У пострадянській школі все побудовано на брехні

14.09.2007
У пострадянській школі все побудовано на брехні

Ісак Кушнір на тлі домашньої бібліотеки. (Фото Володимира СТАДНІКА.)

Ісак Аркадійович Кушнір — викладач майже з 50–річним стажем. Заслужений учитель України, двічі соросівський учитель, автор близько 50 книжок та понад сотні наукових статей. Стверджує, що його учні знають математику краще за багатьох шкільних учителів. На книгах–посібниках Кушніра немає штампа Міністерства освіти, проте їх моментально розкуповують.

 

«Нізащо не взяв би в школу науковця»

— Ви є соросівським учителем. Очевидно, це показник педагогічної майстерності, адже інші звання, у тому числі й заслужений, уже дискредитували себе.

— На жаль, з часом соросівську програму теж перетворили на ніщо. Двічі конкурс проходив чесно. А на третьому етапі відзначали тих, хто увійшов у контакт з адміністрацією шкіл. А заслуженого мені дали, незважаючи на... Просто їм не було куди дітися, мої учні виграли на міжнародній олімпіаді. Але це нічого не означає.

— Ми звикли ділити людей на гуманітаріїв та тих, кому даються точні науки. Які вони, справжні математики?

— У Києві не набереться і десяти «справжніх математиків». Усі вони займаються наукою. І лише коли стають науковими імпотентами, ідуть викладати у вузи. Якби я був директором школи, нізащо не взяв би у викладачі математика–науковця. Він говорити не вміє, у нього зайва вага, ширінка розстібнута, він недбало вдягнений...

— Не від світу цього...

— Ні. Він зі світу, але зі свого, математичного. Я не є «справжнім математиком», я вчитель математики. А вчитель має бути в першу чергу гуманітарним. Тобто артистичним, володіти мовою і бути педагогом в тому сенсі, що його уроки мають бути емоційними.

— Ви стверджуєте, що геометрія є ледь не філософською наукою, розвиває і мозок, і навіть душу. Чому?

— По–перше, вона не лякає дітей. Вона проста: дано, треба довести. І там починаються дивні несподівані речі, коли ти багато працюєш і тут до тебе приходить натхнення. В геометрії є колосальний елемент творчості для дітей. В алгебрі він починається пізніше. В геометрії немає формалізму. А по–друге, вона не бреше, вона щира. Це можна зрозуміти лише тоді, коли вивчаєш її.

Я привчаю дітей проливати кров на грунті науки, вчу їх страждати і перемагати, мучитися над задачею і відчувати радість тріумфу. Геометрія, як ніяка інша наука, вчить дітей мислити. І гуманітарність її полягає в тому, що вона допомагає показати різні способи мислення. Ми якось забуваємо, що основне завдання — навчити дитину думати. Проте ще колись Лев Толстой сказав: «Уряду невигідний освічений і думаючий народ».

«Двієчники стануть нашими начальниками»

— Мабуть, у вас відсіюються учні, які не хочуть працювати?

— Звичайно. Я таких не вчу.

— А як же ви в школі працюєте?

— Вчителі, у яких я викладаю в Інституті підвищення кваліфікації, теж постійно мене запитують: а як же двієчники? І я їм відповідаю: не турбуйтеся про них, вони стануть нашими начальниками. Треба вчити тих, хто хоче вчитися і бути достойним їх. Ще ніхто не навчив того, хто не хоче учитися, зате мільйони талановитих дітей було втрачено.

— Але чому? Чому не інтелектуали, які були б кращими менеджерами?

— Тому, що їм не дасть це зробити ситуація, що склалася у нашому пострадянському суспільстві.

— Коли вас запитують, ким стають ваші учні, ви відповідаєте, що не слідкуєте за цим. Чому, якщо успішні учні — це показник хорошого вчителя?

— Я не виховую успішних людей. Математики навчити не можна, її можна вивчити самому. Я лише вчу учнів працювати. А вести рахунок, який би підтверджував правильність моєї теорії... Ким хто став, мене мало зачіпає. Наприклад, у збірній Росії з хокею грав випускник маткласу. Тренер казав: де знайти ще одного такого? Тому, що у них інший спосіб мислення, у них розвинена голова. А хто ким стане часто залежить від того, хто твій тато.

— Але ж ви викладаєте в елітних школах...

— Там, де я викладаю, немає тат. Наприклад, Русанівський ліцей. Там інженерний склад, усі бідні. Я викладав у «Гранді», і ми розсталися дуже швидко. Мене викликав директор і сказав: «Від вашої геометрії у наших батьків дірка в голові». Татові не треба, щоб його син плакався, що в нього щось не виходить. Тоді тато каже шкільній адміністрації: або я — або він. А втрата такого тата — це втрата 10 тисяч євро на рік. Та там і нікому читати, діти там не вчаться, там теж сама брехня.

