцеперебування на три місяці наперед. Це добре відомо нашим Гончару й Поповичу, а також успішним гонщикам на треку. Зараз таку процедуру виконують п’ятеро українців.

На «Тур де Франс» можуть виступати кілька українців

      — Результати «Великої петлі» ви вважаєте закономірними?

      — А як інакше? Все вирішили гори — хто зміг там перетерпіти, той і святкував перемогу.

      — Як оціните виступ українців у Франції?

      — Ярослав Попович чудово показав себе у гонці з роздільним стартом (четверте місце. — Авт.), чим раніше не відзначався. Непогано і в горах попрацював, хоча його козир — це не 20-кілометрові підйоми, а гірки довжиною 3-4 км. Радує, що Ярослав, вступаючи у найкращий для велосипедиста вік (27-35 років), з кожним сезоном покращує свої результати.

      Андрій Гривко для своїх 24 років, коли спортсмен лише переходить у клас професіоналів, їздить у «Про-турі» вже третій сезон. У нього ще все попереду.

      — Попович міг розраховувати на вище місце?

      — Якби він не працював на Контадора (переможця «Тур де Франс», колегу по команді «Діскавері ченнел». — Авт.), то міг би піднятися з восьмої загальної позиції на, скажімо, четверту або п’яту. Але ж у такому випадку «Діскавері» не виграла б генеральну класифікацію, а кому такий успіх потрібен?

      — А інші українці могли б гідно виступати на змаганнях рівня «Тур де Франс»?

      — Цілком. Ті ж Дмитро Грабовський, Руслан Підгорний, Михайло Халілов. Справа лише в тому, що їхні команди, визначаючи стратегію перегонів, роблять ставку на своїх лідерів і підбирають спортсменів, котрі на них працюватимуть.

      — Якими козирями володіють наші кращі гонщики?

      — У славнозвісного Сергія Гончара — це «розділка». До речі, сподіваюся, він знайде собі нову команду і ще мінімум рік представлятиме Україну на високому рівні. Розраховуємо на Гончара на Олімпіаді в Пекіні. Киянин Халілов, який виступає за Миколаїв, — яскраво виражений спринтер. Сергій Матвєєв, Володимир Дюдя, Юрій Кривцов перевагу віддають роздільним стартам, а Підгорний із Білої Церкви — багатоденним і груповим гонкам. Донеччанин Грабовський, чемпіон світу серед молоді у груповій гонці і Європи — у «розділці», — універсальний гонщик, як Попович. Ростуть професіонально чемпіон світу серед юніорів харків’янин Олександр Квачук, переможець Кубка світу донеччанин Костюк. У Китаї вони завершили гонку на восьмій і сьомій позиціях, тож резерв маємо доволі пристойний.

      — Різниця у формулі проведення чемпіонатів світу і велогонок професіоналів доволі суттєва.

      — Склад учасників відрізняється процентів на 60 за спеціалізацією гонщиків. І не триватиме ж чемпіонат світу три тижні — там розігрують медалі лише у груповому старті й «розділці». Саме «Тур де Франс» вважається найпрестижнішим змаганням, Олімпійські ігри і світові форуми йому поступаються, далі за рангом iдуть «Джиро д’Італія» й «Вуельта».

      — Чи є в Україні можливість створити свою професійну команду, як це зробили Росія й Казахстан?

      — Наразі у нас зареєстровані два континентальні клуби — донецький «ІСД» і «Нері», який спонсорують італійці. Вище за них стоять близько 30 професіональних континентальних клубів і 20 команд «Про-туру». До професіоналів нам треба дорости як за результатами, так і за фінансовими можливостями (бюджет 5-15 млн. євро на рік). А для цього треба мати потужного спонсора.

На Олімпіаді розраховуємо на медаль

      — Пане Андрію, наскільки поширеними зараз є заняття велоспортом в Україні?

      — Дитячими школами ми охоплюємо практично всі регіони, а великими центрами з розвиненою інфраструктурою є Донецьк, Миколаїв, Харків, Хмельницький, Біла Церква; лідером жіночого велоспорту є Луганськ. На початку 1990-х років стався спад у підготовці велогонщиків, але потім ситуація поліпшилася, тож маємо постійне поповнення кадрів.

      — Як велосипедисти визначають, хто займається на треку, а хто — на шосе?

      — Трек у дитинстві корисний для усіх, бо на ньому розвивається техніка, він фактично вчить керувати велосипедом. Із часом більшість велосипедистів намагається перейти на шосе, адже там і більший престиж, і більші фінансові можливості, але не в усіх це виходить. Наші Матвєєв і Дюдя, австралієць Мак’юен й британець Уїггінс досягли вершин на треку, а потім стали змагатися й у шосейних гонках, суміщаючи обидва види.

      — Де в Україні функціонують велотреки?

      — Найкращий і єдиний у країні критий — у Львові. Відкриті у Сімферополі й Києві (той, що вже є пам’яткою архітектури зі столітньою історією) збираються реконструювати.

      — Метою для спортсмена є потрапляння до професійних команд. Як цей процес відбувається?

      — Спочатку гонщики приїздять на чемпіонат України від свого регіону, відбираються до збірних, у складі яких виступають на міжнародних змаганнях, де їх і відстежують менеджери солідних закордонних клубів. Наш інтерес полягає у досягненні українськими гонщиками високих результатів на міжнародній арені.

      — Амбітні плани на чемпіонат світу чи Олімпійські ігри вже малюєте?

      — За нашими зобов’язаннями — мусимо привезти з Пекіна медаль. А на світовому форумі, сподіваємося, хтось потрапить до шістки кращих. Торік Гривко став дев’ятим у роздільному старті.

      — Наші професіонали не нехтують запрошеннями до збірної України?

      — Ніколи жодних проблем із цим не виникало. Адже для спортсменів і їхніх клубів теж престижно виступити на чемпіонатах світу чи Олімпіадах.

      — Питань із фінансуванням зараз немає?

      — Профільне міністерство останні два роки повністю покриває витрати на всі наші заходи, а змагань ми проводимо чимало. Призери чемпіонатів України отримують стипендію, яка зростає із здобуттям титулу на закордонних стартах.

      — Жіночий велоспорт відстає від чоловічого?

      — За iноземні клуби виступають лише дві українки — Тетяна Стяжкіна з Миколаєва й киянка Олена Андрук. Хоча й Леся Калитовська, Любов Шуліка, Світлана Галюк вже встигли відзначитися медалями престижних змагань. На Олімпійських іграх виступатимуть дві наші представниці, хто саме — вирішуватиметься пізніше.