«Краща школа — не там, де комп’ютери, а там, де кращі вчителі»

— Чи вірите ви в те, що комп’ютеризація покращить рівень освіти у школах?

— Це чергова брехня. Пострадянський вивих. Найкраща школа та, де діти хочуть учитися. Що буде, якщо зайти в клас звичайної школи і сказати: діти, геометрії сьогодні не буде? Всі закричать «ура!». А це порнуха. Уявіть тепер, що дітям сказали: ми обіцяли показати вам відеофільм, але його не буде. Всі закричать: як це так, що це таке!? До речі, у мене в класі якщо не буде математики, запитають: а це ще що таке? Оце і є краща школа, а не там, де є комп’ютери. Все залежить від учителя.

— Чи вірите ви, що тести можуть показати справжній рівень знань учнів?

— Якщо людина має знання, вона справляється з тестом, а коли вона їх не має, то тест не вирішує. Це все зовнішнє. Чому ми так багато уваги приділяємо неважливим речам? Головне в школі — знання і зацікавленість дітей. І щоб були вчителі достойні тих дітей, які хочуть вчитися. А ми вміємо вчити тих, хто не хоче вчитися і не вміємо вчити тих, хто хоче вчитися. Ось згадайте свою школу.

— Ну, я ніколи не рвала жили заради п’ятірок.

— І дарма. Старатися нікому не завадить. Отримати вищу оцінку не цукерками чи з допомогою впливу батьків, а виграти предмет. А вищий клас — це коли з усіх предметів у нього двійки, а один він знає в десять разів краще за вчителя. Це значить, що він знайшов себе, і це слід поважати. Учні різні. І це те, чого пострадянський педагог не розуміє.

Критерії вчителя в нашій країні, на превеликий жаль, — це особисті стосунки з адміністрацією. У нас держчиновники влаштовують свої приватні справи за допомогою знайомих. Так само і учителі. Йому не потрібно вдосконалюватися в педмайстерності, держава від нього цього не вимагає. Він краще увійде в особисті стосунки з дирекцією, і йому буде добре.

«Я проявляю демократизм на уроці тільки у великому»

— Мабуть, ви не ставите оцінок?

— Я оцінки ставлю кожен урок, бо вона показує, в якому ти стані. Людина може отримати п’ять двійок у чверті по п’ятибальній системі, а в чверті отримати «5».

— То ви не вираховуєте середнє арифметичне?

— В жодному випадку. Він вчора щось не знав, але сьогодні зрозумів, і може перескласти.

— Це ж скільки ви свого особистого часу витрачаєте!

— Що ви. Я зі дзвінком йду додому. Всі все перескладають під час уроку. Мені треба 5 секунд, щоб дізнатися — готова людина чи ні. Треба вміти це робити. Учень може писати на промасленому конверті, мене не цікавлять питання про оформлення і вся ця маячня. Навіщо перевіряти зошити? Я щодня даю коротеньку контрольну. І в мене не списують.

— Даєте кожному своє завдання?

— Одну задачу на всіх. А якщо ти списуєш, то я можу поставити в усі клітинки «5», якщо тобі потрібна оцінка. Якщо ти прийшов до Кушніра, то про яке списування може йтися? Діти самі просять: спитайте ще.

— Чи можна у вас у класі встати і вийти, коли треба?

— У жодному випадку. На це немає часу. Іде робота. Я проявляю демократизм у великому — в тому, що можна перездати, в тому, що я кажу: ви бачили, як я вмію вирішувати задачі, а тепер побачите, як я не вмію вирішувати.

— І всі недовірливо сміються.

— Спасибі. Але в кожного математика є період, такі завдання, які він не може вирішити, коли його учні можуть допомогти йому. Вчитель, навчи учня, щоб потім він міг навчити тебе. n

 

ДОСЬЄ «УМ»

Після школи через «незручну» національність єврей Ісак Кушнір не зміг вступити до жодного київського вузу, хоча й мав золоту медаль. Тому освіту отримав у Запорізькому педагогічному інституті. Викладати почав у сільській школі в Київській області.

29 вересня Ісаку Аркадійовичу виповниться 71 рік. Але повірити в те, що йому більше 50–ти, дуже важко.

Захоплюється класичною музикою, сучасним живописом. Має у домашній колекції картини художників світового рівня — Приймаченко, Агафонова, Левовича.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>